Земля недосяжна (1). Святитель Миколай Сербський

Святитель Миколай Сербський під час окупації своєї Батьківщини нацистами був посаджений ними до концтабору Дахау. Пропонуємо вашій увазі уривки з книги святителя, присвячені цьому страшному періоду його життя. Фактично, «Земля недосяжна» - художній твір про суд нацистів над Христом...

Книга не втратила своєї актуальності, оскільки написана з позиції Священного Писання і Святого Передання Церкви, і може допомогти щирим християнам, які мають відкрите для Бога серце бути пильними у наші часи. З роками змінюються лише певні образи Землі недосяжної, обгортки, але суть явища залишається незмінною.

 

ПЕРША НІЧ СУДУ

Ніч з неділі на понеділок

Доктор Адлер скликав табірний військовий суд, запросив представника Таємної державної поліції (який, по правді кажучи, сам напросився) і відкрив судове засідання у справі старшого по бараку N99.

- Як тебе звуть?

- Спас Спасович.

- Що значить це ім'я?

- Воно означає Ісус Іісусович.

- А це не єврейське ім'я?

- Колись було єврейське, а тепер християнське.

- Хто ти за національністю і якої віри?

- Я серб православного віросповідання.

- Освіта у тебе університетська?

- Так.

- У якій області науки ти фахівець?

- Я богослов і історик.

- Чому ж у двох, а не в одній?

- Я вважаю, що ці дві науки нероздільні, одна без іншої не має сенсу.

- Членом якої політичної партії являєшся?

- Жодної.

- Чому?

- Тому, що переконаний: будь-яка політична партія обіцяє більше, ніж може дати, і тому веде народ в 3емлю недосяжну.

- Що це за країна така?

- 3емля недосяжна - це свого роду рай земний для обраного народу, примарна країна щастя, яку політичні вожді завжди обіцяють народу але, поки не помруть, ніколи не побачать.

- Чи думаєш ти так само і про політичні партії і теорії всієї Європи?

- Так, у всій Європі всі партії зараз такі ж.

- І про комуністів? - Звичайно.

- І про націонал-соціалізм? - Так.

- Ще раз: ти вважаєш, що наша німецька націонал-соціалістична партія веде німецький народ в примарну 3емлю недосяжну, звідки немає повернення?

- Цілком правильно.

- Може, це в тобі говорить ненависть до німців?

- Якби я судив німців по їх злочинам проти мого народу, моя ненависть була б виправдана. Однак я знав й інших німців, тому в мене немає ненависті до німецького народу взагалі.

Почувши це, гестапівець стукнув кулаком по столу і вигукнув:

- Пане голова, розстріляйте його негайно і не витрачайте час! Доктор Адлер доторкнувся до його руки і спокійно сказав:

- Будьте терплячі, у нас в розпорядженні цілих сім днів. Він, як старший по бараку, повинен відповідати більше всіх, тому ми повинні затриматися на ньому довше інших. - Потім він повернувся до в'язня і досить різко сказав: - Спокійно, Спасович, думай, що говориш. Голова твоя на ниточці висить.

- Ні, пане полковнику. Я бачу, що моя голова не на ниточці висить, а я тримаю її, відсічену, у своїх руках, як святий Іоанн на іконі.

Перехресний допит був продовжений. Перший суддя: Для Сербії війна закінчилася в 1941 році, чому ж ти відразу ж не здався, але, як бунтівник, подався в гори?

Спас: Війна і сьогодні не закінчена. А я і в регулярній армії, як офіцер, і в горах, як «бунтівник», як ви мене називаєте, був одним і тим же - сербським солдатом проти німецьких солдатів.

Перший суддя: Хто змусив тебе піти в гори?

Спас: Німці. Гестапівець: Як це?

Спас: А от як. У сорок першому я бачив, як німці розстріляли три тисячі невинних сербів за 30 німців, яких патріоти генерала Драже Михайловича вбили в сутичці на дорозі Крагуєвац - Горні Мілановац. Я здригнувся від такої нелюдяності і пішов у гори, щоб, живучи зі звірами, захищати свій народ і загинути в чесній боротьбі за Чесний Хрест. Я поступив за прикладом моїх хрестоносних предків, з яких один говорив княгині Міліці: «Ми йдемо з братами на поле Косово за хрест чесний загинути».

Другий суддя: А хіба наш Вождь не пішов на Росію в хрестовий похід проти безбожників?

Спас: Так, пішов, але не в ім'я Чесного Хреста, а в ім'я свастики - зламаного нехристиянського хреста, який етично вартує навіть менше півмісяця. Через це ніхто в Європі не відгукнувся на його заклик відправитися в так званий «хрестовий похід».

