Християнський оглядач блаженні миротворці, бо вони синами Божими назвуться (Матвія 5:9)
  • жнива

Священик УАПЦ спростовує закиди греко-католика на адресу єпископа УПЦ (МП)

«Православний Оглядач» отримав на свою поштову скриньку відповідь православного священика на коментар колишнього греко-католицького семінариста щодо звернення львівського єпископа УПЦ (МП) Філарета (Кучерова) до глави УГКЦ.

Коментар був опублікований на сайті Кіріос за назвою " То хто ж "мімікрує"..?", а «Православний Оглядач» розмістив його 20 лютого 2013 року в рубриці «Огляд ЗМІ».

 Текст відповіді голови прес-центру Львівсько-Самбірської єпархії УАПЦ прот. Сергія Горбика:

"На сайті КІРІОС з’явився коментар випускника семінарії УГКЦ Івана Дутки, у якому він, коментуючи служіння владики Філарета (УПЦ МП) у Львові, дає від себе кілька історично-літургічних зауваг. Прочитавши текст цього коментаря на сайті "Православний Оглядач" прошу надрукувати мої міркування щодо прочитаного, оскільки підозрюю, що думку, яку виклав у своєму коментарі колишній семінарист УГКЦ поділяє не тільки він в його Церкві.  

 Я не є вірним, чи навіть прибічником Московського Патріархату, але певні наукові коментарі мушу дати: 

1. Певне шановний п. Іван не знає, що традиція вишитих риз не є виключно українською. У Російській Православній Церкві ця традиція відома, щонайменше, з XVIIст. При цьому навіть є окреме визначення мотивів вишивки риз по регіонам (наприклад, поморський, вишивка Поволжя та ін.) [1]. Вишиті ризи російського зразку можна без проблем купити в церковних крамницях РПЦ МП. (Для прикладу подаю фото риз з церковної крамниці Орловської області РФ). Також і в УПЦ (МП) архієреї використовують вишиті ризи, наприклад у них часто служить архієпископ Єфрем (Кицяй). Тому твердження п. Івана Дутки про те, що «вишиті ризи священиків є елементом власне української ідентифікації», а тим більш греко-католиків, я вважаю антинауковим.

Вишиті ризиВишиты ризи-2

 

 2. Церковнослов’янська мова з українською вимовою (яка також має назву українського ізводу) вживалася та вживається у багатьох храмах УПЦ (МП) на Волині. Вона там жила навіть у часи Російської імперії, про це є багато згадок в історичній та науковій літературі.

Натомість українська вимова церковнослов’янської мови ніколи не вживалася уніатами на Галичині. Про це писав ще великий український святитель Іларіон (Огієнко), коли рецензував Служебник УКЦ 1930 р. видання: «Серед українського громадянства поширено погляд, ніби Служебник о. Кархута видано в старій українській формі, і що він взагалі український. Зо всею рішучістю заявляю тут, що Служебник о. Кархута з українською традицією має дуже мало спільного; навпаки, всі стародавні риси української церковно-словянської мови о. Кархут, як то ми бачили вище, скрізь старанно повикидав зо свого Служебника» [2]

Загалом, перша згадка про можливість вживання української вимови церковнослов’янської мови в УКЦ відноситься до 1942 року. Саме тоді, митрополит А. Шептицький дозволив: «з огляду на українських націоналістів та автокефалістів …  деколи … українізувати старослов’янський текст» [3]

Більш того, в сучасній УГКЦ церковнослов’янська мова вживається тільки іноді, переважно ченцями Студійського уставу, та виключно московського зразку… Тому, пишучи, що «вона дається священнослужителям трохи... е... важкувато», п. Іван явно виявляє певну необізнаність у володінні церковнослов’янською мовою своїх єдиновірців.

3. Торкаючись питання поминання ієрархії на богослужінні, п. Іван мусить знати, що старовинна Київська традиція взагалі наказує священику поминати тільки свого правлячого архієрея, а архієрею – Київського митрополита. У часі архієрейського богослужіння, як це й відбувалося в часі освячення води в Львові (19 січня 2013 року, на площі Ринок), поминається правлячий архієрей єпархії та Київський митрополит. 

Більш того, статут УПЦ (МП) дозволяє єпархіальним архієреям та священикам не поминати Московського патріарха. Саме так служать священики та архієреї УПЦ (МП) практично по всієї території України. Тому говорити про те, що «за поминання Кирила львів'яни б їх освистали, а щоб виглядати «мєстними», єпископів поминали» - це демонструвати своє незнання богослужебної практики УПЦ МП в Україні.

Слово «κράτος» у слов’янськім перекладі «держава», має як значення «влада», так і значення «країна». Також це слово вживається у значенні «могутній», «сильний» [4].

4. Вибір церковного співу – це справа власного уподобання. Але сучасна практика православного церковного співу негативно відноситься до змішування стилів у часі одного богослужіння [5]. Тому, коли богослужіння почалося Київським співом – воно все відбувається у цій традиції.

5. У чині Великого освячення води, який з’явився в Київській православній митрополії після введення Єрусалимського Статуту у ХІІ ст, благословення свічками зустрічається й в кінці чину. Цей варіант чину вживався й православними Київської митрополії XV – першої чверті XVIII століття.

Таким чином маємо можливість зробити висновок, що всі «обвинувачення», які висунув колишній семінарист УГКЦ православному архієрею УПЦ (МП), не мають під собою наукового підґрунтя та є виключно анти-православним критиканством.

 

1. Русская народная вышивка. М., 1997. ст. 23, 34-35.

2. Проф. Іван Огієнко. Богослужбова мова в слов’янських Церквах. Збірка рецензій на нові видання. Варшава, 1931. ст. 16.

3. Церква і церковна єдність. Т. 1., Львів, 1995. ст.385.

4. Полный церковно-словянский словарь. М., 1993. Ст. 141-142

5. Лозовая И. Е. СовременноеЦерковно-певческое искусство. СПб., 1993. Ст. 56.

 

To Top