Точка зору: Ті, що загрались в релігійних експертів. Автоапологія на претензії до УПЦ

Рубрика: ТОЧКА ЗОРУ

Священик Української православної церкви Олег ТОЧИНСЬКИЙ

Нещодавно в мережі з’явилась стаття публіцистки й блогера Тетяни Деркач під назвою «Ті, що загрались у церкву», в якій описується перебування священика УГКЦ Тихона Кульбаки в полоні одного з угрупувань, які сьогодні діють на Сході України. Зі слів священика, його утримували представники так званої «православної армії», про яких мені доводилось писати раніше. Зрозуміло, що сам факт події, яка відбулась зі священиком Тихоном Кульбакою, є неприпустимим. Однак, у вище названій статті цій події відводиться лише кілька речень. Основою ж того матеріалу є чергова порція звинувачень на адресу УПЦ.

Усе, на що хотів би дати хоч якусь адекватну і зрозумілу відповідь, я звик перечитувати, прискіпуючись до кожного слова, а тому, ця автоапологія не буде виключенням. Автоапологією назву цю статтю тому, що неправда, яка виходить від окремих осіб на адресу УПЦ є «каменем» не лише в город нашої Церкви, але кожного священика і мирянина особисто. Статті, подібні тій, яку сьогодні намагатимусь розібрати, на превеликий жаль, формують неправильну суспільну думку про УПЦ. Тому, залишати їх без уваги не завжди потрібно.

Одне діло, коли на порталі «Релігія в Україні» анонімно публікується стаття під назвою «Новый глава УПЦ оказался более требовательным к условиям быта, чем его предшественник», - там і коментувати немає що, оскільки автор, давши статті резонансну назву, по суті описує перепланування кабінетів в митрополії та вартість пляшки мінеральної води, яку п’є митрополит Онуфрій. Інша справа, коли окремі блогери, які загрались в релігійних експертів,  починають, маніпулюючи фактами та регулярно «годуючи» читачів власною позицією, вішати ярлики, винуватячи в усіх сьогоднішніх бідах України саме УПЦ. Воістину повторюється до болі знайома картина перших століть християнської епохи, коли вся римська інтелігенція винуватила послідовників Христа в неврожаї, посусі, пожежах і т.п.

Сьогодні немає бажання керуватись канонами, правилами, оскільки т.з. релігійні експерти реагують на ці речі, як бик на червону ганчірку. Будемо говорити по факту, виділяючи і коментуючи окремі абзаци статті під назвою «Ті, що загрались у церкву».

Чи є щось спільне між УПЦ та «Православною армією»?

Зі статті:

«Днями з'явилося інтерв'ю о. Тихона Кульбаки про те, що було з ним в період перебування полоні терористів. Фізичні і психологічні тортури, пов'язані з його віросповіданням, плюс – вимога перейти в Московський патріархат. У полон його взяла «Російська православна армія». Православна. Розумієте? І це «православ'я» чітко прив'язане до Московського патріархату. Розумієте? Що спільного в УПЦ МП і «Російської православної армії»? Правильно, Московський патріархат».

Відповідь на ці маніпулювання я колись давав в статті під назвою «Неправославна православна армія». Цитую окремі тези: «Для усіх тих, хто не розуміє, я хотів би раз і назавжди  чітко заявити, - УПЦ не створювала і не благословляла ніяких «православних армій».

Те, що ті люди назвались «православними», а поодинокі священики, які заплутались в житті, поставивши політичні погляди більш приорітетними за погляди церковні, співчувають цим людям, всіляко їх підтримуючи, аж ніяк не означає, що вся УПЦ підтримує дії цих осіб. Саме поняття «православна армія» Православній Церкві взагалі не притаманне, бо Церква є установою миротворчою, а не войовничою. Єдина християнська конфесія, яка дозволяє мати собі воєнізоване угруповання - РКЦ з відомою усім папською гвардією, яка складається з найманих швейцарців. Жодна з Православних Церков світу своєї власної армії чи воєнізованого угрупування не має.

