«Не грайте Вашим спасінням, не грайтеся! інакше будете вічно плакати…»

Версія для друку

Спасіння. Хто спасеться? Як спастися? І взагалі, від чого треба спасатися? Питання над яким тисячоліттями билися найкращі уми людства, сьогодні вирішується за кілька секунд пересічною людиною.

Андрій Толстой; Андрей Толстой У кращому випадку такий знавець скаже, що відповіді на ці питання відомі лише Богові, так ніби, це Йому треба спасатися. А в гіршому, повторить те, що десь, колись почув, і йому це видалося зручним, щоб пристосувати до свого життя. Лише одиниці до найважливішого запитання в житті людини поставляться серйозно з великою мірою відповідальності за обраний ними життєвий шлях.

Політики переконали, що нам треба спастися від кризи. Опозиція називає причиною кризи – владу, отже, спасатися треба від неї, а влада називає причиною кризи – попередників, тобто опозицію. Отже, спастися треба від неї. На мою думку праві одні і другі. Але не про це спасіння я хотів би порозмовляти. Хоча завдяки проповіді так званих «християнських церков» все більше людей розглядає спасіння виключно в матеріальній сфері, в площині земного виміру. Комунізм і капіталізм однакові в погляді на світ. Він у них виключно матеріалістичний. А оскільки, ідею «прогресивних церковників» виражає гасло «Церква для людей», то звісно, що спасатися, в їхньому розумінні, треба від соціальної, національної та ще якоїсь несправедливості.
Боже і людське, небесне і земне, тимчасове і вічне уміло поміняли місцями деякі ілюзіоністи від релігії.

Та й Царство Небесне в розумінні цих людей уготоване для борців за «праве діло». Про зміст їхньої віри, оцінку їхніх моральних якостей мова звісно ж не йде. Боровся «за правду», має палких прихильників на землі, «діло його живе», значить Бог його мусить прийняти, а заповіді, догмати, приналежність до Церкви, і тим більше релігійні обряди, то все неважливо, головне «якою людиною був чи була». Вислів звісно вагомий, але за ним все ж стоїть поверхневе сприйняття тієї чи іншої особистості, поверхневе сприйняття самого життя, у тому числі і власної долі.

Вселенський собор
У Церкві справи не кращі. Поняття «єретик», «єретики» стають дедалі більше архаїчними. З цими людьми тепер можна молитися, називати їх братами, і як результат - вважати їх спасенними Богом. Тема єресі, у кращому випадку зводиться до рівня академічної дискусії, яка не має жодного впливу на життя та свідомість тих, хто її вивчає. А більшість людей, звісно, навіть не вивчає, тому рівень розуміння цього питання в них не просто низький, він взагалі відсутній. І ось тут на допомогу приходять гасла «прогресивних» релігійних діячів, які взяли на озброєння ідеї масонських лож та революцій минулих століть - про «братерство», «єдність» і тому подібне. Хто ж цього не хоче в розтерзаному ворожнечею та егоїзмом світові. Тому маси купуються на ці гасла швидше, аніж блисне блискавка. Якою ціною треба досягати братства та єдності їх щоправда не цікавить, хоча не виключаю, що все ж таки спрацьовує принцип - подешевше.

Та й чи взагалі можливо досягти тієї єдності та братства запропонованими способами більшість людей також не цікавить, ми так звикли до бутафорії, ілюзії, або більш сучасною мовою, до віртуальщини.

Альтернативи єретикофіли нам не залишають. Чомусь, за їхніми твердженнями, ми повинні, або єднатися та молитися з єретиками, або спалювати їх на вогнищі. Те, що можна сповідувати свою віру в чистоті і не спалювати єретика, а навіть любити його згідно заповіді Христа, чомусь їм на думку не спадає. Бо масами легше маніпулювати пропонуючи їм крайнощі. Можливо саме тому, тим, хто не погоджується з їхньою «безмежною любов’ю» вони влаштовують аутодафе, щоправда поки що здебільшого інформаційне.

