Чи є інославні членами Церкви?

Димитрій Целенгідіс, професор догматики Богословського факультету Фессалонікійського університету

Будучи православними, ми віруємо, згідно Нікео-Цареградського (381) Символу віри, «в єдину, святу, соборну і апостольську Церкву». Згідно безперервної догматичної свідомості всієї повноти Церкви, тобто згідно її самосвідомості, цією єдиною Церквою є Православна.

Сповідування Символу віри про те, що Церква «єдина», означає, що це основна якість, яка засвідчує її сутність. Практично це означає, що Церква не може розділитися, роздрібнитися, тому що вона таємниче тіло Христа. І Христос, як глава тіла Церкви, не може мати ні багато тіл, ні тіло розділене. У тілі Христовому була переможена і сама смерть. І той, хто знаходиться, в тілі Христа і перебуває в ньому живим через богодійственні таїнства і через любов у дотриманні заповідей, переходить від біологічної смерті у вічне життя Триєдиного Бога. І так само, як виноградна лоза не зможе вижити і принести плід, якщо буде відсічена від стовбура, таким же чином і відсічений від Церкви віруючий або ж цілі спільноти віруючих - незалежно від їх чисельності - не можуть ні в Христі існувати, ні складати іншу Церкву.

Віра Церкви богомнадхнена і непорушна, а не результат переговорів і договорів. Згідно з її конкретною вірою, не можуть існувати багато різних Церков або розділення Церкви, бо це являє собою протиріччя між визначеннями «єдина» і «багато» або «єдина» і «розділена». Поняття «розділена» відкидає на практиці віру в реальну сутність Церкви, бо тільки як єдина і неподільна Церква може бути сприйнята на підставі православної самосвідомості. Коли хто-небудь, згідно з його совістю, веде мову про розділену Церкву, це є зреченням від віри Церкви, запереченням своєї приналежності до неї і до її самосвідомості. Що стосується православних, у них немає ніякої психологічної проблеми з приводу своєї приналежності до істинної, єдиної Церкви з причини відсікання від тіла Церкви західних християн. Безумовно, православні християни вболівають, моляться і не залишаються байдужими до їх покаяння і повернення в лоно «єдиної, святої, соборної і апостольської Церкви».

 Апостольська віра

Воцерковлення і подальше перебування в таїнственному тілі Христа - Церкві - неможливо без попередніх умов. Воно передбачає в обов'язковому порядку і без обмежень прийняття і сповідування апостольської віри - так, як вона була витлумачена і визначена Вселенськими Соборами Церкви.

І якщо хто-небудь з віруючих, незалежно від церковного чину, який він має в тілі Церкви, або сукупність віруючих, незалежно від їх чисельності, порушать, будучи переконані в своїй правоті, законоустановлену віру Церкви - відсікаються від тіла Церкви. І якщо вони мають будь-який священицький сан - позбавляються його, мирські ж відлучаються від спільноти вірних, згідно з постановами Вселенських Соборів. Це означає, що вони не можуть брати участь у таїнствах Церкви і причащатися.

Римо-католики відпали від Церкви офіційно в XI столітті. У 1014 року вони ввели в Символ віри своє помилкове догматичне вчення про Святого Духа - відоме Filioque. Згідно з цим вченням, Святий Дух як Божеська особа існує, виходячи і від Отця, і від Сина. Це догматичне вчення римо-католиків відкидає апостольську віру Церкви в Бога Трійцю, оскільки, згідно євангеліста Іоана, Дух Істини «від Отця виходить» (Ін. 15 : 26). А III Вселенський Собор в особі свого головуючого святого Кирила Олександрійського, кажучи щодо Символу віри, визначив, що нікому не дозволено ні додати, ні відняти жодного складу від усього того, що було викладено в Символі віри. Усі наступні Вселенські Собори затвердили цю постанову III Вселенського Собору.

Отже, очевидно, що римо-католики (а, отже, і протестанти, які перейняли Filioque) відпали від апостольської віри Церкви. І тому було б зайвим наводити тут решту нововведень у віру з боку західних християн (такі, наприклад, як непомильність папи, маріологічної догмати (непорочне зачаття), примат, тварна благодать і т.д.).

Єретичні "Теорія легень" і "Теорія гілок" в дії

Апостольська спадкоємність

З апостольською вірою нерозривно пов'язана і апостольська спадкоємність. Вся суть апостольської спадкоємності розкривається тільки в тілі Церкви і в обов'язковому порядку передбачає апостольську віру.