- Це неправда! - Крикнув гестапівець і зі всієї сили гримнув кулаком по столу. - Це брехня, що ніхто не відгукнувся. Багато відгукнулися.

Спас: Ніхто не відгукнувся по совісті і добрій волі, але приєдналися або зі страху, чи з розрахунком на матеріальну вигоду. Тому ті, що відгукнулися, були швидше тягарем для німецької армії, ніж помічниками. Хіба не так?

- Правильно! - Зважився вигукнути один з нижніх чинів.

Гестапівець подивився на нього вбивчим поглядом, і той злякано опустив голову і проковтнув язик.

Прозвучало багато інших питань, після чого з'явився один зі слідчих, який робив обшук в бараці № 99, і показав в'язку листів паперу.

- Цей рукопис, панове, я знайшов у солом'яному матраці капітана Спасовича. Кладу її на загальний огляд. Написана сербською кирилицею, але так незрозуміло і скорочено, що ніхто з наших перекладачів не зміг прочитати. Ніби зашифровано.

Голова: Це твій щоденник, Спасович?

Спас: Ні, не щоденник, пан полковник, а так, деякі мої думки і спостереження загальної природи.

Голова: Ти повинен переписати його начисто, щоб ми змогли зрозуміти, що це. Даю тобі два дні, зрозумів?

Спас: Зрозумів.

Потім Спаса відвели в одиночку. А коли двері за Спасом закрилися, гестапівець крикнув:

- Розстріляти його сьогодні ж вночі!

- Його неважко розстріляти, - відповів полковник Адлер, - він у наших руках. Вирок йому і всім іншим буде винесено в наступну суботу. Проте без відома доктора Адлера в ту ніч було розстріляно 25 в'язнів з барака N99.

 

ЗЕМЛЯ НЕДОСЯЖНА

Глава перша

Подорожні, мандрівники і гості

Рукопис Спаса Спасовича

У Священному Писанні Божому багато разів говориться, що ми мандрівники і гості на цьому світі. Але навіть якщо про це і не було б сказано у Святому Письмі, кожна розумна людина незабаром розуміє це. Розмірковуючи про життя на цьому світі і відвідуючи кладовища, і старі і нові, кожна розумна людина неминуче доходить до усвідомлення цього.

А як тільки вона дійде до усвідомлення цього очевидного факту, розумна людина болісно шукає відповіді на три питання:

Якщо ми подорожні, то де мета нашої подорожі?

Якщо ми чужі на цьому світі, то де наша батьківщина?

Якщо ми гості, то у кого ми в гостях?

На Балканах, завжди і всюди, можна почути відповіді на ці три головні питання життя. Причому відповідь дають прості люди, найпростіші чоловіки і жінки, бо привілей простого християнського народу в тому, що, не знаючи багато чого, він знає головне.

І тому на перше питання: «Якщо ми подорожні, то де мета нашої подорожі?», Народ відповідає: Ми не від світу цього, але з того світу. Або відповідає так: Ми від неба, а не від землі.

А на друге питання: «Якщо ми чужі на цьому світі, то де наша батьківщина?», Народ відповідає: Вітчизна наша там, де Отець наш. Або відповідає інакше: На цьому світі ми чужаки, а на тому ми вдома.

І на третє питання: «Якщо ми гості, то у кого ми в гостях?», Народ відповідає: Слава Богу, ми Його гості на землі.

Багатомільйонні маси народні на наших святих Балканах протягом століть і з покоління в покоління давали саме такі типові відповіді. Отже, ми не від світу цього, але з того світу. Вітчизна наша там, де Отець наш. На цьому світі ми чужаки, а на тому ми вдома. Слава Богу, ми Його гості на землі.

У цих простих недвозначних відповідях виражено наше позитивне розуміння життя. У цьому цілком вся життєва філософія, яка нікого не довела до розчарування і самогубства. У ній із століття в століття легко поєднувалися і впорядковувалися особисте життя людини і суспільне життя людей. Розчарування постійно супроводжує тих, хто, прагнучи піднестися над людьми, потрапляють в тінь людську.

 

У першу чергу це матеріалісти і агностики, два типи людей, розсадник яких в Європі.

Матеріалісти відповідають на ці три питання по-своєму.

На перше питання вони дають таку відповідь: Ми не згодні, що всі ми на землі лише подорожні, але вважаємо, що ми продукт землі, подібно личинкам і молюскам. Земля нас створює і приймає. На землі все людське починається і все закінчується.

На друге питання вони відповідають так: Ми не мандрівники на землі, але господарі і повелителі. Земля наша єдина батьківщина.

На третє запитання вони категорично заявляють: Ми не гості на цьому світі, але господарі. Якщо ми й гостюємо, то гостюємо самі у себе, на землі.

