Про дух часу. Преп. Іустин Попович

У нашій хаотичній сучасності одне божество все більше витісняє інші божества, нездоланно нав'язує себе як єдиного бога та все безжалісніше мучить своїх шанувальників. Це божество - дух часу.

Перед ним удень і вночі б'ють поклони замучені жителі Європи і приносять йому в жертву свою совість, свої душі, свої життя і свої серця. Воно має своїх жерців, фанатичних жерців, які зробили нашу нещасну Європу  жертовником, на якому невпинно приноситься в жертву її тіло. Але їх пристрасний фанатизм поширюється й на всі інші континенти, намагаючись  також перетворити їх в жертовники свого бога. Однак перш, ніж вони зможуть душі всіх континентів злити в бурхливе «осанна» своєму богові, ми випробуємо і перевіримо цього бога.

Їхній бог, дух часу, вельми складний, він складається із найрізнорідніших елементів. Він містить у собі всі протиріччя сучасного життя: культуру і цивілізацію, філософію і науку, католицизм і протестантизм. Він містить весь трагізм і весь комізм життя, яким воно є. І живучи у відповідності з духом часу, людина розбивається об каміння всіх цих непримиренних протиріч. Але найстрашніше в цьому - систематично організоване повстання проти людської особистості. Дух часу сковує особистість своєю самодержавною тиранією, механізуючи її: ти гвинтик в гримучому механізмі сучасності - тож існуй як гвинтик; ти клавіша на розладнаному роялі нинішніх днів, клавіатури  яких торкається дух часу - тож існуй як клавіша. Детермінізм, який розгортається в фаталізм, - ось найголовніший засіб, за допомогою якого володарює дух часу: все залежить від середовища, від оточення, а не від особистих подвигів; все, що вчиняєш, робиш не ти, це оточення робить все через тебе; вчинено злочин, винен не ти, а оточення, в якому ти існуєш. Але все це, будучи переведеним на мову слов'янської щирості, означає - вседозволеність: дозволені всі пороки, всі злодіяння, всі злочини, всі гріхи, тому що все відбувається по невблаганним законам необхідності.

Планета наша безжальна, вона з давніх часів була гробницею і для богів, і для людей. Багатьох богів внесла вона в свій пом’яник; але не було ще настільки безглуздого бога, як дух нашого часу, оскільки Європа в ньому обоготворила всі свої хвороби, всі свої гріхи, всі пороки і злочини. А що це так, Європа довела людожерською війною недавніх днів, доводить і не менш людожерським світом нинішніх днів. Це може бачити кожна комашка, не заражена духом нашого часу; це може бачити кожна людина, якщо оком Христовим вдивляється в хаос наших днів.

Час - частина вічності; якщо відірвешся  від неї - відкидаєшся в нестерпно-відчайдушну безглуздість. Дух людський - частина Духа Вічності; якщо відірвешся від нього - втратиш свій вічний сенс і спокій та відкинешся в крайні муки, де ридання і скрегіт зубів. Дух часу нашого відірвався від Духа Вічності, тому він мучиться, плаче і скрегоче зубами. Був він геніальним і безстрашним у винаході ножиць, якими відсіче себе від вічності; зараз же він упертий у відчайдушній немочі та похмурому своєму володарюванні. Пронесіть дух нашого часу через Дух Вічності - що залишиться не почервонілим від сорому, що залишиться від нашої культури і цивілізації, що від науки і моди, а що від демократії і революції? Я говорю не про вічність, яка, філософськи кажучи, є трансцендентною можливістю, а про живу, реальну Вічність, Вічність Боголюдську, Вічність, яка доводить Себе своєю Особистістю, показує Себе і підтверджує точність і правдивість слів Своїх: Я - життя, життя вічне ( Ін.14: 6).

До Христа Вічність була сухотним припущенням, від Христа вона стає втіленою реальністю, відчутною реальністю, яку руки наші торкаються, очі наші розглядають, вуха наші чують (1 Ін.1: 1). Дух Вічності стає відчутним, як і дух часу. В Особистості Боголюдини Христа час досяг органічної єдності з вічністю, а тим самим і свого вічного сенсу. Тому Христос став і назавжди залишається вічним випробуванням для всіх часів, усіх богів, всіх людей і всіх речей. Тому Христос - єдине правильне і непогрішне випробування для нашої сучасності і духу нашого часу. Перевірений Ним, оцінений Ним, дух часу нашого – є людський, занадто людський (Ніцше). Дух нашого часу Людиною живе, людиною дихає, людиною хвалиться  - людиною, а не Боголюдиною. У цьому основа нашого трагізму, і тільки в цьому. Дух нашого часу в обожнюванні людини доходить до людиноманії, тому Дух Вічності недооцінений, обпльований і майже вигнаний з нашої планети.

