Хіба не можна бути пристойною людиною без Церкви?

Версія для друку

Про хорошість без Церкви

Сергій Худієв

Нещодавно мене ще раз запитали: хіба не можна бути пристойною людиною без Церкви? Це хороше запитання, і його задають знову і знову. Бувають питання, в яких містяться певні «припущення» - як у знаменитому «ви перестали щоранку пити коньяк?»* Запитання має на увазі, що у вас була така шкідлива звичка. Так і питання, про яке ми говоримо, має на увазі деякі речі.

Зокрема, воно має на увазі, що головна мета релігії - зробити нас пристойними людьми, як, наприклад, головна мета дієти - Сергій Худієв зробити нас більш здоровим. Це нагадує забавну історію, яку розповідав один лектор. У нього був знайомий викладач недільної школи, ... атеїст. Коли в нього питали, навіщо ж він, атеїст, викладає дітям релігію, той відповідав: «Ну, хтось же повинен тримати маленьких мерзотників під контролем!»

Люди часто вважають, що головна мета релігії - тримати мерзотників під контролем. Як казав Вольтер, якби Бога не було, Його слід було б вигадати. Інтереси суспільства вимагають лякати людей пекельними карами і обіцяти їм небесні нагороди, щоб вони вели себе більш-менш пристойно. А то люди впадуть в атеїзм, почнуть красти гаманці, злословити правителів і порушувати правила дорожнього руху.

Дивлячись на це, невіруюча людина може сказати: «А я гаманців і так не краду - без будь-якої віри в Бога, рай і пекло». І буде абсолютно права. Є безліч чесних, порядних, законослухняних громадян, які не вірять в Бога.

Якщо релігія - засіб соціального контролю, то необхідність такого засобу можна оскаржувати, як і його ефективність. «Мені не потрібна релігія, щоб тримати себе під контролем, я і так по чужих кишенях не шарю».

Але вся справа в тому, що мета релігії - зовсім не в цьому.

У віри, безумовно, є соціальний ефект: п'яниці залишають свій порок, злочинці стають законослухняними громадянами, люди в цілому ведуть більш тихе й мирне життя - але мета релігії інша.

Християнська віра там, де її приймають всерйоз, дійсно робить людей кращими громадянами (не більш кращими, ніж ви, а кращими, ніж вони, колишні), але її мета не в цьому. Ліки, що зцілюють від смертельної хвороби, призводять до того, що у людини покращується колір обличчя - але це не засіб для поліпшення кольору обличчя. Це засіб, що рятує від смерті.

Христос приходить не для того, щоб трохи покращити суспільство - це, швидше, побічний ефект. Він приходить для того, щоб дати нам - нам особисто - життя вічне. Бути добропорядним громадянином добре, важливо і навіть обов'язково, але все це скінчиться добропорядним трупом на кладовищі. Христос пропонує інше: «Я воскресіння і життя; Хто вірує в Мене, якщо і помре, оживе. І кожен, хто живе і вірує в Мене, повіки не вмре. Чи ти віруєш?» (Ін.11 :25-26).

Ми покликані до життя вічного і блаженного, по відношенню до якої наше нинішнє життя - немов життя гусениці, яка потім перетвориться на метелика. Настане момент, коли ми виявимо, що дісталися до дому, благополучно завершили наш шлях, сіли за бенкетний стіл нашого Отця, увійшли в новий, врятований і перетворений світ, стали нескінченно світлими, радісними, сяючими істотами, сповненими нескінченної краси і тріумфу. Нас введуть в небесне місто, де ми будемо тепло зустрінуті його громадянами, де його Цар, Господь наш Ісус Христос, прийме нас і визнає Своїми.

Про цю радісну надію писав святий апостол Павло: «Маю бажання померти та бути з Христом, бо це значно краще» (Фил. 1:23-24). Йшлося про мученицьку смерть, що наближалась до нього, напередодні якої апостол був сповнений надії. «Бо знаємо, що, коли земний наш дім, ця хатина, зруйнується, то маємо будівлю від Бога на небі, дім нерукотворний, вічний. Від того ми і зітхаємо, бажаючи зодягнутися в небесне наше житло» (2 Кор 5:1-2).

