Поради святого праведного Олексія Мечева

Галина Пильнева

«Молитва вимагає спокою, а у вас його зараз немає. Вас тягнуть в різні боки. Потім втомлюєтеся фізично дуже. При цьому молитва не піде. Перше для неї - спокій, щоб не тягли нікуди, чи не шарпали б. Коли так життя йде, то молитися треба розумом, не звертаючи уваги, що душа не відповідає. Вникайте в слова молитви. Нічого, нехай хоч розумом, нехай як-небудь, але моліться, моліться. Не вимагайте від себе того, що ви зараз не можете дати. Не приходьте у відчай. Заспокоїться ваше життя, тоді можна буде, а тепер ні».

Такий стан, про який говорив отець Алексій (Мечев), тепер знайомий багатьом. Спокою в житті дуже мало, а перешкод і перепон до молитви, до зосередженості - дуже багато. І ось у такому стані можна або надриватися від незадоволеності, або відкладати «на потім» (хто його знає, може життя заспокоїться), або в безсиллі мучитися відчаєм, не бачачи попереду ніяких можливостей якось вийти з такого стану.

Отець Олексій, між іншим, звертає увагу не на те, як можна оцінити свій стан, чого чекати чи вимагати, а на єдине, що потрібне і можливе в умовах великої життєвої тривоги - на увагу до слів молитви.

Нехай часу мало на молитву, але й мале нехай буде з увагою. Хай тільки розумом щось сприймається, але все-таки сприймається. А чи не пролітає мимо. Нехай душа втомилася, не в силах нічого вже сприймати - але просто уважна, вдумлива вимова молитовних слів зробить свою справу: душа не залишиться зовсім без їжі, без навичок до молитви, без потреби в молитві.

Якщо тільки чекати, коли будуть умови, коли буде тиша і спокій, не роблячи можливого тепер, то в цьому випадку є небезпека не зуміти увійти в стихію молитви, вдуматися в звичні слова, пережити їх, оживити ними висохлу і скам'янілу душу. Небезпека серйозна, тому отець Олексій і просить: «як-небудь, але моліться!»

 

«Перед читанням Євангелія перехрестись і скажи: «Господи, врозуми мене, дай мені зрозуміти, «що тут є». Після цього буває, що ненавмисно приходить нібито якесь просвтілення і починаєш розуміти сенс того або іншого. Тоді треба взяти і записати ці думки».

Отець Олексій (Мечев) радить не просто слухати або читати Євангеліє, але ставитися творчо до такої можливості. На жаль, ми в своїй суєті абияк читаємо, або як-небудь слухаємо. Заважає не тільки поспіх, метушливість усього життя, а й свідомість, що, загалом - то, ми Євангеліє знаємо. У цьому відношенні поверхневе знання шкодить більше, ніж повне незнання. Хто зовсім не знає, тоі вважає себе в цьому невігласом. А той, хто колись щось читав або чув, буває впевнений, що йому все знайомо, що нового йому тут шукати нічого ... а читає тому, що треба.

Якщо після читання Євангелія запитати, що ж читав один, а слухав інший, то не так рідко можна було б почути у відповідь, що один не пам'ятає, про що читав, а інший - про що слухав. Щоб таке бездумне, безвідповідальне читання не стало звичкою, треба нам починати так чинити, як радить отець Олексій. Перше звернення - до Господа за просвітлення розуму «розуміти Писання» .

Далі - готовність уважно вникнути в знайомі слова і, якщо щось раптом засвітиться в цих словах, записати собі. Тільки ні в якому разі не можна з цього робити висновок, що «це мені Господь відкрив по Своїй милості...» , з відтінком самоповаги і самохвальства. Якщо таке буде виникати, всі хороші думки пропадуть. Буде душа як пень. Тоді й посилена увага не допоможе. Що ж тоді робити? Те, що отець Олексій радить: змиритися, прийняти стан закам’янілою нечутливості як заслужене для себе, просити прощення і просвітлення згори. І надалі остерігатися собою навіть в душі хвалитися.

 

... «Очищення душі та наближення її до Бога робиться тут, ось у цьому найбуденнішому, сірому житті. Воно пов'язане з багатьма скорботами і труднощами. Не думайте, що я буду пояснювати вам красу духовного життя і як досягти Царства Небесного. Я буду пояснювати вам  як жити з людьми, з якими нас Господь поставив».

Так говорив отець Костянтин, близький друг і однодумець отця Олексія Мечева. Після кончини отця Олексія отець Костянтин деяким духовним дітям отця Олексія міг допомагати духовно, підбадьорювати, зміцнювати, вести тим же шляхом, яким вів і отець Олексій. Шлях цей можна визначити як повернення до людини, про який часто забувається серед суєти, своїх справ і навіть захоплення «духовним життям».

