Тлумачення свт. Григорія Палами на притчу про блудного сина

В одного чоловіка, - говорить Господь, - було два сина. Тут під тією людиною Господь говорить про Себе, і тут немає нічого дивного. Бо якщо справді Він став заради нашого спасіння Людиною, то що дивуватися, якщо задля нашої користі Він представив Себе (в притчі) одним з людей.

Отже, в одного чоловіка, - каже Він, - було два сина; так відмінність вдачі розділила на двоє єдине єство; так і різниця між чеснотою і гріховністю розбила велику кількість на дві групи. І у нас буває, що ми говоримо, що одна особа двояка, коли вона має лукавий характер, і, знову ж, говоримо, що велика кількість представляє одне, коли вони солідарні між собою.

І сказав молодший з них батькові - справді молодший, тому що він представив вимогу юнацьку (несерйозну) і повну нерозсудливості; так і гріх, що задумується кимось, народжуючи відступ від Бога, є більш новим за походженням і більш пізнім народженням злої нашої волі; а чеснота - первородна, від вічності суща в Бога, вкладена у наші душі від початку від Бога, як наслідок благодаті. Дай мені наступну мені частину маєтку. Ось яка нерозсудливість: не припав навколішки, не попросив, але просто сказав, і не тільки це, але так ніби борг вимагає від Того, Який всім даром дає.

Що ж зробив Той, Хто посилає дощ на праведних і неправедних і заповідує сонцю світити на поганих і добрих? - Він розділив їм, говориться, засоби до життя. Бачиш, що ні в чому не відчуває нестачі Цей Чоловік і Батько? - Бо інший не розділив би тільки на двох і не тільки на дві частини, але третю частину коштів до життя зберіг би і для себе. Але Він, як Бог, як каже Пророк Давид, який не потребує наших благ (Пс. XV, 2), тільки цим двом синам, говориться, поділив майно, тобто весь світ: бо як одне єство поділяється різною налаштованістю, так і єдиний світ - різним використанням.

По закінченні небагатьох днів молодший син, зібравши все, пішов у далеку сторону, говорить Христос. Чому ж він не відразу пішов, але через небагато днів, тобто після декількох днів? - Тому, що лукавий звабник диявол не відразу пропонує людині свій власний образ дії і гріх, але потроху переконує, нашіптуючи нам, кажучи: І ти, живучи своїм розумом, не відвідуючи храму Божого і не слухаючи вченням Церкви, можеш і сам по собі бачити, що треба робити, і не віддалятися від добра. - Коли ж він відділить кого від священних богослужінь і від слухання священних вчителів, тим самим віддаляє його від Божественного зберігання, віддавши його злим справам. Бог скрізь присутній, але єдине, що далеке від добра, це - зло, в якому, опиняючись через гріх, ми далеко відходимо від Бога.

Таким чином, молодший син віддалився від свого Батька та пішов у країну, далеко сущу, і там розтратив маєток свій, живучи в розкошах. Яким же чином він розтратив маєток свій? - Перш за все, наш маєток та багатство це - вроджений наш розум. До тих пір, поки ми тримаємося спасительного шляху, ми маємо його зосередженим відносно самого себе і стосовно Першого і Найвищого Розуму - Бога; коли ж відкриємо двері пристрастям, тоді негайно він витрачаться, блукаючи навколо плотських і земних речей, навколо многовидних насолод і пов'язаних з ними пристрасних помислів. Його багатство - це здоровий глузд, який до тих пір перебуває в ньому і проводить відмінність між добром і злом, аж поки він сам перебуває у заповідях і єднанні з Богом, підкоряючись Своєму Батькові. Якщо ж він скине ярмо, тоді він розтрачується на блуд і нерозсудливість, витрачає по частинах на те й інше зло.