Святитель Ігнатій Брянчанінов

Перечитуючи епістолярій святителя Ігнатія Брянчанінова наштовхнувся на його лист присвячений темі спасіння єретиків. Святитель починає його наступними словами:

«Гідне гіркого ридання видовище: християни, які не знають, в чому полягає християнство! А це видовище майже безперестанно зустрічають нині погляди… рідко вони можуть у численному натовпі тих, хто іменує себе християнами зупинитися на християнині, і по назві, і по ділу».

Нагадаю, що Ігнатій Брянчанінов жив у середині XIX століття. Грубо кажучи, майже 200 років тому. Якщо з того часу ситуація і змінилася, то тільки на гірше. Не закликаю вас ставати песимістами, але ж без вірного діагнозу, лікування користі не принесе. А те, що суспільство хворе, очевидно і для найбільших оптимістів. Отже оптимізм повинен виражатися не в запереченні проблеми, а у вірі, що її можливо бодай частково подолати.

Святителеві Ігнатію задали наступне питання: «Чому ж не спастися язичникам, магометанам і, так званим, єретикам? між ними є предобрі люди. Погубити цих найдобріших людей було-б противно милосердю Божому! … Це навіть противиться здоровому людському глузду! - А єретики – це ж християни. Вважати себе спасенними, а членів інших вірувань загиблими, це - безумно, і вкрай гордо!».

Що скажемо на ці слова? Невже застаріли? Навпаки, сьогодні подібні умозаключення ми чуємо часто, як ніколи в історії людства, для цього навіть слово вигадали «розумне» - екуменізм, від грецького ойкумена, всесвіт.

Не буду наводити для вашої уваги всього листа Святителя. В Інтернеті надто довгі тексти читати складно. Завершу свої роздуми останнім його, щоправда, розлогим фрагментом:

«…Ви говорите: «єретики ті ж християни». Звідки Ви це взяли? Хіба що той, хто іменує себе християнином і нічого не знає про Христа, по крайньому неуцтву своєму вирішить визнати себе таким-же християнином, як і єретики, а святу віру християнську не відрізнить від чада прокляття - богохульної єресі!

Інакше розмірковують про це істинні християни! Численні сонми святих прийняли вінець мученицький, віддавали перевагу найлютішим і тривалим мукам, темницям, вигнанню, ніж погоджувалися на участь з єретиками в їхньому богохульному вченні. Вселенська Церква завжди визнавала єресь смертним гріхом, завжди визнавала, що людина, заражена страшною недугою єресі, мертва душею, чужа благодаті й спасіння, у спілкуванні з дияволом і його погибеллю.

Єресь - гріх розуму. Єресь - більш гріх диявольський, ніж людський; вона - дочка диявола, його винахід, - безбожність, близька до ідолопоклонства. Отці зазвичай називають ідолопоклонство нечестям, а єресь - злочестям. У язичництві диявол приймає собі божеську честь від засліплених людей, єрессю ж він робить сліпуючих людей учасниками свого головного гріха - богохульства.

Хто прочитає уважно «Діяння Соборів», той легко переконається, що характер єретиків - цілком сатанинський. Він побачить їхнє жахливе лицемірство, непомірну гордість, - побачить поведінку, складену з безперервної брехні, побачить, що вони віддані різним низьким пристрастям, побачить, що вони, коли мають можливість, здатні на всі жахливі злочини і лиходійства. Особливо визначна їхня непримиренна ненависть до чад істинної Церкви, і жага їхньої крові!

Єресь сполучена з жорстокістю серця, зі страшним затьмаренням і пошкодженням розуму, - вперто тримається в зараженій нею душі - важке для людини зцілення від цієї недуги! Всяка єресь містить в собі хулу на Духа Святого: вона або хулить догмат Святого Духа, або дію Святого Духа, але хулить неодмінно Святого Духа.

