«Церква з народом» («Церковь с народом») укр, рос.

Редактор «Православного Оглядача»  Андрій Толстой

З блога.

Вислів "Церква з народом", яким протягом останнього часу виправдовують все і вся, досить суперечливий по своєму змісту і я сказав би, навіть, що він має певні ознаки єретичності.

По-перше, з яким народом Церква? В Писанні і Святому Переданні чітко визначено, що Церква і є народом, щоправда Божим (а не українським, російським, польським...) (1 Пет. 2, 10). Враховуючи це, вислів "Церква з народом" є щонайменше абсурдним.

По-друге. Якщо Церква це і є народ, тому не може бути не з народом по природі, що ж мають на увазі ті, хто подібне гасло повторює частіше, ніж молитву «Отче наш»?

Згаданий вислів демонструє серйозну проблему в усвідомленні людьми і частиною духовенства поняття природи Церкви. Це тепер, в принципі, модно в певних колах, бути адогматистами. Заявляючи ж "Церква з народом", вони швидше за все мають на увазі керівництво Церкви, або когось з представників духовенства, що підтримує вимоги певних політичних сил.

Ототожнивши себе з Церквою ці люди беруть на себе сміливість, де-факто проголошувати яку політичну партію чи формування підтримує Господь Бог. Іншими словами, якщо ти проти певного земного політичного руху, ти чужий для Церкви, бо вона ж "з народом", а ти ні.  Та кожен християнин знає, що Церква є виразником Божої волі, а не особистої думки того чи іншого ієрарха під впливом чи то політичної доцільності, чи то інформаційних маніпуляцій, яким піддається те чи інше суспільство.

То що ж виходить, коли народ встановлював совєтську владу, Церква мала також закликати своїх вірних бути з цим народом? Історія свідчить, що деякі так і робили. Сьогодні вони напевно з "червоним богоборчим  народом" так і залишилися, в пеклі. Бо не можеш ти бути "з народом" на землі, та розлучитися з ним у вічності. Будеш там де і ті, кого благословляв на зло, щоб вийшло добро. І, навпаки,  Христос казав: Де Я, там і слуга мій буде (Ін. 12, 26). Дивно, мабуть, що слуга "Мій", а не народу, ще й не Божого.

"Церква з народом", Vox populi... чого лише не почуєш цими днями. Таке враження, що деякі християни і люди з духовенства не читали Євангелія,  де vox populi кричав: "Розіпни Його.., Кров Його на нас і на дітях наших..." Не сумніваюся, що дехто з сьогоднішніх членів Синедріону сказав би тоді: "Церква з народом". А що, хіба ні? Хіба проти народу? Швиденько кричи, голосніше: Розпни Його! Ти ж не зрадник свого народу. "Прийдуть Римляни і заберуть усе".... "Нехай краще один помре за гріхи народу"... Утішає лише, що Божий Промисел діяв тоді як і тепер попри безумство vox populi. Бо Господь усе робить або допускає на благо нашого спасіння задля життя вічного.

Насправді ж "з народом" не Церква, а лише ті чи інші її представники, бо Церква це не партія (частина чогось, тобто не секта), в Церкві існує Соборність, але аж ніяк не демократія. Схоже на те, що у свідомості деяких священнослужителів, зокрема православних, оформилася чужа єретична теорія, про те, що є Церква, яка вчить, і є Церква, яка навчається. Тобто є дві Церкви, в одній лише учителі, а в іншій лише учні. Не одна Церква, що хранить Святе Боже Передання непошкодженим, а дві.  Тому і висновок, що "Церква з народом" для них допустимий.

Чому ж вони тоді так говорять і навіть не червоніють? Одна з причин, виключно егоїстична, обманути совість свою та інших.  Знімають із себе відповідальність не лише перед суспільством, але і перед Богом. Мовляв, що ми можемо зробити, "Церква з народом".  І чомусь, коли чуєш подібні заяви, то пригадується не Христос чи апостоли, або ж святі ісповідники, а Попандопало з його кепкою-флюгером, яка в правильний час поверталася в правильну сторону. Не був він з духовенства і не знав цих "золотих слів" - "Церква з народом".