Похваляються людиною, європейською людиною, такою, якою вона є; але перевірте її, оцініть через Боголюдину, і хваління  ваше перетвориться на вашу ганьбу і нову печаль. Похваляються чимось і кажуть: «Це гідне Вічності!», і заглядають в очі людині, хвалькувато і гордовито. Але залиште людину, поверніться до Боголюдини, з Його благих очей світяться Вічна Істина і Вічне Життя, і скажіть Йому, без сорому скажіть: «Ось, Господи, це моє, гідне вічності!» - Не похваляються людиною, не похваляються часом, бо попелом похваляються, і гноєм, і смородом, і сморідністю.  Сенс людини в тому, щоб з'єднатися з Боголюдиною; зміст часу в тому, щоб переплавитися у Вічність.

Вони постійно пропонують мені свій дух часу взамін Христа, свої дрібні відносні істинки  взамін абсолютної Істини і Вічності. Але скажіть мені: чим ви заміните Христа? Собою чи що? - Порівняйте себе з Ним. Людиною? - Доведіть мені, що вона безгрішна, безсмертна і вічна. Якимось придбанням? - Доведіть, що міль його не з’їсть та іржа не попсує.

Гнилувата людина, наша європейська людина: хіба не безумство зводити на ній, як на фундаменті, будівлю людського щастя? Вічний Богочоловік, вічний і незамінний: хіба не безумство бажати замінити Його лиш би кимось і лише б чимось тимчасовим? Основа людини - земля і дрібні турботи і турботки; основа Боголюдини - Небо і Царство Небесне: «Шукайте ж спершу Царства Божого і правди Його, і все це додасться вам» (Мф. 6:33); все, все, все. - Два шляхи нам пропонують: шлях духа часу і шлях Духа Вічності, Духа Христового.

Дух нашого часу - тонка спокуса нинішніх днів; під цією маркою продається фальсифікат прогресу, освіти, цивілізації, культури. Тому сьогодні більш, ніж будь-коли потрібно мати дар розрізнення духів (1 Ін.4: 1), дар православний, дар подвижницький, щоб людина неспокушена могла пробиватися крізь жахливий хаос нашої сучасності. Духом Вічності потрібно перевіряти дух нашого часу. 

Явно і таємно, дух нашого часу проповідує людоїдство, культурне людожерство, яке має свого апологета в науці, в її аксіомі: «боротьба за самозбереження». Людина - це глина, засіб, їжа для людини більш сильної фізичної організації. Все відносно, і людина відносна. Але Дух Вічності, Христової Вічності вчить: людина вічна і має вічну цінність - вона не може бути чиїмось засобом, окрім як Божим. Богочоловік єдиний має право оцінити людину останньою ціною; ніхто з людей не має права навіть найгіршу людину зробити засобом для свого самозбереження.

По духу часу, гордість: будь гордим; по Духу Вічності, смиренність: будь смиренним. У відповідності з першим, головне достоїнство - бути задоволеним собою; згідно з другим, головне достоїнство - бути незадоволеним собою, а бути задоволеним Христом. Людина, яка живе духом нашого часу, дивиться лише на те, що видиме, що тимчасове; людина, яка живе Христом, дивиться на те, що невидиме, тобто вічне. Тому для першого нинішні турботи важкі, а для іншого легкі (пор. 2 Кор.4 :17-18).

Крізь потріскану кору часу, крізь тріщини простору Христова людина дивиться і бачить те, що вічне, богочоловічне. Вона проникає в тіло кожної людської істоти, шукає і знаходить перли вічності. Через недовговічну хатину тіла свого вона йде до вічного дому, нерукотворного будинку, Богом створеному на небесах. Вона зітхає про єдине: щоб зодягнутися в своє небесне тіло, щоб життя поглинуло смерть (пор. 2 Кор.5 :1-4). Час безглуздий - поки не охреститься вічністю; людина - поки артерією любові не зв'яжеться з серцем Господа Ісуса. Час є переходом і проходом до Вічності. Вічність є вмістом, пунктом призначення, морем, в яке впадає ріка часів.

Дух нашого часу має один категоричний імператив: carpe diem (лови день!); Дух Христової Вічності має свій імператив: carpe aeternitatem (лови вічність!). Для Христової людини кожен день - це перепустка у Вічність. У будь-який відрізок часу вона живе Вічністю і заради Вічності; вже тут, на землі, вона живе Христом і тому має життя вічне (Ін. 5: 24); крізь смертність вона спрямовується до безсмертя, крізь гіркоту - до блаженства, крізь час - до вічності. Вона бореться за життя вічне, до якого і покликана. Чим бореться? Вірою, любов'ю, правдою, побожністю, терпінням, лагідністю, співчуттям, милосердям (1 Тит. 6:10-12). Це шлях боголюдський, на відміну від шляху людського. «Ми шлях свій знаємо - шлях Богочоловіка», - говорить наш поет, герцеговінець Алекса Шантіч.

