Чи винен Бог в стихійних лихах? (6) Хибний погляд

«Християнський оглядач» продовжує ознайомлювати читачів з працею отця Феодора Зісіса під назвою "Благотворне і очищувальне цунамі", в якому автор торкається питання на яке шукають відповіді багато віруючих і невіруючих людей по цілому світі.

Перша частина: Надприродний характер катастрофи і сарказм невіруючих

Друга частина: Туристичний рай і скотоподібний стан людини

Третя частина: Перехід людини із природного стану в протиприродний та її повна відповідальність за це

Частина шоста: Глава Елладської Церкви і його представник, вочевидь, не осягли духовного значення катастрофи

Представник архієпископа Христодула, архімандрит Епіфаній (Іконому), хоча і користувався твором святителя Василія Великого «Про те, що Бог не винуватець зла» при написанні своєї статті, але, вочевидь, не дуже уважно читав його або не задумувався над внутрішнім зв’язком цієї катастрофи з біблійними подіями.

Тому він не міг осягнути, чим є справжнє зло, а чим воно лише вважається,  хоча в той самий час воно благе і спасительне, як, наприклад, цунамі та інші стихійні лиха.

Звісно, що не Господь винен в нищенні природи. У будь-якому випадку, великий каппадокієць,  подібно до інших святих та учителів Церкви, ставить собі за мету стримати та відвернути людину не від винищення природи, а від гріха та беззаконня.

Таке екологічне пояснення масштабних природних лих влаштовує і більш пасує «полоненим» екологією богословам і клірикам. Тому що подібні думки жодним чином не порушують спокою і ніяк не обтяжують розпусних та порочних, які якраз і є первопричиною справжнього зла – гріха.

Стихійні лиха, голод, епідемії, землетруси, повені, хвороби, смерть, що відбуваються по домоврядуванню і попущенню  Божому. Хоча і заподіюють людині біль і страждання, однак мають за свою мету вздоровлюючи вгамувати надмірність зла, фактично зруйнувати і скасувати його.

«Чого ж ти хочеш? – запитує святитель Василій того, хто вважає Бога винуватцем лиха. – Щоб Содом після всього нечестя його мешканців не був відданий вогню? Або ж Єрусалим не мав би бути зруйнованим, а храм понищеним та стертим з обличчя землі «після жахливого шаленства іудеїв проти Господа?»

«Тому хвороби в містах і народах, сухості в повітрі, безпліддя землі і лиха, які трапляються в житті з кожним, зупиняють зростання гріха. І всіляке зло подібного роду посилається від Бога, щоб попередити породження справжнього зла. Бо і тілесні страждання, і зовнішні біди винайдені для приборкання гріха. Отже, Бог винищує зло, а не від Бога зло. І лікар нищить хворобу, а не вкладає її в тіло».

«Належить тобі, каже, навчитися розрізняти види зла – що є справжнє зло, тобто гріх, результат якого – смерть, а що – уявне, лише на перший погляд видається злом, через біль, яку спричиняє людині, а насправді несе в собі благу і спасительну силу. Знаючи це, ти повинен припинити нарікати на ті заходи,  які здійснює Господь, щоб запобігти беззаконню».

Судячи по всьому, високопреосвященнійший Христодул дотримується тієї ж лінії, що і його представник, або, точніше, прес-секретар висловлює позицію Предстоятеля Елладської Церкви. Ось тільки не зрозуміло, що за біблійне чи святоотцівське богослів’я приховане в заяві глави Церкви, опублікованій в інформаційному бюлетені Священного Синоду, що торкається трагічних подій в Південно-Східній Азії:

«Хотілося б нагадати, що зовсім недавно ми з вами відзначали свято Богоявлення, головне свято одкровення людям таїнства Пресвятої Трійці. І Церква освячувала воду, цей життєво важливий елемент нашого буття, особливо в Греції -  країні, значна частина території якої оточена водою.

На жаль, це святкування співпало з трагічними подіями – та ж сама природна стихія стала причиною загибелі тисяч ні в чому невинних людей. Вода, замість того, щоб явитися освяченням для тих районів, стала смертоносним цунамі».

Але ж не вода винна в цьому, а багатоликий гріх, який якраз і змила, поглинула гігантська океанічна хвиля. Та вода була губителькою для беззаконня і зла, і тому вона, несучи енергію та могутність Бога була освячуючою. Такими ж очистительними були води Всесвітнього потопу, і води Червоного моря, які стали стіною, щоб народ Ізраїля міг перейти по дну, але опісля стали братньою могилою для тисяч єгипетських воїнів.

Якщо б ми захотіли провести певну паралель між освяченою водою Богоявлення і цунамі, то сказали б, що хвилею цією, так само як водами Йордана, воістину Господь «сокрушив глави зміям, що гніздилися там», тобто секс-туризм і педерастію.

Чи годиться приписувати несправедливість Богові, говорячи про нещасну загибель тисяч людей? Хто викликав ці смерті? І чому смерть – марна і трагічна? Бо ж для християн вона не є зникненням або припиненням існування: «Ність убо, Господи, рабом Твоім смерть ісходящим нам от тіла, і к Тебі, Богу нашому, приходящим, но преставленіє от печальнійших на полізнійшая і сладостнійшая і на упокоєніє і радость» (Молитва колінопреклонна).

Навіть для грішників смерть – благодіяння, бо вона, обриває ланцюжок гріха, покладає кінець злу.

Чим раніше ми залишаємо цей світ, що лежить у злі, тим менше гріхів беремо із собою. І, навпаки, чим довше ми живемо, тим більше гріхів накопичуємо, бо:

«Бо хто буде чистим від скверни; ніхто, навіть якщо і один день поживе на землі» (Іов. 14:4, 5. церковн.-слов.)

Переклад українською: Християнський Оглядач

Які гріхи є смертельними та яким чином спокуса перетворюється на гріх

Саморуйнування Америки. Давид Вілкерсон

Як позашлюбні зв’язки вбивають кохання

Як любити Бога насправді?

Як правильно боротися з гріхом?

Яке зло більше за гріх. Свт. Іоан Золотоустий

Чи маємо ми право говорити? Святі Отці про послух