Християнський оглядач блаженні миротворці, бо вони синами Божими назвуться (Матвія 5:9)
  • жнива

Папа може тільки померти

Подивився відеосюжет з Італії, де католиків запитують про можливу відставку Папи. Молода жінка відповідає: "Відставка папи? Ні, це неможливо. Папа може тільки померти".  

Папа римський Бенедикт XVIМені ця відповідь видалася природною реакцією католички. Бо ж хіба можна зректися батьківства? А "папа" перекладається саме так, - тато, батько, отець.

 Католицька Церква багато говорить про евтаназію. Ми знаємо, що евтаназія, як правило застосовується до смертельно хворих або стареньких людей, які хочуть перевати своє життя дочасно, щоб "не мучити себе та ближніх". Дуже схоже на добровільне самогубство, але чужими руками.

Церква звичайно проти такого підходу людини до власного життя. Бо тільки Бог дає життя людині, і тільки Він може його у людини забрати. Легалізація вбиства з гуманних причин викликає великі дискусії навіть у ліберальному та дехристиянизованому західному суспільстві.

Так ось, відставка Папи, а точніше його зречення від "папства", нагадала мені евтаназію, тільки духовну. А духовне не менш, а більш разюче для спільноти, для людини, ніж фізичне. Наприклад, багатьом дітям було б легше примиритися зі своїми почуттями, якщо б вони знали, що їхні батьки померли, а не зреклись їх та живуть десь своїм життям навіть не згадуючи про існування тих, кого народили. Не знаю, що інколи легше сприйняти чоловіку чи дружині: смерть свого супутника життя чи його зраду...

Засуджуючи фізичну евтназію Ватикан зробив заяву про те, що 28 лютого зробить евтаназію духовну - духовний батько усіх католиків - Папа - піде з "духовного життя", папи не стане. Але відбудеться це не через природну фізичну смерть, а через відставку, зречення.

І скільки би не було виправдань, що це так круто, що папа поступається молодим та ефективним, його зречення назавжди залишиться раною в серцях католиків, на мою думку, раною невиправданою. Батьки повинні гоїти рани дітям, а не завдавати нові.

Якби там не було, але зречення від папства духовно ослабляє Католицьку Церкву, бо замість того, щоб нести духовну підтримку та співчуття цьому зраненому гріхом, несправедливістю та байдужістю світу, папство викликає співчуття та жаль до себе. Тепер католикам треба ламати голову, як зробити так, щоб наступний папа відродив бодай частину того авторитету, який мала їхня Церква за Івана Павла II. Тобто замість того, щоб рятувати світ, треба рятувати самих себе, рятувати Церкву.

Звичайно можна було би і не співчувати католикам. Мовляв, самі винні, бо наділили одну людину владою, яку Христос дав усій своїй Церкві. Папа навіть не має потреби, щоб його зречення хтось прийняв чи відхилив, жодної підзвітності та відповідальності перед Церквою, перед людьми. Тому я думаю, що католикам дуже боляче, коли престолу зрікається "бог", навіть, якщо вони його так не називають.

 Якщо молодість, ефективність є приорітетом, то навіщо обирати папою людину з духовенства. Можливо краще знайти якосгось топ-менеджера в Японії чи Кореї, нехай керує "фірмою". І якщо бути такими вже ефективними і сучасними, то навіщо обирати Папу на невизначений термін. Обрали на 5 років, минув час,подивилися чи здоровий та ефективний - переобрали ще на одну п'ятирічку. Та й слово "Папа" треба тепер в лапки брати, або називати главу Католицької Церкви просто - Єпископ Риму. Під час чергового зречення не так буде різати вухо.

 Друзі католики, ви не ображайтеся, я це все пишу не з ненависті чи неприязні до вас. Навпаки, хочу, щоб ви зрозуміли, що треба щось вам змінювати у себе, бо на що стане подібною ваша Церква за 50 років за такого бачення ролі римського понтифіка, навіть важко уявити.

Андрій Толстой, редактор сайту "Християнський оглядач"

Джерело:Блог

 

To Top