Православний оглядач блаженні миротворці, бо вони синами Божими назвуться (Матвія 5:9)
  • Києво-Печерська Лавра
  • Церква святого апостола Андрія у Львові
  • Козацькі могили під Берестечком
  • Свт. Іоан Златоуст звершує Божественну літургію

Чи багато шляхів ведуть до Бога?

«Я дорога, і правда, і життя» (Ін. 14:6), або чи багато шляхів ведуть до Бога?

Віталій Пітанов


У сучасному суспільстві дуже популярна наступна ідея: кожна релігія відкриває лише частину істини, всі релігії в чомусь вірні і всі ведуть до Одного і Того ж Бога, Який різним народам у різний час відкривався по-різному. Спробуємо поміркувати над цими твердженнями.

В основі релігій лежать одкровення [1]. Православне богослов'я виділяє три види одкровень. Загальне Одкровення, якеГора дається через особливих, Богом обраних людей - пророків і апостолів. Це Одкровення виражено Православною Церквою в Священному Писанні і Священному Переданні. Індивідуальне одкровення, яке дається особисто людині з метою її повчання. Природне одкровення, тобто ті уявлення про Бога, людину і буття в цілому, до яких можна прийти на підставі вивчення самого себе і навколишнього світу.

Багато дослідників релігій відзначають схожість різних релігій. Дійсно, природне та індивідуальне одкровення доступно кожному. Мало того, Церква не заперечує, що в доктринах інших релігій є істинні твердження. Наприклад, іслам стверджує велич Божу, зороастризм підкреслює Божественну чистоту, даосизм спонукає нас ставитися до таємниць природи з повагою, твердження індуїзму, що Бог поряд з кожним з нас, заслуговує повного визнання цього факту. Але повторимося: питання не в цьому. Для християнина релігійна система християнства - це істинна система, яка може містити лише незначні помилки [2]. А будь-яка нехристиянська релігійна система - це помилкова система, що містить деякі істини. Спробуємо обґрунтувати дану позицію.

У чому унікальність християнства? В Особистості Ісуса Христа. Всі інші світові релігії - це, по своїй суті, спроби людини своїми силами зійти на небо. Ким були засновники інших світових релігій? Людьми, що досягли певного духовного розвитку. Християнство - це єдина в світі релігія, заснована Самим Богом. Проблема інших релігій полягає в тому, що таємниця Боговтілення Ісуса Христа ними не усвідомлена.

Для мусульман Ісус Христос - пророк, для послідовників New Age - людина, що стала Христом, для буддистів - бодхисаттва, але істинного уявлення про Ісуса Христа жодна релігія, крім самого християнства, так і не пізнала. У Христі людина возз'єдналася з Богом, це факт унікальний і в жодній світовій релігії він не повториться. Раціонального пояснення події Боговтілення не існує, це питання віри. Але не торкнутися цієї теми в рамках розглянутого нами питання не можна. Тепер перейдемо до подальшого порівнянні християнства з іншими релігіями.

Насамперед , на відміну від більшості світових релігійних систем, і тим більше сект, християнство історичне, а не міфологічне. У літературі першого і другого століть існує чимало незалежних історичних свідчень про Христа і життя перших християн [3].

Християнство проголошує найвищі моральні еталони життя, з якими не може зрівнятися жодна світова релігія. Саме християнство проголосило, що «Бог є любов» (1 Ін. 4:16). Любити ж може тільки особистість: Бог християн особистісний. У християнстві моральні закони абсолютні, на відміну від усіх пантеїстичних систем, в яких добро і зло однаково ілюзорні [4]. Але якщо не існує чіткого розмежування добра і зла, то саме поняття моральності скасовується, воно просто зникає. Індуїзм і всі окультні течії і секти, які засновані на пантеїзмі, за своєю суттю аморальні, що випливає з їхнього вчення, якщо його неупереджено дослідити.