Відразу пригадую, мабуть, відомий вам приклад з дитинства, коли дитина виправдовує себе перед батьками тим, що "всі так роблять", а батьки їй кажуть: "А якщо всі вішатися будуть?". Сьогодні духовні батьки кажуть дітям інакше: "Церква з народом", тобто як усі. Хоча це не правда, бо зовсім не усі сьогодні хочуть брати участь в державному суїциді.

Отже, з ким має  бути Церква, яка сама є Божим народом. Відповідь очевидна - З Богом, тобто говорити і діяти виключно по Його Святим Заповідям. Христос сказав, що християни це сіль землі і світло світу, а не частина землі і частина світу. А якщо сіль втратить смак, то її викидають. Це також слова Христа. То ж, якщо Церква і має бути "з народом", то лише як Сіль і Світло Христове, а не щось інше.

А як поєднати застосування слів "Церква з народом" із Христовими словами: "Входьте вузькими воротами, бо просторі ворота і широка дорога ведуть до погибелі, і БАГАТО (народ) хто йде ними. а вузькі ворота і тісна дорога ведуть до життя, і МАЛО (християни) тих є, хто знаходить їх" (Мф. 7, 13-14). І саме відразу після цих слів Господніх, йде серйозне застереження: "Остерігайтеся лжепророків, які приходять до вас в одежі овечій, а в середині - вовки хіжі... Не кожен, хто говорить Мені: Господи, Господи! - увійде в Царство Небесне" (Мф. 7, 15, 21)

Це всього лиш кілька думок щодо висловлювання "Церква з народом".  Не нав'язую нікому своїх роздумів, а лише хочу пробудити бажання "випробовувати ВСЕ, а ХОРОШОГО триматися" (1 Сол. 5, 21). Звісно, що "хорошого" в очах Божих, а не своїх . «Є шляхи, які здаються людині прямими; але кінець їх – дорога до смерті» (Прип. 14, 12)

Редактор «Православного Оглядача»: Ми хочемо надати православній місії сучасні форми

Текст на русском языке:

«Церковь с народом»

Редактор «Православного Обозревателя»  Андрей Толстой

С блога

Словами  «Церковь с народом» в последнее время оправдывают все и вся. Но оно довольно противоречивое по своему содержанию и я сказал бы даже, что оно имеет какие-то признаки еретичности.

Во-первых, с каким это народом Церковь? В Писании и Священном Предании четко определено, что Церковь и есть народ, но Божий (а не украинский, российский, польский... ) (1 Пет. 2, 10). Поэтому  выражение «Церковь с народом» звучит немного абсурдно.

Во-вторых. Если Церковь - народ, естественно, она не может быть не с народом. Что же тогда имеют в виду те, кто этот лозунг повторяет чаще, чем молитву «Отче наш»?

Упомянутое выражение открывает серьезную проблему в осознании некоторых людей, в частности, духовенства, понятия природы Церкви. Хотя теперь стало модно в определенных кругах быть адогматистом. Заявляя же, что «Церковь с народом», эти люди скорее всего подразумевают руководство Церкви, или кого-то из представителей того же духовенства, поддерживающих требования определенных политических сил.

Отождествив себя с Церковью, эти люди берут на себя смелость, фактически провозглашать которую из политических партий или формирований поддерживает Господь Бог. Иными словами, если ты против определенного земного политического движения, ты чужд Церкви, ведь она «с народом», а ты нет. Но ведь каждый сознательный христианин знает, что Церковь является выразителем воли Божией, а не личного мнения того или иного иерарха под влиянием политической целесообразности или же информационным манипуляциям, которым подвергается общество.

Так что же это получается, когда народ устанавливал советскую власть, Церковь должна была также призвать своих чад пребывать в единстве с этим народом? История свидетельствует, что некоторые из церковников так и делали. Сегодня они наверняка с «красным богоборческим народом»  и остались, в аду. Потому что не можно пребывать в духовном родстве «с народом»  на земле, и расстаться с ним в вечности. Будешь там, где те, кого благословлял на зло, чтобы та как бы с него получилось добро. И, наоборот, Христос говорил: Где Я, там и слуга Мой будет (Ин. 12, 26). Странно, наверное, что слуга «Мой», а не народа, да еще и не Божьего.

