Християнський оглядач блаженні миротворці, бо вони синами Божими назвуться (Матвія 5:9)
  • жнива

Чи можуть допомогти нам індульгенції (відпусти)?

З дитинства я чув про індульгенції. Мабуть ви також. У наслідок почутого, враження про них склалося негативним. Виглядали вони чимось нехорошим. Пояснювалося все приблизно так: індульгенція – це церковний документ, який отримувала людина за гроші. У цьому документі вказувалося, що завдяки її пожертвам християнин отримує прощення гріхів минулих і навіть майбутніх. 

Великі гріхи відпускалися за більші гроші, а відпущення менших гріхів можна було отримати дешевше.  Але це ще не все. Придбати відпущення гріхів можна було не лише для себе, але також для померлих родичів чи друзів. А якщо гріхи прощенні, то й кари за них немає. Тобто, якщо вже спростити суть індульгенцій повністю, то завдяки їм людина може купити собі рай, або принаймні відкупитися від тимчасового пекла – чистилища. Ось так розумів індульгенції, мабуть, не я один.

З часом я дізнався, що проти індульгенцій повстав католицький священик і богослов Мартін Лютер (не плутати з Мартіном Лютером Кінгом). У його часи бізнес по схемі «як лиш копійка в скриньці для пожертви задзвенить, душа з полону вогню пекельного відлетить» досяг своєї кульмінації. У 1517 році Лютер опублікував свої 95 тез (їх можна знайти в Інтернеті), які змінили історію не лише західного християнства, але й хід подій в Європі та значній частині світу. 

Папа Римський відлучив Лютера від Католицької Церкви, пригрозив та закликав його покаятися. Не дивно, бо під загрозою виявився дуже прибутковий бізнес, який направляв значні фінансові потоки в Рим, зокрема на будівництво нинішнього головного храму Ватикану – Базиліку святого Петра. Так – так, цей храм будувався на кошти католиків, які за гроші хотіли вплинути на стан своєї відповідальності перед Богом. Лютер, як відомо, Папи не налякався (про це німці зняли гарний фільм, який так і назвали «Лютер»).

Але повернімося до індульгенцій. Коли я дізнався про них більше, то виявилося, що моє уявлення про індульгенції було не зовсім правильним (і не тільки у мене). Виявилося, що католики купували за гроші не прощення гріхів, а звільнення від кари за гріхи. Відчуваєте різницю? Прощення гріхів, згідно католицького віровчення, можна отримати лише на сповіді, виконавши певні вимоги, такі, як розкаяння в гріху, постанова його більше не чинити та сама усна сповідь перед священиком. В принципі так само, як в православних. Але тільки до цього місця.

Далі йде чітка відмінність. Коли православний священик, владою даною йому від Бога, відпускає гріхи розкаяному грішнику, то мається на увазі, що разом з прощенням гріха приходить і звільнення від покарання за гріх. Якщо ж католицький священик відпускає людині гріхи, то питання покарання за прощенні гріхи не розв’язане. Тому людині треба ще щось зробити, щоб не понести кари за гріхи, які їй вже прощено на святій Сповіді.

Ось тут на допомогу і прийшли індульгенції. Людина завдяки своїм добрим ділам (фінансові пожертви та молитви до них також належать) може надолужити, скасувати покарання за гріхи в яких розкаялася. Але що робити, коли гріхів більше ніж добрих діл. Терези «божественних ваг схиляться тоді не на користь грішника). Тут Папа Римський запропонував вихід – добрі діла можна позичити у святих, які мали їх більше, ніж самим потрібно. А хто ж розпоряджається скарбницею добрих діл святих? Звісно ж Церква. А хто головний в Церкві? Хто має в ній повну, найвищу та універсальну владу? Згідно вчення католиків Папа Римський (див. «Яка різниця між католиками і православними» ). Отже він може вирішити, яке добре діло і за що зарахувати. Для мене це схоже на банк, де Папа Римський головний банкір.

Ось так і народилися індульгенції. Папа визначив, за яку пожертву, яке покарання можна відпустити. Навіть слово таке з’явилося «відпуст». В Галичині це слово знають. Але мало хто знає, що переклад цього слова на латинську мову звучатиме так indulgencia.

Отже індульгенції нікуди не зникли, а залишилися невід’ємною частиною церковного життя римо- та греко-католиків, зокрема в Україні.

Дотепер індульгенції надаються за діла милосердя, здійснення паломництва, прочитання певної кількості молитов, а також за певні пожертви на храм та інші церковні потреби.

Ось ми побачили ще одну різницю між католиками та православними.

На відміну від католиків, православні вважають, що добрі діла є невід’ємною частиною життя християнина, його святим обов’язком. Православний християнин не вважає, що Бог зобов’язаний винагородити його за добрі діла. Спаситель навчав у Євангелії: «Так і ви, коли виконаєте все, що вам наказувалося, кажіть: ми раби нікчемні; бо зробили тільки те, що повинні були зробити» (Лука 17:10).

Святий апостол Павло пише: «Бо ми – Його творіння, створенні у Христі Ісусі, на добрі діла, які Бог наперед приготував, щоб ми виконували»(Ефесян 2:10).

А в притчі про працівників у винограднику, яка записана в Євангелії від Матфея в 20 розділі, Ісус Христос говорить про однакову плату всім, хто працював, незалежно від часу витраченого ними на труди. Це свідчить, що Царство Боже дається не за певну кількість добрих учинків, як щось належне, а лише як невимовний дар милості Божої. Саме тому апостол Павло написав: «Бо відплата за гріх – смерть, а дар Божий – життя вічне у Христі Ісусі, Господі нашім» (Римлянам 6:23).

Ну добре, а як щодо позики зі скарбниці добрих діл. Чи можна завдяки перерозподілу добрих учинків отримати нагороду за те, що зробили інші?  Ні, це не можливо.

Тут доречно згадати ще одну притчу Ісуса Христа – про десять дів. Вона переконує навіть тих, хто досі сумнівався в даремності індульгенцій чи відпустів. Десять дів розділені на дві категорії. Усі вони чекали, щоб зустріти нареченого, та всі заснули. Опівночі, раптово наречений прийшов. Але біда - у п’ятьох гаснуть світильники, бо масло закінчилося, а в інших горять яскраво – вони подбали, щоб масла було достатньо. І ось який вихід задумали знайти ліниві діви: «Нерозумні ж сказали мудрим: дайте нам вашої оливи, бо світильники наші гаснуть. А мудрі відповіли, кажучи: а як і нам, і вам не  стане? Ідіть краще до продавців та й купіть собі» (Матфей 25:8-9). Отже кожен християнин повинен сам, постійно робити добрі діла по мірі сил та можливостей.

Православні християни вірять, що від покарання за гріхи звільняє лише щире та свідоме покаяння у своїх гріхах з твердим наміром не здійснювати їх надалі.

Католицька формула звільнення від покарання за гріхи нагадує мені формальний бухгалтерський облік своїх добрих діл та гріхів. Такий підхід відволікає від справжнього покаяння та не допомагає спасінню. В людини розвивається схильність до вчинення добрих діл з розрахунком. Створюється ілюзія перекриття гріхів добрими ділами, та ще й чужими. І знову виходить все по земному, багаті мають перевагу над бідними і в питанні вічності.

Таке вчення приносить людині шкоду, тому що суперечить Божественному Об’явленню та скеровує людину по хибному шляху. А дехто після цього ще каже, що немає різниці, в яку церкву ходити та в що вірити.

Джерело: Блог Андрія Толстого (священика УПЦ КП)

 

To Top