Сутність всякої єресі - богохульство: Святий Флавіан - Патріарх Константинопольський, який засвідчив кров'ю сповідання істинної віри, виголосив визначення помісного Константинопольського собору на єресіарха Євтихія такими словами:

«Євтихій, який до цього часу був ієреєм, архімандритом, цілком викритий і минулими його діями, і теперішніми його поясненнями в заблудженнях Валентина та Аполлінарія, в наполегливому дослідуванні їхнього богохульства, тим більше, що він навіть не послухав наших порад і настанов до прийняття здорового вчення. А тому, плачучи і зідхаючи про його кінцеву погибель, ми оголошуємо від імені Господа нашого Ісуса Христа, що він впав у богохульство, що він позбавлений усякого священичого сану, нашого спілкування та управління його монастирем, даючи знати всім, хто відтепер буде розмовляти з ним або відвідувати його, що вони самі піддадуться відлученню».

Це визначення - зразок загальної думки Вселенської Церкви про єретиків; це визначення визнано всією Церквою, підтверджено Вселенським Халкидонським собором. Єресь Євтихія полягала в тому, що він не сповідував у Христі по втіленні двох природ, як сповідує Церква, - він допускав одне єство Божественне. - Ви скажете, і це все! ... Кумедна трохи через нестачу істинного знання і гірко жалісна по своїй властивості і наслідкам відповідь певної особи, наділеної владою цього світу, св. Олександрові патріарху Олександрійському про Аріанську єресь.
Ця особа радить патріарху зберігати мир, не заводити сварки, які є дуже супротивні духові християнства, через якісь слова; пише він, що не знаходить нічого поганого у вченні Арія, - деяку різницю в оборотах слів – всього лиш! Ці обороти слів, - зауважує історик Флері, - в яких «немає нічого поганого», відкидають Божество Господа нашого Ісуса Христа – всього лиш! А значить, порушують, всю віру християнську – всього лиш!

Примітно: усі давні єресі, під різними мінливими личинами, прагнули до однієї мети: вони відкидали Божество Слова і спотворювали догмат втілення. Новіші ж найбільше прагнуть відкинути дії Святого Духа: з жахливими хулами вони відкинули Божественну Літургію, всі таїнства, все, все, де Вселенська Церква завжди визнавала дію Святого Духа. Вони назвали це встановленнями людськими, - і ще більш дерзко: марновірством, оманою!

Звичайно, в єресі Ви не бачите ні розбою, ні злодійства! Може бути єдино тому не вважаєте її гріхом? Тут відкинутий Син Божий, тут відкинутий і зневажений Дух Святий – всього лиш! Той, хто прийняв і містить вчення блюзнірське, вимовляє богохульство не розбійничає, не краде, навіть робить добрі діла єства падшого - він прекрасна людина! Як може Бог відмовити йому в спасінні! ... Вся причина Вашого останнього здивування, як і всіх інших, - глибоке незнання християнства!

Не думайте, що таке незнання - маловажний недолік! Ні! його наслідки можуть бути згубними, особливо нині, коли ходять в суспільстві незліченні книжечки з християнськими заголовками, з вченням сатанинським. При незнанні істинного християнського вчення, якраз можете прийняти думку неправдиву, блюзнірську за істинну, засвоїти її собі, а разом з нею засвоїти і вічну погибель.

Богохульник не спасеться! І ті здивування, які Ви зобразили в листі Вашому, - вже страшні наклепники Вашого спасіння. Їхня сутність - зречення від Христа! - Не грайте Вашим спасінням, не грайтеся! інакше будете вічно плакати.

- Займіться читанням Нового Завіту і св. Отців Православної Церкви (аж ніяк не Терези, не Францисків та інших західних божевільних, яких їхня єретична церква видає за святих); вивчіть у святих Отців Православної Церкви, як правильно розуміти Писання, який образ життя, які думки і почуття личать християнину. З Писання і живої віри вивчіть Христа і християнство. Перш ніж прийде грізний час, в який Ви повинні будете постати на суд перед Богом, набудьте виправдання, що дарується Богом усім людям - при посередництві християнства».

(Святитель Ігнатій Брянчанінов. Твори. Т. 4. Аскетична проповідь і листи до мирян. М.: Правило віри, 1993, лист 28, с. 479-486).