«Церковь с народом», Vox populi... чего только не услышишь этими днями. Такое впечатление, что некоторые христиане и даже люди из духовенства не читали Евангелия, где vox populi кричал: «Распни Его... Кровь Его на нас и на детях наших...» Не сомневаюсь, что некто из сегодняшних членов Синедриона сказал бы тогда уверенно и невозмутимо: «Церковь с народом». А что, разве нет? Разве против народа? Быстренько кричи, громче: распни Его! Ты ведь не предатель своего народа. «Придут римляне и отберут все» (Ин. 11, 48) ...  «Пусть лучше один умрет за грехи народа» (ср.Ин 11, 50)... Утешает лишь, что Божий Промысел действовал тогда как и теперь несмотря на безумие vox populi (Ин. 11, 51). Ибо Господь все делает или допускает для нашего спасения, для жизни вечной (Рим. 8, 28).

На самом же деле «с народом» не Церковь, а лишь ее представители, потому что Церковь это не партия  (часть чего-то, то есть не секта), в Церкви существует Соборность, но отнюдь не демократия. Похоже на то, что в сознании некоторых священнослужителей, в частности православных, оформилась чуждая еретическая теория о том, что существует Церковь, которая учит, и Церковь, которая учится. То есть две Церкви - в одной лишь учителя, а в другой только ученики. Иными словами, не одна Церковь, которая хранит Святое Божье Предание невредимым, а две. Поэтому и вывод, что «Церковь с народом» им слух не режет.

Почему же тогда эти люди даже не краснеют, говоря подобное? Еще одна причина - исключительно эгоистическая - желание обмануть совесть свою и других. Они снимают с себя ответственность не только перед обществом, но и перед Богом. Мол, что мы можем сделать раз «Церковь с народом». Но почему-то, когда слышишь подобные заявления, то не приходят на ум Христос, апостолы или святые исповедники, а вспоминается Попандопуло с его кепкой - флюгером, которая в правильное время поворачивалась в правильную сторону. Жаль, не был он одним из духовенства и не знал этих "золотых слов" – «Церковь с народом».

Приведу пример. Когда ребенок оправдывает себя перед родителями или учителями, что мол "все так делают", то они ему говорят:  «А если все вешаться будут?» Сегодня же духовные родители все чаще вторят детям иначе: «Церковь с народом», то есть, и ты будь как все. Хотя это не правда, потому что далеко не все сегодня хотят участвовать в государственном суициде.

Итак, с кем же тогда должна быть Церковь, которая сама является Божьим народом? Ответ очевиден – Божий народ должен быть с Богом, то есть ему необходимо говорить и действовать исключительно в согласии со Святыми Заповедями Божьими. Христос сказал, что христиане это соль земли (Мф. 5,13) и свет мира (Мф. 5,14), а не часть земли и часть мира (ср. Ин.5, 19; 17, 14; 17,16) . А если соль потеряет вкус, то ее выбрасывают (Мф. 5,13). Это также слова Христа. Поэтому, если Церковь и должна быть «с народом», то лишь как Соль и Свет Христов (1 Фес. 5, 5), а не что-то иное.

Да и как совместить фразу «Церковь с народом» с Христовыми словами: «Входите тесными вратами, потому что широки врата и пространен путь ведущие к погибели, и МНОГИЕ (из народа) идут ими. Потому что тесны врата и узок путь, ведущие в жизнь, и НЕМНОГИЕ (истинные христиане ) находят их» (Мф. 7, 13-14). Именно после этих слов Господних следует серьезное предостережение: «Берегитесь лжепророков, которые приходят к вам в овечьей одежде, а внутри суть волки хищные ... Не всякий, говорящий Мне: «Господи! Господи!», войдет в Царство Небесное…» (Мф. 7, 15, 21).

Я поделился лишь несколькими мыслями относительно выражения «Церковь с народом». Не навязываю никому своих размышлений, а лишь хочу пробудить желание «испытывать ВСЕ, а ХОРОШЕГО держаться» (1 Фес . 5 , 21). Конечно же, «хорошего» в глазах Божьих, а не собственных. Ведь «есть пути, которые кажутся человеку прямыми; но конец их - путь к смерти» (Притч. 14, 12).