Хотів би відмітити специфіку самої назви «православна армія». Я дуже і дуже сумніваюсь, що люди, з яких складається це формування є православними за своєю сутністю. Так, можливо вони були хрещені в нашій Церкві, але ж і «товариш» Сталін в нас був хрещений та ще й в духовній семінарії навчався, але це аж ніяк не завадило йому гонити Церкву, займаючись репресіями по відношенню до духовенства і віруючих. Так і ця організація, названа «православною», аби привертати до себе увагу маргіналів, а-ля: «Мы боремся за Веру, за Царя, за Отечество». Однак, склад цього формування, - заполітизовані українофоби або ж люди, які бажають легкої наживи, - від Православ'я там сама назва».

 

Рухаємося далі по статті:

«Напрошується саме елементарне етичне рішення: принести публічні вибачення перед отцем Тихоном від імені всієї УПЦ. Якщо вже вся УПЦ декларує, що вона проти тероризму».

Здається, цього року УПЦ не вибачалась лише за голодомор і голокост. Так, УПЦ сьогодні декларує, що Вона проти тероризму, саме тому Її предстоятель неодноразово заявляв про те, що ті, хто незаконно тримає в руках зброю, повинні її скласти. Саме тому УПЦ підтримувала і підтримує українську армію. Саме тому, Церква ніколи не підтримуватиме будь-які прояви сепаратизму, екстремізму, вандалізму чи тероризму, бо це суперечить законам державним і законам Євангельським. Не дарма священики, які відкрито порушували закон, а саме Трофімов і Марецький, сьогодні перебувають під забороною в  служінні.

Тим більше УПЦ ніколи не підтримувала і не підтримуватиме тих, хто викрадає людей і знущається над ними. Тому закиди типу «це ваша Церква благословляє вбивати українців» і т.п. не відповідають дійсності. Знову ж таки повторюсь: так, є окремі священики, які дозволяють собі подібне, але і на це, як би парадоксально це не звучало, в них, напевно що, є причини. Про те, чому священнослужителі йдуть на подібні кроки, я описував в тій же статті «Неправославна православна армія»:

«Факти співпраці духовенства УПЦ з сепаратистами, на жаль, наявні. Так, це не робить обличчя самій УПЦ, однак, давайте розберемось в причинах, які покликали цих священиків допомагати бандитам, що принесли війну на Українську землю.

• Фактор страху

Священики, я мушу по собі сказати, теж люди. Вони так само переживають за свої життя, за життя своїх сімей, дехто і за «нагріте» місце. Тому, хтось з них просто боїться. Вони бояться осуду з боку своїх парафіян, бояться розправи з боку озброєних до зубів терористів, що вже мало місце, інколи і проявляють малодушність, розуміючи, що війна мине, а жити потрібно буде далі. Тому зрозуміло, що багатьом не хочеться втрачати свої приходи, на яких вони трудились не один рік. Та і взагалі, багато що в їхньому житті залежить від настроїв місцевого населення (їхніх прихожан). Я не думаю, що духовенство УПЦ КП у всьому поділяє погляди своїх мирян, однак, опускаючи голови, мусять приносити політику в храми, вішаючи на стінах портрети Шевченка, перефарбовуючи престоли в жовто-блакитні кольори.

Церква ж одна для всіх і живе за одними фундаментальними законами і принципами, що в УПЦ, що в УПЦ КП, що в УАПЦ. Тому, привнесення політики в храм в жодній з конфесій є неприпустимим і не повинне мати місця, однак, має. Дуже часто можна зустріти наступне запитання: «А чому у вас в храмах агітували за Януковича?», а мені у відповідь хочеться запитати: «А чому в ваших храмах агітували за Тимошенко чи Тягнибока?». Ця суперечка є вічною, однак зрозуміло одне: жодної політичної агітації в церквах не повинно бути. Тому фактор страху втратити своє життя, свій «хліб», розуміння своїх земляків дуже часто спонукають священиків зі Сходу, закривши очі, підтримувати терористів. Однак, де факт, що подібне не могло б трапитись з представниками УПЦ КП, УАПЦ та УГКЦ на Заході, якби наприклад, основна частина населення Закарпаття чи Львівщини забажали б відділення до Угорщини, Румунії чи Польщі? Так само опустили б голови і так само йшли б на подібні порушення.

