Земля недосяжна (2). Святитель Миколай Сербський

Святитель Миколай Сербський під час окупації своєї Батьківщини нацистами був посаджений ними до концтабору Дахау. Пропонуємо вашій увазі уривки з книги святителя, присвячені цьому страшному періоду його життя. Фактично, «Земля недосяжна» - художній твір про суд нацистів над Христом...

Книга не втратила своєї актуальності, оскільки написана з позиції Священного Писання і Святого Передання Церкви, і може допомогти щирим християнам, які мають відкрите для Бога серце бути пильними у наші часи. З роками змінюються лише певні образи Землі недосяжної, обгортки, але суть явища залишається незмінною..

ПЕРША НІЧ СУДУ - Ніч з неділі на понеділок

 

ДРУГА НІЧ СУДУ

Ніч з понеділка на вівторок

Два збройних охоронця ввели Спаса в зал суду. Спас злегка кивнув суддям.

Голова: Спас Спасович?

Спас: Я, пане полковнику.

Голова: Скажи-но, чи є у тебе сміливість говорити правду і тоді, коли це було б небезпечно для твого життя?

Спас: Правда ніколи не представляє небезпеки для життя, лише брехня небезпечна.

Голова: Ти так думаєш?

Спас: Істина і життя невіддільні один від одного, як очі і зір, за словом Того, Хто сказав: Я є істина і життя.

- Ти маєш на увазі того Ісуса, єврея? - стрепенувся гестапівець.

Спас: Я маю на увазі, пане оберштурмбанфюрер, Господа Ісуса Христа, який був на стільки ж євреєм, скільки і німцем, та іспанцем, і сербом, і американцем, і азіатом, і африканцем. Він називав себе «Сином Людським», а не сином єврейським.

- Ха-ха-ха! - злобно засміявся гестапівець. - Скажи ще й негром, і папуасом!

Спас: Так, і негром, і папуасом, і всіма іншими, щоб усіх спасти, як Месія і чоловіколюбець.

Гестапівець: Я вважаю, що ти наносиш шкоду німецькій расі, коли називаєш цього мрійника німцем.

Спас: А я впевнений, що більшість німецького народу вважають це не шкодою, а великою честю.

Гестапівець: Ми, на чолі з нашим геніальним Вождем, йдемо по шляху лікування всього німецького народу від цієї вікового омани, і ми відвернули наш народ від м'якотілого Ісуса і повернемо його до віри наших тевтонських предків у богів сили і стійкості, мужності і перемоги. Ми вища раса, яка надто довго була обманута солодкими мріями цього єврейського Помазанника. Він відкинув нас назад і зрівняв зі слабаками і рабами. Зараз ми знайшли свого справжнього месію і, вирвавши свою долю з немічних рук єврейського пророка, віддали її в залізні руки нашого національного месії, Адольфа Гітлера. Наше завдання володіти мечем Зігфріда, а не рабськи плакати перед хрестом чи з хрестом. Зрозумів?

Спас: Слова розумію, але боюся, не розумію їх зміст. Найчастіше, не меч, але саме сльози повертали долі людей до добра.

Гестапівець: Ми залишимо вам, слов'янам, незавидну роль плакати разом з жалюгідним Христом, прислужуючи нам, більш сильному народу, і наймитувати на нас. Завжди вищі раси панували над нижчими. Це азбука світовій історії, яку ти, жалюгідний учительок історії, ще не зрозумів.

Спас: Я можу тільки дивуватися вашому красномовству, пане оберштурмбанфюрер, а й засмучуватися через таке ваше тлумачення історії. Чи не хочете ви сказати, що якщо якась жорстока банда, не пов'язана моральними законами, несподівано нападе на мирне культурне місто, пограбує і зруйнує його, а жителів переб'є або відведе в рабство, то це означає, що якась вища раса стала повноправним володарем якоїсь нижчої раси?

Гестапівець: Наприклад?