Говорячи «апостольська спадкоємність», маємо на увазі безперервне продовження управління Церкви апостолами. Продовження це носить харизматичний характер і забезпечується передачею духовної влади апостолів єпископам Церкви і через них - священикам.

Способом передачі духовно-апостольської влади єпископам є свячення. Отже, якщо хто-небудь з єпископів був висвячений канонічно-церковним шляхом і згодом опиниться поза Церквою з причини своїх заблуджень щодо віри, то втрачає і апостольську спадкоємність, бо вона існує тільки в таємничому тілі Христа - в Його Церкві.

Отже, якщо хто-небудь з єпископів або ж якась Помісна Церква в повноті своїй - незалежно від чисельності її членів - відпадуть від віри Церкви, вираженої непомильно на Вселенських Соборах, вони втрачають апостольську спадкоємність, оскільки вони вже знаходяться поза Церквою. І, якщо вже переривається апостольська спадкоємність, не може бути й мови про володіння або продовження апостольської спадкоємності у тих, які відпали від Церкви.

На підставі всього сказаного, сам Римський папа, а також і вся сукупність римо-католицьких єпископів позбавлені апостольської спадкоємності, оскільки, позбувшись апостольської віри, відпали від Церкви. Отже, розмова про апостольську спадкоємність поза Церквою не має ніякого наукового обґрунтування, тобто не має жодного відношення до богослов'я.

 Священство та інші таїнства

Священство в рамках Церкви - це священство самого Христа, адже Сам Христос здійснює таїнства своєї Церкви через єпископів і Його священиків. Священство зумовлюється безперервним своїм продовженням від апостолів, тобто передбачає апостольську спадкоємність. Священство передбачає Богочоловіка Христа як священнослужителя у Своєму містичному тілі - Церкві. І, нарешті, священство Христа має місце в Церкві і дається Самим Христом через Церкву Його і для Церкви Його. Автономного священства і автономних, не пов'язаних з Церквою, таїнств не може існувати.

Священство, як, втім, і всі таїнства, виявляє літургійне явлення Церкви (Церква являє себе в таїнствах, згідно святого Миколая Кавасили). Це означає, що для того, щоб існували таїнства, необхідно, насамперед, наявність Церкви. Таїнства можна було б порівняти з гілками дерева. Живі гілки, квітучі і дають плід, можуть існувати тільки тоді, коли вони є органічним продовженням дерева, тобто коли вони онтологічно пов'язані з його стовбуром.

З богословської точки зору, уму незбагненно стверджувати, що інославні - римо-католики чи протестанти - мають хоча б одне таїнство, наприклад таїнство хрещення. Фундаментальними питаннями, які необхідно підняти в цьому випадку, є наступні: хто священнодіяв, здійснюючи таїнство хрещення? де отримав своє священство священнодіяч? хто дав йому священство, адже його дає тільки Церква? І яким чином може бути Церква у інославних, які через догматичні заблудження своєї віри відпали від неї?

 Теорія «двох легень» Христа

Ця теорія породжена католицтвом. Відповідно до цієї теорії, легені Христа - це римо-католицизм і Православна Церква.

До біду, сьогодні цю теорію удочерили багато православних ієрархів і мирських академічних богословів, вочевидь, абсолютно не досліджуючи її. Тому що ця теорія, розглянута з православної точки зору, є не тільки не обґрунтованою богословськи, але і в буквальному сенсі слова є богохульством.

Православна Церква онтологічно відрізняється від римо-католицизм по чисто догматичним причинам. Православна Церква вважає, що тільки вона зберегла характер Церкви як Боголюдського тіла Христа. Римо-католицизм ось вже тисячу років як відпав від Церкви Христової.

Втім, оскільки Церква, згідно Символу віри, «єдина» і цілісна, богословськи абсолютно неможливо зрозуміти, як за вищезазначеною теорією Православна Церква та римо-католицизм можуть матися на увазі  під «двома легенями» Христа, тобто як певні рівнозначні члени Його тіла. У цьому випадку слід вважати, що всі інші члени тіла Христового або лишаються не обґрунтованими еклезіологічно, або покриваються еклезіологічно іншими, крім цих двох, Церквами. Однак, щось подібне направило б нас напряму до удочеріння протестантської еклезіологічної «теорії гілок» (Branchtheory) [1]. Що є абсолютно неприпустимим з православної точки зору.

