Два погляди на Церкву

Сергій Худієв

Від «Православного Оглядача»:  Автор статті - Сергій Худієв - наводить приклад Помісної Церкви до якої належить він сам та більшість його постійних читачів. Але проблема піднята ним не обмежується лише певною країною, народом чи однією з Помісних Церков, а є актуальною сьогодні всюди, де живуть та ведуть свою діяльність православні християни. Тому запрошуємо і тебе, наш читачу, поміркувати разом з відомим православним блогером над питання ідентичності Церкви і над тим, чим вона насправді є, особливо в теперешній час суспільно-політичних і церковних бурлінь в Україні та світі. Бо кожен християнин знає, що Господь цінує лише свідомий та осмислений вибір людини, особливо враховуючи те, що згідно Євангелія кожен особисто даватиме відповідь перед Божим Судним Престолом, а не ховатиметься за спини тієї чи іншої більшості чи меншості. 

Нещодавно я ще раз наткнувся в мережі на слова на кшталт: «Я не можу залишатися в Церкві Московського патріархату, в той час як...» - образи людини стосувалися до небажання Церкви вплутатися в політику на тій стороні, яку та людина гаряче підтримує.

Що ж, спробуємо розібратися. Коли люди говорять про Церкву і церковні проблеми та розколи, вони часто не розуміють один одного, наче говорять на різних мовах. Дійсно, для учасників бесіди слово «Церква» може означати різні речі.

Для одних Церква - це громадське об'єднання, яке відрізняється від інших лише кількісно - своєю порівняльної численністю - але не якісно. Церковні ієрархи - ті ж громадські лідери, до їхнього голосу хтось прислухається, вони могли б використовувати свій вплив у тих чи інших цілях. Одні гостро критикують  їх за те, що вони його не використовують для перемоги «правди» - як її бачать критики, інші (або ті ж самі) побоюються, що вони використають його для підтримки політичних сил, які їм не подобаються.

Люди дивляться на Церкву як на стару будівлю, колишнє призначення якої не представляє інтересу, зате зараз ось її можна було б якось використовувати - для партійних зборів, складування товару або чогось ще.

Цей погляд за умовчанням передбачає певну картину світу, в якій Бога, насправді, немає: є віра, приватні переконання людей, які можна якось використати, але от всього того, про що говорить Церква, - Бога, спасіння, вічного життя або вічного засудження, - немає. Закопають - «лопух виросте», всі людські цілі і прагнення можуть носити тільки цьогобічний характер, значить, і Церква цікава тільки з точки зору їх досягнення. Місія Церкви в цьому випадку - служити якимось цінностям, які люди визнають важливими: нації, суспільству, порядку, демократії, та чому завгодно.

Є інший погляд на Церкву. Звичайно, і він бачить Церкву як спільноту людей, наших сучасників, які живуть в своїх країнах, належать до певних культур, мають ті чи інші симпатії та антипатії, поділяють певні погляди своїх невіруючих сусідів. Але Церква в жодному разі не зводиться до цього, як не зводяться до свого земного життя  люди, які її складають.

Світ створений Богом, і саме Бог є метою, сенсом, спасінням і виправданням всього творіння і кожного людського життя. Мета життя - знайти вічне спасіння, тобто примиритися з Богом, розкаявшись у своїх гріхах, і ввійти в Його вічне Царство. Бог дарує нам це спасіння через Господа нашого Ісуса Христа, Який помер за наші гріхи і воскрес із мертвих. Христос досягає нас Своїм спасінням через Церкву, яку Він створив і в якій встановив Таїнства.

Церква існує безперервно з часів апостолів і зберігає спадкоємство віри, Таїнств і єпископських свячень. Христос обрав апостолів, апостоли обрали і поставили собі наступників - єпископів, і з часів апостолів до наших днів, від Єрусалиму до будь православної церкви в будь-якому місті і селі тягнеться безперервний ланцюжок хіротоній.

Православна Церква зберігає єдність: хоча в різних країнах існують Помісні Церкви, вони визнають один одного. Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирил молитовно згадує Патріархів інших Православних Церков, вони поминають його.

Віруюча людина бачить цю реальність Тіла Христового, містичної єдності, яка тягнеться від апостолів до наших днів - через усі віки, країни і континенти, нації та держави - і таємниче об'єднує її з Господом, Матір'ю Божою і святими. Вона з трепетом і благоговінням приступає до єдиного Тіла Причастя і не бачить у всьому світі нічого більш дорогоцінного і важливого, ніж ця єдність з Христом і Його вірними.

Однак так буває, що в живих людей та їх суспільствах обидва погляди протиприродним чином змішуються. Людина, з одного боку, вірить в Бога, з іншого - захоплюється настроями своїх невіруючих сусідів і вважає, що Церква «повинна» енергійно взяти участь у тому чи іншому політичному русі, зайняти ту чи іншу сторону, гнівно засудити одних і підтримати інших...

«А, не хоче?!» Тоді людина готова вибрати собі іншу юрисдикцію і навіть конфесію, яка буде більш відповідати її вподобанням.

Це воістину страшний вчинок. Так, для мирської людини це просто перехід з однієї «юрисдикції» в іншу, але для віруючої - це розрив із світовим Православ'ям.

Трагічно, коли за таким розривом стоїть релігійний пошук, що збився зі шляху - але в цьому випадку людина хоча б шукає Бога, бажає бути слухняною Його слову. Але зовсім погано, коли для людини визначальним є не воля Божа, а політичні пристрасті - це вже безсумнівне боговідступництво. Стикаючись з подібною спокусою, необхідно пам'ятати - у що ж ми віримо щодо світу, людини і Церкви.

Джерело: Православие.ru

Переклад українською: Православний Оглядач

Статті Сергія Худієва на "Православному Оглядачі":

Не бути чужим

Про биття посуду і ламання меблів

Про псевдовчення Барбі і Фотошопа

Конфлікт лояльностей. Вибір християнина

Чому люди щиро поклоняються Сталіну, Гітлеру, іншим диктаторам?

Рай, пекло і тероризм

Моральні цінності: Цинізм проти лицемірства

Про жіночий єпископат і джерела віровчення

Чи можуть двоє чоловіків любити один одного?

Що таке європейський вибір?

Людям не подобається, коли їх ріжуть

Чи може християнин бути лібералом?

Дві небезпечні ідеї