Спас: Наприклад, коли дикі хікси або розгнуздані мамелюки спустошили культурний Єгипет. Або коли кровожерний Тамерлан розорив християнську Вірменію і цивілізовану Персію. Або коли люті сельджуки і османи погубили Малу Азію і Візантію. Або, наприклад ...

- Або, наприклад, - закричав розлючений гестапівець, - коли «дикі германці» поневолили «високоосвічених» свинопасів-сербів, це ти хотів сказати, а?

Спас: Це ви сказали.

Гестапівець: А ти що говориш, раб?

Спас: А я кажу, що ми, серби, які не сердимося, коли ви називаєте нас свинопасами, як і німці не повинні сердитися, коли ми називаємо їх мідниками або точильниками. Ми вирощували свиней і віддавали їх німцям за котли і колеса. Ні те, ні інше заняття не мають нічого спільного з освіченістю. І свинопаси, і мідники можуть бути або грамотними, або неосвіченими.

Гестапівець: Так хто ж, по-твоєму, освічена людина?

Спас: Той, хто носить образ Божий, лик Божий у своїй душі і соромливість на своєму обличчі. Про такого ми, серби, говоримо, що він освічена, порядна людина.

Гестапівець: А хто, по-твоєму, неосвічений і непорядний? (Гестапівець поставив це питання, але, не слухаючи Спаса, повернувся до офіцера, що сидів поруч і щось став говорити йому).

Спас: Неосвічений - це така людина, яка вигнала образ, тобто лик Божий зі своєї душі і рум'янець сорому з обличчя свого. Як, наприклад, коли мідники нападуть на землю свинопасів і, цінуючи свиней вище людей, віднімуть у народу всіх свиней, та ще й всі котли і всі колеса, і відправлять у свою країну.

Голова (різко): Стеж за своїми словами, Спасович! Скажи по-іншому, що ти хотів сказати.

Спас: Я хотів сказати, що Ранке і Гете були кращої думки про сербів, ніж пан оберштурмбанфюрер.

Гестапівець: Не важливо, що стародавні німці думали про вас і про всіх інших. Вони жили в зачарованому колі помилкової і принижуючої релігії. Важливо, що наш переможний Вождь здійснив переворот в історії німецького народу і в історії світу. Він переоцінив усі цінності і, відкинувши бруд, обрав золото. Він є початок нової історії німців. Він звів німецький народ на п'єдестал панівної нації, як і має бути. Ти зрозумів?

Спас: Будь-який вождь будь-якого охрещеного народу, який, відкидаючи Христа, хоче ощасливити свій народ, призведе свій народ не в щасливу землю обітовану, але в примарну Землю недосяжну, звідки немає повернення. Це незвротне і неминуче.

Гестапівець зблід від гніву і націлив Вальтер в груди Спаса Спасовича, кричачи:

- Ця скотина ображає нашого Фюрера! Його треба судити ось як ...

Тут доктор Адлер схопив його за руку, але пістолет вистрілив, куля потрапила у вікно, і скло розлетілося вщент.

Голова: Колего, я не можу не дивуватися, навіщо ви ставите обвинуваченому такі загальні питання, по які він має право думати що завгодно? Навіщо ви віддаляєтеся від нашої теми? А тобі, Спасовичу, ще раз суворо нагадую, щоб ти не смів більше ображати національні почуття німців. Давайте, панове слідчі, повернемося до справи.

Слідчий: Всі ув'язнені з барака N99 визнають, що раділи в ту ніч, коли почули про загибель Гітлера. Вони стверджують, що старший по бараку Спасович радів разом з ними.

Голова: Що ти можеш відповісти на це, Спасович?

Спас: Дійсно, всі ми в ту ніч раділи, але не смерті Гітлера, а передчуваючи швидке повернення на батьківщину.

Слідчий: Це просто казуїстика.

Спас: Зовсім ні, пане слідчий. Радість всіх моїх людей була природною і незлісною. Туга за батьківщиною і по своїм родинам мучила їх і висушила більше, ніж всі біди табірного життя. Вони раділи тією самою радістю, якою раділи б, якби прийшов сам Гітлер і сказав: «Ви вільні, йдіть!» Вони були б однаково вдячні і мертвому, і живому Гітлеру, тільки б їх відпустили на свободу.

