Про (само) критичне мислення

Версія для друку

Сергій Худієв

Атеїзм постійно вихваляє критичне мислення. Ось недавно мені попалася реклама якогось фільму, який повинен показати, що «не все в світі загрузло в болоті "духовності" і відсутності критичного мислення, що є чудові розумні люди, не позбавлені почуття гумору та які відстоюють науку і розум».

Є щось глибоко зворушливе в тому, що в той час як Кеплер, Паскаль, Ньютон, Бойль, творець теорії розширення Всесвіту бельгійський священик Жорж Леметр, біологи Феодосій Добржанський і Френсіс Коллінз і багато інших загрузли в болоті духовності, знаходяться люди, що сміливо відстоюють науку від цих нещасних мракобісів.

Але, так чи інакше, критичне мислення, здатність оцінювати істинність тих чи інших тверджень дійсно чеснота, і чеснота необхідна. Світ повний як зловмисних ошуканців, так і тих людей, які щиро помиляються та готових охоче поділитися з вами своїми помилками.

Легковір'я - не чеснота, а порок; нам ясно заповідано берегтися лжепророків і розріняти духів, чи від Бога вони. Ми живемо в світі, повному псевдовчень, маніпулятивної пропаганди та недобросовісної реклами.

Легковір'я - явище, звичайне в часи апостольські і тим більше поширене зараз - коли на нас обрушуються потоки інформації, немислимі для людей минулого.

Люди вірять у що завгодно: в інопланетян, які відвідували землю за часів давніх цивілізацій, та й зараз заглядають на каву; в Сегрій Худієв африканських чаклунів, що дистанційно вздоровлюють москвичів за помірну плату; в родові прокляття, які треба знімати магічними маніпуляціями; в методи лікування всіх хвороб, які призводять медиків в жах і здригання.

Легковірним бути погано, нерозумно і небезпечно - у цьому християнин погодиться з атеїстом. Але християнин знає ще про одну проблему.

Вся аскетична традиція християнства говорить про те, що не можна приписувати собі чесноту. До лагідності, чесності або милосердя треба прагнути, але не треба оголошувати себе лагідним, чесним або милосердним. «Брати, я себе не вважаю себе таким, що досягнув», - говорить святий апостол Павло.

Це не стільки питання хороших манер, скільки питання реальності. Насправді, як каже пророк, «людське серце найлукавіше над все та невигойне; хто пізнає його?» (Єр. 17: 9). Люди схильні до гріха - і найбільше люди схильні до самообману.

Люди вірять тому, чому хочуть вірити, а чому не хочуть - відмовляються. Збирають по цеглинці ті дані, які добре вкладаються в їх картину світу, а те, що не вкладається, - ігнорують або відкидають. Жадібно поглинають пропаганду і не вірять добре встановленим фактам. Поговоріть з учасниками будь-якого конфлікту - і ви почуєте версії настільки різні, що вам буде важко повірити, невже йдеться про ті самі події.

І ось християнство - особливо православне християнство - говорить про тому, що нам варто поробитися на себе і визнати: і ми самі - люди. Ми належимо до того ж роду з тими ж проблемами. Досить легко вигукувати: «І як ці нещасні дурні можуть вірити в таку дурню!» Вони можуть бути не те що б дурнями - просто вірити в те, у що їм комфортніше вірити. Але потрібне серйозне зусилля, щоб визнати: і я можу бути дурнем, який вірить у нісенітницю. Я теж людина, у мене можуть бути ті ж проблеми.

Для християнина людина, яка претендує на те, що вона-то вже, на відміну від деяких, володіє критичним мисленням, - це як людина, що претендує на те, що вона-то вже праведна і завжди поступає по совісті.

Швидше за все, цей праведник просто має досить сонну совість, а цей критично мислячий мислить недостатньо критично, щоб критично оцінювати свою здатність мислити критично.

У реальності будь-які спроби мислити критично призводять приблизно до того ж, що і спроби жити праведно, - до виявлення того, що ми до цього найвищою мірою не схильні. Самообман вмикається за замовчуванням; інтелектуальна чесність вимагає величезної дисципліни і неослабних зусиль - і людина, яка говорить: «Вже я-то критично мислю! як нема чого робити!»- швидше за все перебуває, кажучи аскетичною мовою, в самооблещенні (прелесті).

Спроби слідувати шляхом чесноти (в тому числі інтелектуальної) дуже швидко призводять до виявлення того, що ми, в силу нашої впалої природи, не доброчесні (не чеснотливі).

Можуть сказати, що наука здатна до самокорекції, що наукове співтовариство здатне (не абсолютно, але у високому ступені) нівелювати особисті пристрасті та помилки своїх членів. Це, звичайно, так, але ми тут і не говоримо про науку. Ми говоримо про атеїзм і його домагання на доброчесність критичного мислення.

Парадокс людської природи, який добре відомий християнам і найчастіше ігнорується атеїстами, в тому і полягає, що не можна одночасно оголошувати себе доброчесним і бути ним.

Як і з будь-яким іншим гріхом, людина, яка ігнорує свою схильність до самообману, не буде чинити йому опору. І це, на жаль, добре помітно: люди, що вихваляють своє критичне мислення та інтелектуальну чесність, незабаром демонструють нечесність ще й найбільш гротескну. Зараховувати себе до тусовки не замутнених інтелектуалів, які перебувають в «оазисі чистого мислення», звичайно, можна. Але саме це зачислення - ознака некритичного ставлення, насамперед, до самого себе.

Це не особливість саме атеїзму - це особливість нашої впалої людської природи. Але атеїст тут часто виявляється особливо вразливим.

Джерело: Православие.ru

Переклад українською: Православний Оглядач

Інші статті Сергія Худієва:

Епідемія зомбі. Як уникнути зараження і чи можна бути на нейтральній стороні?

Два погляди на церкву

Не бути чужим

Про биття посуду і ламання меблів

Про псевдовчення Барбі і Фотошопа

Конфлікт лояльностей. Вибір християнина

Чому люди щиро поклоняються Сталіну, Гітлеру, іншим диктаторам?

Рай, пекло і тероризм