Якраз християнство проголосило принцип свободи особистості, яким так пишається Захід: «І сказав Бог: Створімо людину за образом Нашим, за подобою Нашою» (Бут. 1:26 ). Ми поважаємо свободу особистості, тому що це дар Бога, язичництво ж, що засноване на пантеїзмі, знищує свободу, адже система пантеїзму свідчить, що Бог розчинений у кожному, особистість - це обмеження, «маска», що приховує Бога. Це означає, що треба знищити особистість, а значить, і свободу особистості. Саме християнство заклало ідею свободи від рабства, з яким язичницький світогляд спокійно мирився, вважаючи його природним. Християнство проголосило цінність кожної людини і основним законом висунуло милосердя: «Блаженні милостиві, бо вони помилувані будуть» (Мф. 5:7).

Сучасне суспільство так пишається своїми соціальними досягненнями, благодійністю, але ж вони йдуть своїм корінням в християнське віровчення про любов до ближніх. Якщо, наприклад, слідувати закону карми, який багато наших співгромадян вважають прогресивним у порівнянні з «відсталим і архаїчним» християнством, то з нього випливає висновок, що всі страждання є наслідком минулих діянь людини, тому, допомагаючи людині, ми тим самим посилюємо її карму. Таким чином, з точки зору вчення про закон карми, милосердніше не рятувати людину від страждань, а дозволити їй мучитися, щоб вона швидше «зжила» свою несприятливу карму [5].

Прихильники ідеї існування «багатьох шляхів», які ведуть до Бога, можуть сказати, що повнотою істини не володіє жодна релігія [6]. З цим твердженням можна було б частково погодитися, але навіть якщо ми не можемо визнати, що знаємо про Бога абсолютно все, ми не можемо сказати, що взагалі не знаємо про Нього нічого з того, що відповідає істині. А якщо це так, то на підставі наявних знань ми можемо робити деякі висновки про істинність інших релігій.

У логіці є закон виключеного третього, суть якого зводиться до того, що два взаємовиключних твердження не можуть бути одночасно істинними [7]. Бути одночасно істинними ці два твердження не можуть. Порівняємо уявлення християн про особистісного Бога з пантеістічною безособистісною концепцією бога [8]. Безособова сила, в якій немає внутрішніх відмінностей, не здатна проявляти особистісні якості, наприклад, любов, знання, співчуття, розум, в той час як Бог-Особа всім цим володіє.

Ставлення людей до Бога - Особистості і до безособового бога принципово відрізняється, тому що в будь-яких взаєминах величезну роль грає моральна сфера людини. Вона ж у цих концепціях не просто різна, але діаметрально протилежна. Як бачимо, ці дві концепції ніяк не можуть доповнити одна одну, вони взаємовиключні.

За відстоювання християнами факту своєї унікальності їх постійно звинувачують у нетерпимості до інших релігій. Але чи це так? До чого християнин повинен бути терпимим, а до чого ні? Терпимість можна вважати прийнятною, якщо під нею розуміється визнання за кожною людиною права вірити в те, що вона вважає істиною [9]. Є «соціальна» терпимість, тобто визнання того, що до всіх людей потрібно ставитися з повагою, незалежно від їхніх релігійних переконань.

І є «некритична» терпимість, тобто думка, що жодні релігійні погляди не можна назвати помилковими або менш значущими, ніж інші релігійні переконання. Фактично «некритична» терпимість означає заборону будь-якої критики інших віровчень. Поза всяких сумнівів, християни повинні проявляти «законну» і «соціальну» терпимість, але «некритична» терпимість ставить під питання сам факт існування істини як такої. Якщо таку терпимість зробити нормою, то чому б і сатанізм з людськими жертвопринесеннями не оголосити поза критикою?

Християнам часто говорять, що Христос закликав не судити інших (Мф. 7:1-15), але забувають додати, що Він додавав: «Не судіть по зовнішності, але судіть судом праведним» (Ін. 7:24). Послідовникам «некритичної» віротерпимості слід нагадати, що головне питання полягає не в терпимості чи її відсутності, а в істинності світогляду, який сповідується, на підставі якого будується все життя людини, який визначає посмертну долю людини. Християн люблять звинувачувати у вузькості мислення [10], але це довід не раціональний, а радше емоційний: якщо говорити правду є проявом «вузькості мислення», то краще «вузько мислити», ніж говорити неправду.