• Фактор заполітизованості

Є, звичайно ж, священики, які з власного бажання і без примусу йдуть на свідомі порушення законів, підтримуючи сепаратистів. У них, на мою думку, головну роль відіграє фактор заполітизованості. Переважно це особи, які замість того, щоб займатись своїми прямими обов'язками, займались і займаються непотребом, мріючи про об'єднання Росії, України і Білорусі в «русский мир», про воцаріння «православного» монарха, про те, що всі інші будуть горіти в пеклі і т.д. Такі священики, Бог їм суддя, свідомо підтримують те беззаконня, яке призвело до настільки тяжких наслідків. І тут, оскільки вони, перш за все, порушили закони державні (земні), - нехай за тими ж законами і несуть відповідальність.

Ті священики, які відкрито підтримують незаконні озброєні угрупування, які є співучасниками сепаратистів повинні і, звичайно ж, відповідатимуть за законами України. 

Щодо відлучення від Церкви чи заборони цих осіб в священицькому служінні, - думаю, що своїми діями, вони самі себе відлучили і заборонили, бо порушили цілий мішок заповідей і канонів. Поки що, однак, Господь дає їм час для виправлення і покаяння, однак дуже скоро і ті можливості, які їм посилаються Згори, будуть втрачені. І залишаться вони безславними і, в кращому випадку для них, забутими.

• Фактор «двосторонньої шапки»

Постійно пригадую відомий усім кінофільм «Свадьба в Малиновке», а точніше персонажа, в якого була шапка білого, а на вивороті – червоного кольору. І ця завчена усіма фраза «опять власть меняєтся» підходить до певних священнослужителів, які сьогодні там, на Сході, підтримують всякі «православні армії». Одного такого ми вже мали змогу вирахувати (не буду називати прізвища), - спочатку він бігав по Слов'янську, духовно окормляючи сепаратистів, а після відвоювання міста і відновлення в ньому української влади, постійно дякує (колись – хунті і бандерівцям) волонтерським організаціям і (продажним шкурам) західно-українським і столичним священикам за надану гуманітарну допомогу в місто, яке за часи останніх подій, постраждало найбільше».

Стосовно цього хотів би додати наступне. Якщо хтось з критиків і релігійних «експертів» має наявні факти подібної поведінки священиків УПЦ, якщо ви дійсно бачили храми зі складами зброї для сепаратистів, якщо справді зустрічали в Святогірській Лаврі шпиталі і готелі для сепаратистів, не зволікайте! Пишіть скарги в митрополію, звертайтесь в СБУ та відповідні органи! Але, непідтверджені нічим і ніким не доведені статті типу «В Одессе священник Московского патриархата, после молебна раздавал прихожанам оружие» були і залишаються абсурдними. Був факт причетнсоті Марецького до протизаконних дій, була і адекватна відповідь. Все інше від лукавого. 

Представники «політичного православ’я», між іншим, наявні і серед кліру УПЦ КП та УГКЦ. Саме ці люди сьогодні підбурюють до протистоянь на релігійному ґрунті і, до-речі, з тої ж таки мовчазної згоди верхівок вище згаданих конфесій.

Читаємо статтю далі:

«Наступний «приголомшливий» контраргумент, чому УПЦ не зобов'язана вибачатися перед колишнім полоненим: "А он у нас на Волині розкольники відібрали храм і побили парафіян і не вибачилися перед ними!". Чудове виправдання. Так УПЦ ж не вважає Київський патріархат церквою в принципі. З яких пір УПЦ стала, як у Еріка Берна, вимінювати злочини своїх чад на бонуси від агресії в її власну адресу (часто агресії заслуженої)?»

