Покликання священика бути стислим Євангелієм. Преп. Іустин Попович

Промова сербського святого преп. Іустина (Поповича) була виголошена на зборах священиків у місті Новий Сад, де, окрім іншого, розглядалося питання соборності  Сербської Церкви. Присутні ієреї попросили отця Іустина сказати своє слово на цю тему.

Я прийшов, панове, не вчити вас, але сам бажав би від вас повчитися. Адже кожен священик для мене - це ходяче Євангеліє; якщо це не так, то має так бути, і якщо до цього не йде, то й священиком такого не назвеш. Перебуваючи серед вас, вважаю краще думати, що перебуваю серед численних живих Євангелій. На потребу деяких своїх учнів і друзів маю намір сказати слово про соборність.

Проблема соборності в Християнстві є центральною. В Християнстві все є центром; тут немає периферії. До чого б не доторкнувся - торкаєшся серця Христового. У Господі Христі немає нічого другорядного, все головне і все центральне. Ні в Святому Євангелії, ні в Святій Літургії немає жодного слова, яке б для християнина було зайвим чи марним, хоча б і щомиті його повторювали.

Те саме відбувається і з поняттям соборності. Соборність розкрита в Символі віри, який завжди повторюється на кожній Літургієї, але який залишається таємничим і незбагненним, адже кожне слово Символу віри містить у собі абсолютну і тому незбагненну істину, яка перевищує можливості людського розуму.

Слово отця референта про соборність є тільки малою частиною, локальним визначенням більш широкого поняття, більш складної ідеї. Щоб ця ідея могла бути зрозуміла, треба виходити з центру Християнства, з центру всіх центрів - від Святої Тройці.

Свята Тройця є ідеал і досконалість соборності: Тройця в одиниці, і одиниця в Тройці. У Тройці абсолютно здійснений ідеал соборності,  й так само соборно здійснений ідеал досконалості. У перших восьми членах Символу віри говориться про Святу Тройцю, а в дев'ятому - про Святу Церкву, адже Церква є образ і подоба Святої Тройці на землі. Церква є земним аспектом Святої Тройці. У ній з'єднується все, що відноситься до Святої Тройці. Тому в ній все троїчне, все - святе, все - соборне. Але не треба забувати, що і сама соборність огороджена чудною благодатною троїчністю: єдністю, святістю і апостольством, адже сказано в Символі віри: Вірую в Єдину, Святу, і Апостольську Церкву. Правої, православної, істинної соборності немає без єдності, без святості, без апостольства. Соборність, якщо не свята і не апостольська, не є православною. Щоб ви краще мене зрозуміли, візьму за основу вчення св. Діонісія Ареопагіта та молитовні слова православних богослужбових книг. Там насамперед йдеться про Соборність Святої Тройці, потім про Собор Архангелів і Ангелів, про Собор Святителів, про Соборі вірних. Свята Тройця є центром, а з Неї і навколо Неї нанизуються концентричні кола.

Я не насмілююся пояснити Християнство, пояснити Церкву. Господь Христос прийшов у світ не для того, щоб вигнати тайну зі світу, але зробити гірку таємницю життя солодкою та усолодити затьмарену прикрістю гріха тайну світу, в цьому Його новизна, в цьому Його одкровення. Господь Ісус Христос заснував Церкву на фундаменті таємниці, точніше, на фундаменті семи Святих Таїнств.

Християнство спочиває на Семи Таїнствах, а не на семи речах. Я твердо й рішуче сповідую, що не осягаю розумом Христа, але люблю Його. Христа неможливо зрозуміти земним розумом, але можна, всупереч протесту гріховного нечистого розуму, любити Його. Якщо б Христа можна було осягнути розумом, я б відразу відрікся від Нього, адже це було б доказом того, що Він - не Бог. «Бог, якого можна пізнати - не Бог», - стверджує св. Афанасій Великий. Так, саме так стверджує «отець Православ'я». Богохульством є бажання розуміти гріховним розумом Христа, пояснити Його розумом, намагатися помістити Його в вузькі межі людського розуму. Його чудесна Особистість завжди залишається таємничою і перебуває вище розуму.

Богоносні Отці на Шостому Вселенському Соборі (в Халкідоні) раз і назавжди догматично запечатали істину, що Особа Богочоловіка Христа нез'ясовно таємнича при всій Своїй реальності. Бог і людина в Особі Христовій з'єднані «незлитно» і розділені «нероздільно». Таємниця цієї єдності, цієї соборної єдності двох природ у Христі - незбагненна і нез'ясовна, але реальна і свята, вічна і відчутна.

У нас часто поняття соборності римо-католизується або географізуєтся. У нашому православному розумінні соборності, її суть не відноситься ні до топографії, ні до географії, але є внутрішньою, особистісної дійсністю. Істинна соборність ідеально проявляється в Святій Тройці. Хто істинно сповідує Святу Трійцю, той істинно соборний, апостольськи соборний, святительськи соборний. Хто це, якщо не Православна Церква? Хто це, якщо не православні християни?

Поняття соборності виражається словом «соборність», в грецькій мові це слово складене з двох коренів, які мають значення повсюдності і цілісності.  І тлумачиться як визнання віри у святій апостольській єдності і благодаті.

Як Помісна Церква може здійснити таку соборність? - Лише і тільки єдністю, святістю і апостольством; троїчною єдністю: апостольською і святительською вірою, апостольською і святительською любов'ю, апостольською і святительською надією. Адже тільки це збирає людину, спасає і робить нетлінною і вічною; це саме те, що залишається після смерті, те, що ніколи не перестає.

Якось один мій учень запитав мене: «Отче, що є священик?» - «Молитва і піст», - відповів я йому. Це не моя відповідь, я взяв відповідь у Христа: Цей же рід не виганяють інакше, як тільки молитвою й постом (Мф. 17, 21). Покликання священика полягає в тому, щоб бути коротким (стислим) Євангелієм, щоб себе і тих, хто поруч, очистити від гріха. Соборність може здійснитися тільки тоді, коли ми очистимо себе. Молитва і піст - найвірніші засоби, тому що це засоби Христові, які служать для очищення себе і світу від нечистих духів.

Думаєте, це неможливо? А я вірю в неможливе; адже віра це - вірувати в те, що неймовірне або неможливе. Вірую в слова, в які Сам Господь вірує: Якщо ви будете мати віру з гірчичне зерно і скажете горі цій: «Перейди звідси туди», і вона перейде, і нічого не буде для вас неможливого! (Там же, 20). Є у мене це гірчичне зерно, і я вірую - нічого немає для нас неможливого; я вірую - можна здійснити святу і апостольську соборність в нашій Помісній Церкви. По вірі нашій нехай буде нам.

«Християнське життя», № № 7-9, 1926 рік

Переклад з сербської Катерини АНТОНОВОЇ

Переклад українською: Православний Оглядач

Преподобний Іустин Попович Про Православ`я та екуменізм