Зараз крайній термін змінити критерії: не людина - міра всіх речей, а Богочоловік; не часом треба міряти Вічність, а час Вічністю, не Боголюдину - людиною, а людину - Боголюдиною; не небо - землею, а землю - небом; не розум Божий - розумом людським, а розум людський - розумом Божим. Дух часу слід підпорядковувати духу Вічності, а не навпаки; дух людини треба підкоряти духу Боголюдини, а не навпаки.

Христос з'явився як найбільш революційний противник духу часу; Центр життя він переніс з часу у Вічність, з людини в Боголюдину. Але і після двадцяти століть Він є найбільш рішучим протестом проти духу нашого часу, проти «князя світу цього» (Ін. 14:30). Світ настільки віддалився від Бога, що ним опанував князь тьми, князь зла, дух гніву і спротиву. Богоборство, Христоборство – означає жити за духом цього світу, який діє у неслухняних (пор. Еф. 2:2). Сини противлення опираються Вічності, противляться Боголюдині, існують за духом цього світу, згідно духу часу, який повстав проти Вічності. А сини Божі, сини Христові живуть по духу Христової Вічності, за духом світу, що вгорі, світу небесного, їхнє «життя ваше сховано з Христом у Бозi» (Кол. 3:3). Їхні серця у височині, над цим світом, де ні міль, ні іржа їх не нищить, ні злі духи не підкопуються і не крадуть (Мф. 6:19-21). Тому на Святій Літургії ми вимовляємо: «До неба піднесімо серця»!

Якщо дух світу цього відірветься від вічності, перестане бути її органічною частиною, він стане гробницею, запечатаною сімома апокаліптичними печатками, які ніхто, крім Агнця Божого, розкрити не може. Живучи за духом цього світу, людина живе в задушливій гробниці, з якої лише Христос може її вивести, воскресити і посадити на небесах по правиці Отця (пор. Еф. 2:5). Богочоловік «Який віддав Себе Самого за гріхи наші, щоб визволити нас від сучасного лукавого віку» (Гал. 1:4). Він віддав Себе - дав нам шлях спасіння від духа світу, від духа часу. Іншого шляху немає. Наше покликання: боротися з духом цього світу - боротися не самим по собі, а Христом, бо Він переміг світ (Ін. 16:33), і ми перемагаємо Ним і через Нього. Перемагаючи дух цього світу, ми стаємо людьми не від світу цього, переростаємо світ і вростаємо в Христову Вічність і богочоловічность.

Світ – це те, що потрібно здолати. Чим? - Небесним світом. Дух нашого часу – це те, що потрібно здолати. Чим? - Боголюдиною. Люди Христові - від Бога, і вони перемагають світ, тому що Той, хто в них - більше того, хто в світі (1 Ін. 4:4). Сучасні християни налякані духом нашого часу, атеїзмом і анархізмом, війнами і революціями, і бояться боротися з ним - чи не тому, що втратили почуття того, що Христос, Який в них, більше духу зла, який у світі? Але тепер крайній термін для православних, аби зодягнутися в повну Божу зброю (Еф. 6:11), щоб змогти встати проти лукавства цього світу. Необхідно всю свою душу і все своє тіло пробудити до вічно невсипущої ревності та пильності, пробудити молитвою і постом. Пробуджені нехай візьмуть шолом спасіння і меч духовний - Слово Боже; та нехай Богу моляться невпинно духом, стоячи з повною витривалістю та молитвою за всіх святих (Еф. 6:11-18).

Справді: таку боротьбу вели Христос і Апостоли, Мученики і Подвижники, Святителі і Праведники. Своїм життям і діяннями Богочоловік Христос показав, як людина органічно з'єднується з вічністю, як остаточно вирішує проблему часу і простору. Апостоли і Мученики, Святителі і Подвижники православні йшли Боголюдським шляхом Христовим і змогли перемогти дух цього світу: вони все тимчасове зробили вічним, все людське - Боголюдським; вони і душі, і тіла, і почуття свої зробили безсмертними, нетлінними, вічними. Вони завжди жили по духу Вічності, ніколи за духом часу, і залишили нам один заповіт: живіть завжди Боголюдиною, ніколи людиною; живіть завжди духом Вічності, ніколи духом часу.

Переклад українською: Православний Оглядач

Покликання священика бути стислим Євангелієм. Преп. Іустин Попович

Про Православ`я та екуменізм