Голова: Це ти, Спасович, за своїм звичаєм, хочеш виправдати своїх людей, яких, знаю, любиш. Однак судовою мовою це називається - брехня.

Спас: Говорячи неправду, я лише нашкодив би самому собі, так ніби я вкрав або вбив.

Слідчий: Двадцять п'ять чоловік з барака N99 спробували втекти сьогодні вночі, але були схоплені і розстріляні. Якби вони вважали себе такими безневинними, як їх представляє обвинувачений, вони не втікали б від праведного суду. Однак вони бігли, бо знали, що винні. Швидше за все і обвинувачений Спасович зробив би спробу до втечі, якби отримав таку можливість.

Голова (схвильовано): Я не вірю, що Спасович спробував би бігти, навіть якщо б з усіх воріт було б знятий караул.

Слідчий допитливо і здивовано глянув на доктора Адлера.

Спас: Дякую вам, пане полковнику, що сказали про мене правду. Від долі не втечеш. І мої друзі, якщо вони і справді намагалися втекти, у чому я ... вчинили нерозумно. Але їх вчинок можна пояснити страхом за своє життя. Дізнавшись, що старший по бараку схоплений і відданий суду, вони, природно, злякалися за себе.

Перший суддя: Чому ти не перешкодив диким веселощам в твоєму бараці, чому не заявив про це німецькому начальнику охорони?

Спас: Я не завадив загальній радості і не заявив про веселощі в бараці тому, що це був вираз туги за Батьківщиною, а не мстивість. Веселощі моїх людей ні на політичну ситуацію не вплинули, ні долю німецького народу не змінили, і не завдали нікому найменшої шкоди. Тому я беру на себе сміливість просити вас, панове судді, як людей освічених, не надавати великого значення цим стихійним веселощам і пощадити моїх людей. Розстріляйте одного мене, але не тому, що я і справді винен, а щоб ви звільнилися від своїх сумнівів. Для мене буде радістю померти заради друзів своїх, а їм буде радістю залишитися в живих. Своєю смертю я нічого не втрачаю, а вони й ви щось придбаєте - хоча б ілюзію користі.

Перший суддя: Ти фантазуєш і верзеш нісенітницю. Якщо ти навмисно фантазуєш, ми тебе розстріляємо, якщо ненавмисно, відправимо в божевільню.

Спас: Чиніть зі мною так, як вважаєте за потрібне. А що стосується фантазій і реальності, подумайте і вирішіть, хто більший реаліст: той, хто бачить Місяць за триста тисяч кілометрів над Землею, або той, хто дивиться на його відображення в калюжі у себе під ногами і бачить, як він з води сміється над тим, хто хоче його рукою схопити?

І в цю ніч з понеділка на вівторок було розстріляно 25 в'язнів барака N99.

 

ЗЕМЛЯ НЕДОСЯЖНА.

Глава друга

Етика і техніка

Рукопис Спаса Спасовича

Спочатку релігія була матір'ю і етики, і техніки. Спочатку релігія була джерелом, що б'є ключем з потаємних глибин, етика - живоносною рікою, а техніка - допоміжними каналами, по яких вода з тієї ріки підводилася до всіх місць життя людського.

Господь дарував людям закон вірування, закон володіння і знання техніки. За безпосереднім повчанням Божим, Ной спорудив ковчег, який здійснив одну з найбільш тривалих подорожей в історії мореплавства.

За безпосереднім натхненням Божим, Веселіїл був наповнений Духом Божим, мудрістю, розумінням, віданням і всілякою майстерністю, виробляти із золота, срібла і міді, різати камені для всаджувати і різати дерево для всякої справи (Вих. 31, 2 - 5).

Точно так само і храм Соломона, одне з найдавніших чудес світу, спорудили люди, натхненні Духом Божим і навчені рукою Господньою (3 Цар. 6). Так свідчить Святе Письмо.