Ця надія висвітлює кожну хвилину життя християнина. Навіть у найсумніші дні нашого життя у нас є це очікування нескінченної радості.

Художник: Олександр Юрков

Художник: Олександр Юрков

Але може виявитися і по-іншому. Ми можемо почути страшні слова: «Істинно кажу вам: не знаю вас» (Мф. 25:12). Ми можемо опинитися перед зачиненими дверима і занадто пізно зрозуміти, що весь цей час нас кликали, але ми не хотіли, відкладали, не вірили, насміхалися, зате тепер час минув, і ми опинилися за дверима, у темряві зовнішній.

Поки ми живемо тут, на землі, ми приймаємо рішення, які введуть нас в нескінченну, вічну радість - або позбавлять її назавжди. Настане момент - рано чи пізно для кожного з нас він неминуче настане - коли змінювати щось буде вже неможливо, і ми назавжди отримаємо дім у тому місці, яке обрали.

І наша віра - не про те, як бути пристойним громадянином. Вона про те, як увійти в життя вічне і блаженне. При цьому абсолютно необхідно бути чесним громадянином, сумлінним працівником, турботливим сім'янином - але мова йде про щось набагато, набагато більше.

Всякий раз, проходячи повз входу в храм, ми проходимо повз двері, що веде в Життя. Ми можемо увійти, попросити у Бога настанови і допомоги, дізнатися більше, розпитати людей, приступити до сповіді і встати на шлях, який, звичайно, допоможе нам стати краще, але, що більш важливо, приведе нас до вічної радості.

Джерело: pravoslavie.ru

Переклад українською: Православний оглядач

*Примітка від редакції ПО: В умілих руках маніпулятора або демагога питання можуть бути таким же інструментом брехні, як і прямі заяви. Класичним прикладом тут може бути питання Карлсона до Фрекен Бок: «Ти перестала пити коньяк щоранку?» (як Ви пам'ятаєте, коли вона відповіла: "Ні", Карлсон дійшов до висновку, що це дуже сумно, тому що пияцтво до добра не доводить).

Насамперед важливо розуміти, що імпліцитно брехня в питаннях спрямована завжди не так на жертву, як на третю сторону. Це прийом очорнення, прийом "чорного піару". Брехня в питаннях, заданих Васі, адресована не йому, а іншим учасникам або свідкам розмови.

Тому, якщо маніпуляція спрямована на Вас, першим ділом Вам треба зауважити і спростувати приховане в питанні твердження. Залежно від ситуації, зробити це можна або м'яко, або жорстко.

У м'якому варіанті Ви не агресивно вказуєте співрозмовнику на його помилку:

- Вася, невже те, що тебе два рази зі школи виганяли за злодійство, тебе нічому так і не навчило?

- Ти мене з кимось плутаєш, Петро. Не крав я ніколи, і зі школи мене не виганяли.

У жорсткому ж варіанті Ви безпосередньо звинувачуєте співрозмовника у брехні. В якості підсилювача можна також використовувати прийоми "Поясніться, будь ласка!" або "Каверзне уточнення".

- Вася, невже те, що тебе два рази зі школи виганяли за злодійство, тебе нічому так і не навчило?

- Петро, ти брешеш. Тобі чудово відомо, що нічого подібного не було. Чого ти хочеш досягнути своєю брехнею?

Інші статті Сергія Худієва на сайті "Православний оглядач":

Націоналісти та ідоли

Сила Хреста: свідоцтво противників

Мікроби атеїзму

Про (само) критичне мислення

Епідемія зомбі. Як уникнути зараження і чи можна бути на нейтральній стороні?

Два погляди на церкву

Не бути чужим

Про биття посуду і ламання меблів

Про псевдовчення Барбі і Фотошопа