Стверджується, що є вчення, які повністю примиряють релігії між собою, які знайшли «золотий ключик», за допомогою якого можна назавжди закрити проблему міжрелігійної відмінності. Але це не більше, ніж міф. На практиці все виглядає зовсім інакше. Всі подібні вчення декларують свою толерантність тільки на словах, в реальності вони пропонують християнам відмовитися від своїх догматів і піти за ними. Наприклад, учень Рамакрішни Свамі Вівекананда пише: «До теперішнього часу Веди залишаються вершинним досягненням всього людського досвіду, умоспоглядання, аналізу, втіленими у книгах, відібраних і відшліфованих століттями» [11]. Про християн же він пише так: «Незначні уми, з обмеженим, невимогливим кругозором, ніколи не насмілюються парити думкою» [12].

Не відстає від Свамі Вівекананди і Є.П. Блаватська, засновниця теософії: «Я (махатма. - В.П.) вкажу на найбільшу, головну причину майже двох третин лих, що переслідують людство - відтоді, як ця причина зробилася силою. Це - релігія, в будь-якому своєму вигляді і у всіх народів» [13]. «Невігластво створило Богів, і хитрість отримала вигоди із сприятливого випадку. Подивіться на Індію і на Християнство, на Іслам, Іудаїзм і фетишизм. Це священнослужительський обман, який представив цих Богів такими страхітливими людині; це релігія, яка створює з неї себелюбну ханжу, фанатика, що ненавидить все людство поза своєю сектою, не роблячи її кращим або більш моральною; це віра в Бога і Богів, яка робить дві третини людства рабами жмені тих, які обманюють їх під брехливим приводом їхнього спасіння» [14].

В основному, всі, хто заявляють про свою терпимість до інших релігій, просто брешуть. Ось що писала, наприклад, у своїх листах О. Реріх: «На зміну цьому тлінню (Церкві. - В.П.) повинна прийти відроджена Церква перших днів християнства у світлі Навчання Світла ( агні-йогі. - В.П. ), яке зараз дається. Саме очищення Завітів Христа» [15].

 

Переклад українською: Православний Оглядач

Джерело: azbyka.ru


Чи один і той же Бог у нас і у нехристиян

Східна медитація наступає на християнство

Релігійна толерантність або Ісус Христос

Головний ворог християнства

"Християнська йога"

"Християнський дзен"

Православ'я - надія народів Європи

 

[1] А.И.Осипов. Путь разума в поисках истины. М., Изд. Сретенского монастыря. 2002. С.240-241.

[2] Гайслер Норман Л. Энциклопедия христианской апологетики. СПб., Библия для всех. 2004. С.568.

[3] Бобринский А. Свидетельства нехристианских писателей первого и второго веков о Господе нашем Иисусе Христе и христианах. Фонд «Христианская жизнь», Клин, 2002.

[4] Гайслер Норманн Л.  Энциклопедия христианской апологетики. СПб., Библия для всех. 2004. С.703 

[5] У прихильника теорії карми, коли він захворіє або потрапить у важку життєву ситуацію, перш ніж просити про допомогу, є привід задуматися над тим, що дотримуватися принципів «архаїчного» християнства з його боку непослідовно, краще померти, але не відректися від «прогресивного» закону карми.

[6] Краткий путеводитель по мировым религиям. Под общей редакцией Дина Халверзона. СПб., Шандал, 2000. С.272.

[7] Гайслер Норманн Л. Энциклопедия христианской апологетики. СПб., Библия для всех. 2004. С.524.

[8] Краткий путеводитель по мировым религиям. Под общей редакцией Дина Халверзона. СПб., Шандал, 2000. С.115.

[9] Там же. С.268.

[10] Гайслер Норманн Л. Энциклопедия христианской апологетики. СПб., Библия для всех. 2004., С.568.

[11] Свами Вивекананда. Практическая веданта. М., Ладомир. 1993. С.368.

[12] Свами Вивекананда. Философия Йога. Магнитогорск. Амрита. 1992.  С.365.

[13] Письма Махатм. Чаша Востока. Рига-Москва-Минск. Лигатма. 1995. С.184.

[14] Письма Махатм. Самара, 1993. С. 222.   Письмо 57.

[15] Рерих Е.И., Рерих Н.К., Асеев А.М. Оккультизм и йога, М., Сфера. 1996. Т.2. С.251.

 

To Top