Отже, причиною істинної віри, доброго володіння і технічного знання у людей був Господь. Доки люди невпинно відчували присутність Господа над собою, перед собою і поряд з собою, як вони відчувають повітря і світло, доти вони приписували і присвячували всі свої технічні звершення й справи рук своїх Господу, Творцю і Натхненникові.

А коли відчуття присутності Божої притупилося і духовний зір помутився, тоді у майстрів і фахівців з'явилася гординя, і вони почали діла рук своїх (і будівлі, і вироби кустарів, і винаходи) приписувати виключно самим собі і - зловживати цим. Так на техніку насунулася тінь прокляття.

Багато хто скаржиться на техніку. Багато хто звинувачує сучасну техніку у всіх нещастях на світі.

А чи винна техніка? Може винні ті, які створюють техніку і управляють нею?

Хіба винен дерев'яний хрест, якщо когось розпинають на ньому? Або молоток, якщо ним сусід сусідові розіб'є голову?

Техніка бездушна до добра і зла. Одні й ті ж труби можна використовувати і для підведення джерельної води, і для відведення нечистот з туалету. Зло походить не від мертвої техніки, але від мертвих сердець людських.

При повному усвідомленні присутності Господа і без гордині спорудив Ной чудовий ковчег для порятунку свого і нового людства.

При потьмаренні свідомості про Божу присутність гордовиті люди домовилися: «Давайте спорудимо місто і вежу до небес і прославимо свої імена».

Однак Господь посоромив їх змішанням мов і розсіяв їх звідти по всій землі; і вони перестали будувати місто і вежу. Тому дано йому ім'я Вавилон, бо там помішав Господь мову всієї землі, і звідти розсіяв їх Господь по всій землі (Бут. 11, 8 - 9). Так будувалася Вавилонська вежа.

Коли Соломон завершив будівництво величного храму, він підняв руки до неба і смиренно благати: чи ж справді Бог сидить на землі? Небо і небо небес не обіймають Тебе, що ж тоді храм, що я збудував імені Твоєму (3 Цар. 7, 27). І ця чудова будівля простояла одинадцять століть, але була зруйнована і перетворилася на порох і попіл тоді, коли безбожні нащадки Соломона зробили дім молитви будинком торгівлі.

Отже, той храм тримався багато століть не заслугою техніки, і зник із землі не через технічні помилки. Техніка глуха, німа і не несе відповідальності. Вона повністю залежить від етики, а етика - від віри.

Всім відома повість про царя Навуходоносора. Він побудував Вавилон з величезними палацами і висячими садами, водопроводами і каналами, з усім технічним мистецтвом і красотами, яких світ доти не бачив. Подивився цар з даху свого палацу на місто, що простягнув внизу, і сказав: хіба це не величний Вавилон, що я збудував його на дім царства міццю потуги своєї і на славу моєї величі. Ще це слово було в устах його, як з неба пролунав голос: Тобі говорять, царю Навуходоносоре: Оце царство відходить від тебе! (Дан. 4, 27 - 28). І як тільки він вимовив ці чванливі слова, Господь вразив його божевіллям, і він зійшов з розуму і провів у божевіллі сім років, як звір серед звірів лісових. А від його великого Вавилона залишилася купа руїн, і став він житлом шакалів, страхіттям та посміхом, без жителів (Єр. 51, ​​37), точно, як передрікав пророк Єремія. Усюди, де люди втрачали страх Божий і порушували моральний закон Божий, досягнення людської техніки перетворювалися на порох, з якого і були створені.

Точно так само і Ейфелева вежа, і німецькі готичні собори, і американські хмарочоси - вершини людської майстерності в будівництві - обрушаться і перетворяться на безформну купу праху, якщо гордість людська (до того ж ще і християнська) і спротив людей Богу перевищить міру і набридне довготерпеливому Творцеві.