Цікаве маніпулювання очевидними речами. Особисто я теж не вважаю, що УПЦ повинна вибачатись перед екс-полоненим священиком УГКЦ за те, що з ним відбулось, оскільки УПЦ на подібні речі не роздавала дозволів, УПЦ цих людей ніколи не підтримувала, а найголовніше, - УПЦ не приймала в цьому участі. За логікою авторки, оспівана нею УПЦ КП або ж УГКЦ повинні вибачатись за своїх вірян чи прихожан, якщо хтось з них пішов на злочин, будь-якого змісту і характеру. Цитата «УПЦ ж не вважає Київський патріархат церквою в принципі» теж викликає іронічну посмішку. Якби подібна ситуація мала місце, тоді ніхто від УПЦ не сідав би за один стіл з УПЦ КП щодо переговорів про об’єднання в форматі всеукраїнської ради Церков та релігійних організацій. УПЦ КП на сьогодні є релігійною конфесією, такою ж як УПЦ, УГКЦ, РКЦ і т.д., тому не потрібно маніпулювати питаннями церковно-дисциплінарного, юридичного чи канонічного характеру. Так, УПЦ сьогодні не підтримує молитовної єдності з УПЦ КП, оскільки остання немає Євхаристичного спілкування з усіма іншими Православними Церквами світу. Якби подібне і відбулось, то був би порушений принцип Соборності, який є приорітетним в сфері Церковного визнання. Для УПЦ УПЦ КП є церквою чи конфесією (як кому зручніше), але такою, з якою в УПЦ просто наразі  немає нічого спільного, окрім перебування на території України. Якщо зробити грубе порівняння на прикладі нафтових компаній, то це все одно, що «УКРНАФТА» звинуватила би «WOG» в небажанні об’єднатись, мотивуючи це тим, що обидві компанії займаються продажем бензину.

Однак, цих складних матерій навіть не варто пояснювати, тому що цим релігійним «експертам» жоден церковний закон взагалі не є авторитетним. Завтра-післязавтра з’явиться на горизонті блогосфери черговий «експерт», який буде лобіювати інтереси Істино-Православної Церкви (Катакомбної) або ж Готської Церкви Істино Православних християн і з таким самим успіхом почне звинувачувати УПЦ в небажанні служити з ними спільні Літургії, називаючи Її двадцять восьмою колоною США чи Занзібару. 

Ще одна цікава цитата зі статті «Ті, що загрались у церкву»:

«Третій аргумент: «А чого це УПЦ повинна вибачатися за цих терористів? Ось у нас на парафії всі проти «Русского мира», ми гроші збираємо на АТО і т.д.». Ну, це взагалі інфантилізм якийсь. Все більше УПЦ на всіх своїх рівнях свідчить про те, що єдиним цілим вона не є. Кожен готовий відповідати в кращому випадку за пришиті особисто ґудзики, а зовнішній вигляд всього піджака цим фрагментарним свідомістю просто не бачиться».

Ці слова є маніпулюванням, а в дечому – відвертою неправдою. Спроби звинуватити УПЦ в «не патріотизмі» чи антидержавній позиції постійно висвітлюються в подібних статтях людей, які загрались в релігійних експертів. Як то кажуть, нечистому все нечисте. Судити про всю Церкву за кількома негативними випадками є просто не професійно, хоча і типово для тих, хто або щось відробляє, або просто не бачить очевидних речей. Чисельні факти допомоги УПЦ українській армії, біженцям, сім’ям загиблих бійців є найбільш переконливим фактом на нашу користь. А ще я хотів би побачити, як авторка статті «Ті, що загрались в церкву» буде говорити подібні речі у вічі православним українським солдатам, які є постійними прихожанами УПЦ. Скажіть їм, що вони зазомбовані, нічого не розуміють. Те ж саме підіть і висловіть на могилах загиблих бійців, які були прихожанами УПЦ.

Сьогодні, коли українське суспільство переживає найскладніший період за 23 роки незалежності України, спекулювати подібними темами є не лише непрофесійно але й просто не по-людськи. Всі релігійні конфесії, яким не байдужа доля України, долучились до допомоги українській армії та людям молитовно і матеріально. Чому ж ці «експерти» не бажають бачити допомогу УПЦ, залишається запитанням. Як це взагалі розуміти? Якщо ви в УПЦ, то ви не маєте права допомагати? Чи якщо ви в УПЦ, то ваша допомога не зараховується? Чи якщо ви в УПЦ, то ви не можете любити свою земну Батьківщину? Якщо логіка мислення саме така, тоді давайте вже всі релігійні течії, які, з тих чи інших історичних причин, мали або мають центри в інших державах (хоча УПЦ це на сьогодні не стосується) звинуватимо в антиукраїнській позиції.