Не може бути ніякої духовного життя у тих, хто не вміє жити з людьми. З тими людьми, які поруч. Для віруючої людини немає випадкових зустрічей, немає попутників в життєвому шляху, які зійдуть, як у поїзді, на наступній зупинці і забудуться назавжди. Усі, з ким ми зустрічаємося, живемо, знайомі, хто поруч з нами зараз - всі вони наші ближні. Їх, а не когось іншого, хто далеко і нас не бачить часто, не знає нас «у всій красі», ми зобов'язані любити. Заповідь ця так само значна, як і подібна їй - про любов до Бога.

Жити з людьми по заповіді Божій, тобто приймаючи (а не обурюючись, не бунтуючи) їх такими, які вони є, люблячи їх і взаємно допомагаючи один одному - ціла школа. Важка школа, де треба вчитися і вчитися, без знижок на втоми, зайнятості, образи (ближні не завжди будуть відповідати добром на добро, вдячністю на турботу, розумінням на прагнення допомогти). Успіх такого навчання немислимий без допомоги Божої, а це відразу ставить завдання вчитися молитися, вчитися розуміти свої недоліки. Питання спасіння душі вже не буде стояти десь осторонь від реального життя.

 

«Коли молитеся, поминайте батьків. Це дуже важливо, щоб ми завжди поминали тих, хто про нас піклувався, хто нас так любив»

Отець Олексій, радячи це, мабуть, бажав допомогти таким чином кожному, хто молиться пом'якшитися. Одному - від теплих почуттів до батьків, родичів, іншому - від почуття турботи, доброзичливості до них же. У всіх або майже у всіх перш до рідних, до рідного дому, до близьких своїх було тепле, вдячне почуття. Ним зігріта душа могла вільніше і легше звернутися до Бога.

Молитва об'єднує. У молитві перед Богом всі живі, ті, що тепер живуть і померлі. Молитва допомагає і тому, хто молиться про батьків, і батькам, які вже покійні. Ті, що моляться відчувають себе не самотніми серед тих, що залишилися, навіть якщо найближчі і найдорожчі померли. Це почуття спільності в Бозі через Церкву збагачує душу, зміцнює її і надихає на працю і терпіння. Крім того, це ще й борг вдячності та подяки душі. Для віруючих батьків молитва дітей особливо дорога і приємна. У молитві цій - вся їх любов, завжди жива, що проходить всі межі, не обмежена ні відстанню, ні часом.

Без всякого сумніву, молитися про люблячих, про тих, які любили (кохали) колись, що ростили з турботою і труднощами, обов'язково треба. Це приємний обов'язок, бо добре буде всім від такої молитви.

 

На питання, як зробити більш живим церковне життя, отець Олексій відповідав: «Молитися».

Молитися! Молитися теж вміти треба, значить, і вчитися молитися треба. Наука ця не прийметься, якщо життя буде не відповідати заповідям Божим. Іноді якась дрібниця на перший погляд, але викликана недобрим почуттям, може нашкодити собі та іншим так помітно, що тоді про молитву говорити навіть дивно.

Пожвавити Церкву - це всі сили докласти кожному, включаючи також ієрархію, щоб життя було (сімейне, особисте, суспільне) за заповідями Божими. Життя такого без молитви не буде. Молитва і життя нероздільні. Якщо кожен буде думати про те, що його життя, навіть просто особисте, домашнє, нікого не стосується і він вільний поводитися як йому заманеться, то рано чи пізно він буде або пустоцвітом в Церкві, або, ще гірше, предметом спокуси і каменем спотикання для тих, хто по імені християнина хотів би бачити і життя християнське.

Ніякі реформи, рішення, найблагіші заходи не можуть зробити церковну спільноту живою, якщо не подбати кожному її члену про життя за євангельськими заповідями і про молитву, яка очищає, надихає, виправляє це життя. Звичайно, це ж саме, тільки більшою мірою, відноситься і до пастирів Церкви. Приклад життя самого отця Олексія свідчить про це. У нього в храмі це особливо відчувалося. Його молитва тримала багатьох, об'єднувала біля нього, надихала на працю і терпіння, несла сім'ям тих, хто спілкувався з ним, той мир і світло, який був так потрібен, щоб жити. Він досвідом знав, як необхідна молитва для життя кожної людини, сім'ї, спільноти і всієї Церкви, тому й вказував на наймогутніша засіб ожити - молитву.

Джерело: almanaxi.ucoz.com

Переклад українською: Православний Оглядач

Афонські старці про молитву

Як можна страждати за Христа. Свт. Іоан Золотоустий

За яких умов біси мають владу над людиною?

Навіщо молитися святим?