Патріотизм і Христос. Бесіда з афонським старцем

Точка зору.

Джерело: Портал Свята Гора Афон

Війна в Україні вже почалася. На черзі Росія. Україна вже знаходиться в повній інформаційній блокаді прозахідних ЗМІ. Зараз «адреналін впорскується» в російські ЗМІ. Мета Заходу зрозуміла - стравити між собою братні народи.

Після деяких коливань ми вирішили опублікувати бесіду з одним відомим афонським старцем про ситуацію в Україні і в Росії. Можливо, речі які він говорить, для багатьох виявляться неприйнятними. У цьому відношенні наш інформаційний портал Святої Гори Афон не шукає широкої аудиторії або визнання. Нам це не потрібно. Ми йдемо своїм шляхом, а той, хто хоче, може слідувати з нами. Наша мета - вказувати на стратегічні орієнтири, бо живучи в миру зберегти їх важко. А в тактичних ситуаціях люди вже самі зможуть розставити пріоритети. - Свята Гора Афон.

Що таке патріотизм і яке відношення він має до Церкви і віри в Христа. Чи був Христос патріотом?

Є самість особиста, а є - колективна. Особистості самостні, збираючись, створюють загальну самість. Це і є патріотизм. Так нас заганяють в патріотизм. Але що таке, наприклад, Росія? Нам відповідають: це президент, вертикаль влади, в Церкві - правлячі єпископи... Тому важлива боротьба за Росію, соціальні програми. І так абсолютно заплутують людей.

Зараз Росія - це комерційне ТОВ, яке жорстко управляється органами. Вертикаль влади в країні та Церкві - це всього лиш нижчий відділ управління. Управління країною вимагає від влади згуртувати людей: зробити вибори, нагодувати голодних, побудувати лікарні, - це важко і дорого. А патріотизм - безкоштовно. Для цього потрібно всього лише знайти ворога.

Людям кажуть: «ви повинні бути громадянами». А що таке стати громадянами, патріотами? Це означає знайти ворогів: ти патріот - свій, а він - чужий. Розділити всіх. А потім вже немає вибору, куди їх: або чистка, або в гетто. Так логічно прийдеш до вбивства. Нікуди не дінешся... Виходить, патріот - потенційний вбивця, а інакше він не патріот.

Після певного коливання наведемо тут приклад «церковного патріотизму», уривок з книги «Просвітитель» прп. Йосифа Волоцького, 13-е слово:

« ... Коли ж побачимо, що невірні і єретики хочуть спокусити православних, тоді належить не тільки ненавидіти їх або засуджувати, але і проклинати, і наносити їм рани, освячуючи тим свою руку. Так велить сам святий Златоуст, який пише: ... Якщо ж доведеться і побити його, не відвертайсь - вдар його по щоці, поламай його уста, освяти руку свою раною... »

Читаєш це - і стає страшно: як далеко це від Євангелія! Цей приклад «церковного патріотизму» добре показує, що церковні «поняття» мало чим відрізняються від цивільних, тобто мирських. Патріотизм скрізь однаковий: ти повинен вбити ворога. Так, саме так «патріоти віри» і кажуть: «Того, хто вдарить тебе в праву щоку, ти повинен вдарити в ліву! Розкроїти йому череп. Краще, щоб вилетіли мозги. Щоб він вже ніколи не встав і не зміг вдарити. Покаліч його. Убий його. Добро має бути з кулаками... » Згадайте історію. Хто починає війни? З обох сторін - патріоти віри.

Цікавий епізод: безіменний проієрей, маячить на Майдані в Києві та благословляє патріотів направо і наліво, несподівано кудись зник як тільки стали вбивати людей. "Батюшка" пропав саме в той момент, коли він якраз і повинен був зупинити руку патріотів, яких він благословляв, і сказати «не убий!». Так завжди поводяться патріоти. Це звичайно лукаві люди, сп'янілі від власного адреналіну, а коли закінчиться адреналін, - потенційні зрадники.