 

Ще одна цитата:

«В УПЦ у єпископату є чітке розуміння «своєї території»: «за події на території іншого єпископа УПЦ я особисто відповідальності не несу». І в кінцевому результаті ніхто не несе».

В цій ситуації авторці хоча би варто переглянути церковні правила. Однак, оскільки з цим в релігійних «експертів» взагалі глухо, то знову ж, прослідковується чітка маніпуляція та інформаційний тиск на читача. Мовляв «дивіться, в них один єпископ за іншого не може понести відповіді». Ті, хто знайомий з канонами Церкви хоча би поверхнево, чудово розуміють, що єпископ має право діяти, приймати рішення, накази, звернення лише в межах ввіреної йому єпархії. Рішення загальноцерковного характеру приймаються на Синоді.

 

І ось останній «пірует» у статті:

«Всі 23 роки УПЦ свою церковність усвідомлювала через одну-єдину призму - Московський патріархат. Саме він дозволяв їй бути церквою в тій мірі, в якій був нею сам. Іншими словами, свою церковність (і церковну свідомість відповідно) віруючі, клір і єпископат УПЦ делегували «центру». Тому будь-які спроби викликати власну християнську церковність УПЦ наштовхуються на нерозуміння й відсіч. Ну, немає у неї церковності без дозволу Московського патріархату! Просто немає! 23 роки люди грають в церкву. І почали вже перегравати, перетворюючись на якусь трагікомічну бабцю, якій в силу специфічного амплуа пробачать будь-які кривляння і гримаси».

Що у кого є чи немає, вирішувати явно не людям, які загрались в релігійних експертів. І навіть кілька інтерв’ю взятих авторкою статті в предстоятелів інших релігійних конфесій, жодним чином не визначають її «експертності» в питаннях церковної самоідентичності. На жаль, шановні релігійні «експерти», подібні речі просто поза вашою компетенцією. Для цього є відповідальні церковні установи, які подібні питання можуть вирішувати.

І, до-речі, авторка статті забула сказати, що сам священик УГКЦ Тихон Кульбака, сказав в інтерв’ю щодо тих подій наступне: «Ані між духовенством, ані між вірними Московського Патріархату і УГКЦ (на Донбасі, авт.) ніколи не було конфлікту. Жодного. Прес-секретар Донецької єпархії УПЦ (МП) о. Георгій Гуляєв в особистій розмові прокоментував мені лист Патріарха Кирила про звинувачення «уніатів» в розпалюванні конфлікту, кажучи: «Ти ж розумієш, те що я бачу тут на місці і те, що пишуть вверху – це різні речі». Виходить, священик УГКЦ визнає, що офіційна УПЦ до подібних речей взагалі не причетна. Тому, знову ж таки, маніпуляція фактами на лице. Авторка вимагає вибачення всієї УПЦ перед священиком УГКЦ Тихоном Кульбакою, хоча останній визнає, що офіційна УПЦ до цього беззаконня непричетна.

Звісна річ, читаючи коментарі під цими «експертними» оцінками, дивуєшся, наскільки потужною є сила слова, що навіть думки людей, які загрались в церковних експертів, приймаються за «кредо», тиражуються, розвиваються. Шкода, що багатьом так і не вистачає сміливості та сил осмислювати все самостійно, називаючи чорне чорним, а біле білим. 

о. Олег Точинський: УПЦ КП не хоче миру з УПЦ

Мироточать?

о. Олег Точинський: Інформаційна війна проти УПЦ

Митрополит УПЦ: Своїми діями УПЦ КП віддаляє час об'єднання православних в Україні

Стосунки між УПЦ КП і УПЦ загострюються

Речник УПЦ: Розкольники - церковні сепаратисти і поводять себе так само

Священик УПЦ: Я не згоден з Вами, Ю.П.Чорноморець!

Митрополит УПЦ: Своїми діями УПЦ КП віддаляє час об’єднання православних в Україні

Чому християнин падає швидше невіруючого?

Андрій Толстой: Той хто вбиває іншого через переконання, вже програв