Через що загинули настільки блискучі цивілізації і пішли глибоко під землю, так що поверх них орач оре ниву, не підозрюючи про існування їх веж і скелетів під своїм плугом?

Чому від усього незрівнянного мармурового зодчества еллінів не залишилося нічого, крім по вампірськи щербатого Акрополя?

І як могла дерзнути земля приховати від Сонця і від погляду людського титанічні храми в Балбеку та Єгипті, а також блискучі міста Егбатан, Персеполіс, Тир, Сидон і Трою, де по них тепер мирно пасуться корови і риються свині, а чабани споруджують з розкиданих мармурових колон кошари?

Чому зникли без сліду горді міста і храми та фортеці Монтесуми, і царів мексиканських, і вельми культурних інків і перуанців?

Чия немилосердна рука навалила гори бруду на всі ці споруди, які за красою, мистецтвом і технікою могли б змагатися з найвидатнішими досягненнями зодчества сучасності?

Чому перериваються, а не тривають цивілізації людства?

Все тому, що не були угодні Святішому Господу Богу. Усі зниклі цивілізації зруйновані не часом, не недосконалістю техніки, але гріхом проти святої віри й святої етики. Недосконалість етична, а не технічна поховала їх у бездонному мороці.

І ти Капернауме, до неба піднісся, до пекла зійдеш (Мф. 9, 23). Це пророцтво Христа в ті дні, коли Капернаум блищав своєю технічною культурою і був відомий як величне місто на березі Тиверіадського озера, виповнилося. І так страшно виповнилося, що сьогодні мандрівник опиняється в пустельному місці, вкритому густим реп’яхом, що кишить зміями, і злякано запитує: «Невже можливо, щоб це мерзенне місце колись було оселею людей, і тут височіло багате і горде місто Капернаум?»

Наша Євангельська етика постійна і незмінна, а техніка змінюється. Етика - пані, а техніка її служниця. Тому етика повинна контролювати техніку. Неминущі цінності знаходяться в області етики, а не в техніці. Тяжко народу, який бачить мету людського життя в техніці і всю свою працю до поту жертвує заради удосконалення техніки, тягнучи за собою етику, як Ахілл мертвого Гектора, прив'язаного до колісниці. Такий народ може зуміти всі свої міста прикрасити слоновою кісткою і золотом, подібно царським палатам Ізраїлевого народу. Однак у їхніх містах будуть жити Ахави і Єзавелі, а останнє слово буде за псами - за псами, а не за людьми (3 Цар. 22, 38).

Вибір між порядністю і майстерністю легкий. Людина порядна, але без майстерності цінується і в наш час вище, ніж уміла, але не порядна. Це справедливо і на Сході, і на Заході, і на півночі, і на півдні і сьогодні так само, як і в часи пророка Ісаї.

Техніка змінює ставлення людини до природи, але ніяк не до людини і не до Бога. Хто думає по-іншому, той цінує речі вищі особистості, а прах - вище, ніж дух.

Страшна трагедія нашого часу полягає у війні між людьми і Богом. Бог хоче прославити особу людини над безсловесними творіннями, а люди хочуть втопити і свою, і Божу особистість, фактично, прирівнявши їх до речей.

Багато людей, що не мають духовного і морального досвіду, створюють із сучасної техніки ідола, якому поклоняються, і закликають всі інші народи приносити жертви цьому ідолу, так, що нещасні народи змушені це робити. Скільки тут жертв, скільки крові!

Хто глухий, той не чує, як етика, заглушаючи гармати, волає до нашого покоління: Не тим шляхом йдете, люди! Цей шлях веде в примарну Землю недосяжну, звідки немає повернення.

Продовження невдовзі

Переклад українською: Православний Оглядач

Як застосувати в житті слова: "Тобі, Господи!" Святитель Миколай Сербський

«Вічная пам’ять». Яке значення цих слів?

Про політичну мораль. Свт. Миколай Сербський

Про сім слів Христових на хресті. Свт. Миколай Сербський

Свт. Миколай Сербський: Слово "суд" замінили словом "криза"