Матеріалісти, на основі своєї теорії, вважають, що душа людини - те ж, що і нігті на руках. Куди йдуть відстрижені нігті, туди ж і душа.

 

Агностики на ці запитання відповідають по-своєму:

На перше питання вони відповідають так: Ми відчуваємо, що ми подорожні, але не знаємо ні початку нашого шляху, ні мети нашої подорожі.

На друге питання вони в сумніві відповідають: Ми помічаємо, що ми мандрівники на цьому світі, але не знаємо, де наша справжня батьківщина.

На третє запитання: Ми здогадуємося, що ми чиїсь гості на землі, але не знаємо, у кого ми в гостях.

Більше тисячі років тому християнська Європа знала, як ясно і правильно відповідати на ці питання. Воістину вона відповідала ясніше і логічніше, ніж язичницькі Еллада, Єгипет, Персія або Індія, бо вона керувалася Логосом Божественним, який зійшов з неба, щоб правильною логікою небесною замінити помилкову логіку земну. І, крім того:

щоб з'явитися на землі і оголосити людям істину Своєю Сутністю і у Своїй Сутності; щоб дати відпочити людству, втомленому від пошуків істини в речах і від поклоніння речам, бо в чому люди бачили істину, тому вони і поклонялися, будь то речі або особистості;

щоб вивести розум людський з тіні природи і направити його на поклоніння істині в Сутності єдиного Бога;

щоб допомогти людям відрізняти істину від символів істини, якими є речі і факти; щоб навчити людей цінувати і любити особистість людини через Особистість Творця, Котрий над світом і над всім у світі.

Так було в старій християнській Європі, де філософи, вчені та володарі були одностайні з масами простого хрещеного народу у відповідях на ці три питання і не відокремлюватися від народу.

 

Однак за останні кілька століть народи Західної Європи залучилися до затятої суперечки і лютої боротьби зі своєю Церквою або, вірніше, зі своєю церковною ієрархією. І в цій боротьбі народи захлинулися кров'ю більше, ніж у війнах з гунами і сарацинами. Жахи братської крові затьмарили раніш ясні духовні обрії європейців і відвернули багатьох розумних, але озлоблених синів Церкви від Божественного Логосу і від небесної правильної логіки, повернувши їх до помилкової земної логіки язичницьких часів. І було все саме так, як в сильних виразах описували апостол Петро (2 Пет. 1, 22).

Тобто, пізнавши істину в єдиному особистісному Богові, вони повернулись до немічних стихій світу і безсловесних предметів природи, щоб запитувати у них про істину, і, нарешті, збірку всіх речей в природі проголосили божеством. Бо в чому вони бачили істину, тому і поклонялися.

Жорсткі церковні ієрархи та озлоблена інтелігенція перетворили християнську Європу в «житло, розділене в самому собі». Як можна жити в такому будинку? Покрівля та стіни духовної Європи впали ще в часи ранніх поколінь, розкидавши дрова у вогнищі. А на очах нашого покоління, під час Першої світової та Другої світової війни (фактично, не світової, а європейської) і фундамент лопнув.

Яке ж страшне слово апостольське, сказане про древніх язичників: коли думали, що мудрі, збожеволіли. Ще страшніше пророцтво одного святого і прозорливого чоловіка про неоязичників: «Настануть часи, - передбачив Антоній Великий, - коли світом опанує таке безумство, що божевільні будуть вважати розумних божевільними, а себе розумними».

Якби європейські матеріалісти та ідеалісти приховували своє безумство в собі і тримали б свою біду при собі, вони були б малими шкідниками. Однак характерна особливість божевільних, охоплених манією величі, вчити інших, тому біда розростається. Гнані духом неспокою, вони нав'язуються суспільству як учителі й вожді, завдаючи народам значної шкоди.

Зазвичай вправні на перо і полум'яні в промовах, вони зачаровують простий народ видіннями якоїсь землі обітованої, або раю на землі, яка манить їх, як фата-Моргана в пустелі. Коли лжевчителі досягають влади, чарівні видіння примарної країни щастя віддаляються, бліднуть і зникають. І тоді груба реальність пустелі ще страшніше пече і ранить. А розчаровані люди і народи проклинають хворобливу мрію своїх вождів, яка привела їх не в землю обітовану, не в земний рай, але туди, звідки немає повернення, - в Землю недосяжну…

Продовження 

Переклад українською: Православний Оглядач

Як застосувати в житті слова: "Тобі, Господи!" Святитель Миколай Сербський

«Вічная пам’ять». Яке значення цих слів?

Про політичну мораль. Свт. Миколай Сербський

Про сім слів Христових на хресті. Свт. Миколай Сербський

Свт. Миколай Сербський: Слово "суд" замінили словом "криза"