Коли ж він усе прожив, настав голод великий у тім краї, і він став бідувати. Він став голодувати, але ще не звернув погляд до навернення, тому що він був розпусним. Тому-то: пішов, пристав до одного з мешканців тієї країни, а той послав його на поля свої пасти свиней. Хто ж - громадяни і правителі тієї країни, яка далеко від Бога? - Звичайно, біси, під владою яких утримувачем притону і головним митником, і отаманом розбійників, і вождем заколотників став він - син Небесного Отця: бо всяка пристрасть по причині крайньої нечистоти називається свиноподібною.

Свинями є ті, які валяються в багні пристрастей, і молодший син став їх провідником, як той, хто переважав у втішанні себе, оскільки він не міг насититися від тих ріжків, які вони їли, тобто не міг насититися своєю пристрастю.

Як це так, що єство плоті недостатнє для служіння пристрастям розпусного? - Золото або срібло, збільшившись у златолюбивого або сріблолюбного, принесло і збільшення нестачі, і, наскільки б воно не додалося, настільки ж і налаштовує більше жадати його; майже цілий світ, а, мабуть таки, і цілий світ, не буде достатнім для одного користолюбного і владолюбного. Оскільки ж людей такого типу багато, а світ - один, то як можливо комусь з них насититися своєю пристрастю? - Тому той, хто відступив від Бога, не міг насититися: бо ніхто не давав, говориться, насититися йому.

Та й хто б йому дав? - Бог був далеко, єдино в спогляданні Якого буває для того, хто споглядає радісне насичення, по сказаному: пробудившись, буду насичуватися образом Твоїх (Пс. XVI, 15). Диявол не хоче дати людині насититись низинними бажаннями, оскільки в душах, схильних до зміни, насичення зазвичай виробляє перелом в ставленні до них. Отже, по справедливості, ніхто не дав йому насититися.

Тоді-то тільки, отямившись і зрозумівши, у яке складне становище він потрапив, цей, що відколовся від свого Отця, син оплакав себе, кажучи: скільки наймитів у батька мого мають вдосталь хліба, а я вмираю від голоду.

Хто ці наймити (слуги)? - Це ті, які за сльози покаяння і смирення отримують ніби певну плату - спасіння. Сини ж це - ті, які з любові до Нього підкоряються Його заповідей; як і сказав Господь: Хто любить Мене, той нехай виконує Моє Слово (Ів. XIV, 23).

Отже, той молодший син, позбувшись синівської гідності, і по своїй волі вигнавши себе зі священної Вітчизни і впавши в голод, засудив себе і змирився, і в покаянні сказав: Встану, піду до батька мого і скажу йому: отче! я згрішив проти неба і перед тобою. Справедливо спочатку ми сказали, що його Батько (у притчі про блудного сина) це - Бог; бо як би тоді син, що відступив від батька, згрішив проти неба, якби це не був Небесний Батько? Отже, він каже: я згрішив проти неба - тобто проти Святих на небі, і яких проживання на небі, - і перед Тобою, Який мешкає зі Своїми Святими на небі.

І недостойний вже зватися сином твоїм; прийми мене в число наймитів твоїх. Чудово, перебуваючи в смиренні, він говорить: Прийми мене, - бо ніхто сам своїми силами не вступає на щабель, що веде до чесноти, хоча б це було не без його вільного вибору волі.

Встав, - говориться, - і пішов до батька свого. І коли він був ще далеко... Як треба розуміти, що він пішов, і, в той же час, був далеко; тому і Батько його, зглянувшись, вийшов назустріч йому? - Бо людина, яка від душі кається, тим, що має добрий намір і відступила від гріха, приходить до Бога. Але, перебуваючи в тиранії злих звичок і поганих понять, вона ще далека від Бога; і для того, щоб спаслася, необхідна велика милість  згори і допомога.