Мало хто знає, що на православному Кіпрі при митр. Макаріосі існували «Чорні ескадрони смерті». Офіційно він не благословляв це, але добре знав і мовчазно потурав їх існуванню. Весь той час, поки вони існували, - греки вирізали турків, вирізали цілими селами, нещадно, включаючи жінок і дітей. І все це тихо-тихесенько, по-православному. Такий у греків «благочестивий патріотизм». Чому турки змушені були ввести війська? Тому що турок різали безкарно, прямо в їхніх селах. Вони ввели армію і захистили своїх. А далі, на грецькі території, не пішли! Тільки захистили свої села, там де жило більшість турків. Згодом, в Історії, все це перевернули, переінакшили.

У стадії повної деградації людства, як зараз, спочатку збирають гроші, там де зібрані гроші - з'являється ієрархія. А ієрархія закликає до патріотизму.

Багато ієрархів і багатих людей, що закликають до патріотизму в даний момент, перші втечуть за кордон і звідти будуть кричати: «Православ'я гнане! Всі на боротьбу за незалежність і демократію!» Як кричали колись наші «зарубіжники»: «Гітлер - наш визволитель від комуністів! Всі на боротьбу з більшовиками! Головний ворог - Сталін!». А їм у відповідь інші патріоти - ієрархи кричали з Росії: «Сталін - наш рятівник, всі на народну війну з фашизмом!» І зваблювали народ, мільйони, на безглузду бійню. І ті, і інші кричали від імені Христа: «За нами Христос! Вперед, переможемо ворогів!» І те, й інше - було брехнею.

Заможні патріоти й небідні ієрархи - перші втечуть і з Росії, і з України, заздалегідь приготувавши собі запасні аеродроми. А бідні патріоти стануть гарматним м'ясом. Зараз патріоти кричать : «Церкві потрібні гроші, дуже важливо швидше все відновити! Поки є можливість - Золотий храм! Це наша мета!» Але незабаром вони все це золото таємно вивезуть за кордон, і зараз вже вивозять. Ось, де мета. Так влаштований світ.

Христос не має ворогів. І якщо тобі допомагають знайти ворога - тебе відводять від Христа. Мета земного життя людини не боротися за світ, а встигнути вийти зі світу. Отже, потрібно звернутися не до боротьби з ворогами, а до Бога, в Бозі будь-яка боротьба скінчиться.

У кожної людини існує якийсь потенціал добра, на її рівневі розуміння цього добра. Цей потенціал лімітований ступенем розуміння, тим, наскільки людина змогла відкритися добру. Треба розсовувати межі правильним вибором - завжди вибирати з хорошого краще, прагнути більшого добра. Кожен раз, коли ти вибираєш правильно - добро, ти розширяєш межі. Тоді Бог може відкрити тобі більш справжнє добро, яке існує не щодо зла, а саме по собі. До справжнього Добра - зло наблизитися або домішатися не може.

А зазвичай люди звикли: ось є добро - і слава Богу! Буду за нього боротися. Якщо людина починає боротися за добро, яке має, то втратить його. Таке проміжне добро можна поступово втратити, тому що воно і не є справжнім добром, до якого кличе Христос. Тільки справжнє добро непорушне і не втрачається. Ось чому в Євангелії сказано: «Втратиш і те, що маєш...».

Переклад українською: Православний Оглядач

Немає справжнього патріотизму без слідування за вченням Святих отців

Христос і революція (1)

Христос і революція (2)

Християнин і проблеми суспільства

"Церква з народом" ("Церковь с народом")

Українці повинні стати християнами, а не європейцями

Тим, хто хоче грати певну роль у сучасному світі

Беззаконня наверху

Ідол: рукотворна видимість або ідейка

Про політичну мораль. Свт. Миколай Сербський