Є богохульством вищевикладена теорія римо-католицького походження про «двоє легень» Христа, якщо буває удочерена Православними. І в повному розумінні цього слова є богохульством, тому що вводить до складу бездоганно чистого тіла Христа римо-католицизм як органічний Його член - тобто як одну з Його легень, в той час як римо-католицизм страждає онтологічно як існуючий поза Боголюдським тілом Церкви.

 «Сестри Церкви»

Перш за все, визначення «сестри Церкви» є абсолютно не обґрунтованим аж до неприйнятності. Богословськи необґрунтовано, коли воно використовується для вираження зв'язку між Помісними Православними Церквами. І абсолютно богословськи неприйнятний цей термін, коли він використовується для визначення онтологічного характеру Православної Церкви та римо - католицизму.

Термін «сестри Церкви» не має біблійного фундаменту, та й в принципі не був узаконений. Коли апостол Павло посилається на різні Помісні Церкви, він не називає їх «сестрами» і ніяк не має на увазі існування якої-небудь Церкви, яка є «матір'ю» цих Помісних Церков, маючи повну свідомість того , що Церква одна і має кафоличний характер в сенсі цілісності істини та її життя, а главою Церкви є Сам Христос. Так, коли апостол Павло звертається до якої-небудь Помісної Церкви, він використовує стереотипний у цьому випадку вираз: «Церкві Божій, що знаходиться в ... (наприклад, в Коринфі)». Це означає, що явище всієї повноти Церкви може відбуватися у всякому місці, де існує євхаристійна спільнота віруючих на чолі з їх єпископом. Само собою зрозуміло, що єдність Помісних Церков гарантується їх спілкуванням між собою в тій же вірі, способі життя і церковному порядку. Єдність Помісних Церков застрахована на практиці Собором їх єпископів.

З усього сказаного стає зрозуміло, що раз однодумні Помісні Церкви в рамках Православ'я не узаконюються богословськи, коли називаються «сестри», наскільки ж більше не існує богословсько-еклезіологічного обґрунтування для назви «сестри Церкви» по відношенню до Православної Церкви та римо - католицизму. Втім, римо- католицизм не може буквально називатися Церквою після 1014, тому що з тих пір існують накладені на нього епітимії Вселенських Соборів і відпадання від Боголюдського тіла.

Тут необхідно зауважити, що зняття вищезазначених єпитимій не може бути звершене ніяким установчим лицем Церкви, яким би високим не було його положення в церковній ієрархії, але єдино Вселенським Собором. Але і це може бути здійснено тільки в тому випадку, коли будуть усунені догматичні причини, з яких, по суті, і відпав римо-католицизм від Церкви.

Отже, очевидно, що офіційно з 1014 римо-католицизм не є Церквою. На практиці ж це означає, що він не має правої апостольської віри і апостольської спадкоємності. Не має нетварної благодаті, а, отже, не має богодійних таїнств, які роблять Боголюдське тіло Церкви «спільнотою обоження» людини. І оскільки Церква не може не бути єдиною і неподільною аж до повного завершення, всіляке християнська спільнота поза Православною Церквою - єретична.

____________________________________________

 

[1] Говорячи про «теорію гілок», маємо на увазі теорію протестантів про істинність Церкви. Церква, згідно протестантів, це невидима спільнота святих. Різні історично-емпіричні церкви всіх догм мають і законність, і рівність існування як гілки одного дерева незримої Церкви. Невидима Церква є власне Церквою, яку і визнається в Символі віри. Отже, ніяка окрема помісна церква будь-якої  догми не втілює «єдину святу соборну і апостольську Церкву». Жодна помісна церква не може стверджувати, що має всю повноту явленої правди. Єдина Церква Христова це вся сукупність приватних її відділень, тобто помісних церков усіх догм, до якої б міри вони не різнилися між собою догматично.

Переклала з грецької черниця Діонісія (Віхрова)

Стаття була опублікована в журналі "Εν συνειδήσι", 2009, № 6, с. 78-83.

Переклад українською: Православний Оглядач

Священство римського папи. Митрополит Іерофей (Влахос)

Полеміка з католицизмом в Елладській Церкві

Як Ватикан взаємодіє з іншими течіями християнства?

Святі Отці про послух - Преподобний Феодор Студит

Що таке екуменізм?

Чому православному християнину не можна бути екуменістом (ч.1)

«Учасники руху екуменічної безвідповідальності протидіють традиції наших святих»

Про Православ`я та екуменізм. Свт. Іустин (Попович)