Тому-то й Отець щедрот, зійшовши, вийшов йому назустріч і, обійнявши, цілував і наказав слугам, тобто священикам, одягнути його в первинний урочистий одяг, тобто в синівську гідність, в яку він був зодягнений раніше через святе хрещення; і дати перстень на руку його, т. т. на діяльність душі, діяльність, яка представляється в образі руки, накласти печатку споглядальної чесноти, запоруку майбутньої спадщини; також і взуття наказує дати на ноги його - божественну охорону і твердість, дає йому силу наступати на змій та скорпіонів, і на всяку силу вражию. Потім велить привести теля відгодоване та заколоти його і запропонувати в їжу. Цей Телець - Сам Господь, Який виходить із сокровенності Божества і від Престолу, зо знаходиться понад усе, і як Чоловік, з'явившись на землі, подібно до Тельця заколюється замість нас грішних, і як насичений Хліб пропонується нам в їжу. До того ж Бог влаштовує загальну радість і бенкет зі Святими Своїми, по крайньому чоловіколюбству сприймаючи властиве нам, говорячи: прийдіть, будемо їсти й радіти.

Однак старший син гнівається. Мені здається, що тут Христос зобразив іудеїв,  які гніваються за покликання язичників, та книжників і фарисеїв, які спотикаються об те, що Господь приймає грішників і їсть з ними.

Якщо ж бажаєш зрозуміти це і в тому сенсі, що це говориться про праведників, то що тут дивного, якщо і праведник не пізнає  багатство милосердя Божого, яке перевершує всякий розуміння? Тому загальний Батько втішає його і призводить до свідомості справедливості, кажучи йому: ти завжди зо мною, беручи участь в незмінній радості; про те треба було радіти і веселитися, що брат твій сей був мертвий і ожив, був пропав і знайшовся: він був мертвий з причини гріха, воскрес завдяки покаянню; пропадав, бо не перебував біля Бога; а тепер віднайдений, він наповнює радістю небеса, згідно з написаним: на небі радітимуть більш за одного грішника, що кається (Лк. XV, 7). Що ж так по особливому пригнічує старшого сина?

Ти ніколи не дав мені - говорить він, - і козеняти, щоб мені повеселитися з друзями моїми; а коли цей син твій, расточив маєток із блудницями, прийшов, ти заколов для нього звелів заколоти теля відгодоване; бо до такої міри є надмірною Божа милість по відношенню до нас, що, як каже корифей Апостолів Петро, самі Ангели бажали проникнути в призначену нам благодать, яка подається нам у Його вополтіння. Але також і праведники бажали, щоб через ці благодіяння Христос прийшов раніше часу, визначеного для Воплотіння, як і Авраам бажав бачити Його. Але Він тоді не прийшов; а коли вже прийшов, то не кликати праведних, але грішників до покаяння, і особливо заради них розпинається Той, Хто взяв на Себе гріх світу; бо благодать стала переважати там, де умножився гріх.

А те, що, незважаючи на вимоги праведників, Він не дав їм жодного з козенят, тобто з грішників, очевидно для нас, на підставі як великого числа інших прикладів, так, особливо, і з видіння святого і блаженного Карпа. Бо він, проклинаючи деяких поганих людей, кажучи, що не справедливо, щоб залишалися жити безбожний і той, хто викривлює праведні шляхи Божі, не тільки не був почутий, але і відчув незадоволення Боже і почув певні слова, які приводять в трепет і призводять до пізнання довготерпіння Божого, невимовного і такого, що перевершує розум, що переконують не проклинати людей, які живуть у гріху, тому що Бог дає їм ще час для покаяння.

Отже, Бог тих, що каються і Батько щедрот, щоб показати, що наверненим через покаяння,  Він дарує великі  дари, які викликають заздрість, таким чином виклав цю притчу.

Амінь.

Митрополит Іоасаф: Сповідь потрібна для того, щоб знайти Отця і залишатися дитиною Божою вже тут на землі

Архієпископ Полтавський Федір: Сповідь позбавляє душу від мук

Найстаріший румунський духівник: Без сповіді немає спасіння

Сповідаюсь,.. але не каюсь

Дитяча сповідь: Не зашкодь

Афонський старець Парфеній: Хочу, щоб Господь дав народу України покаяння

Яке зло більше за гріх? Святитель Іоанн Золотоустий

Яке покаяння приймає Господь?

Християнин і проблеми суспільства