о.Олег Точинський: Інформаційна війна проти УПЦ

Точка зору:

Інформаційна війна проти УПЦ, яка була розгорнута вітчизняними ЗМІ своє діло зробила. Треба сказати, що в сучасній ситуації, вона була адресована не стільки ненависникам УПЦ, адже вони і без того її ненавиділи би. Її штучно відіграли заради того, аби посіяти сумніви та вагання у серцях віруючих, які асоціюють себе з цією конфесією.

Так, на фоні палаючого патріотизму, який притаманний не лише вірянам УПЦ КП, УАПЦ чи УГКЦ, а і вірним УПЦ, ряд сюжетів, які вистрілювали на каналі 1+1 тиждень за тижнем створили наступну картину, - УПЦ не українська Церква, там крутяться лише гроші, влада і "русскій мір", без якого ця конфесія себе не являє.

До всього цього додалась хвиля статей на різноманітних інтернет-сайтах, в яких духовенство УПЦ звинувачують в усіх смертних гріхах та бідах України та закликають заборонити цю конфесію, апелюючи до своїх читачів, серед яких є і віряни УПЦ, тим, що це не Церква взагалі, а "КГБістська контора", "московський паханат", "холуї Путіна", "5-та колона Москви" і тому подібне.

Частина перша. Антисоборна кампанія

Не оминули ці інформаційні маніпуляції і єпископського собору УПЦ, на якому відбулись вибори нового Предстоятеля. Як була побудована антицерковна, а радше сказати, антисоборна кампанія. Журналісти, без особливих складнощів виділивши очевидних фаворитів (митрополита Онуфрія і митрополита Антонія), почали цькувати незміцнілі уми та серця українців, неперевіреною інформацією. Ключовою фразою в усіх сюжетах даної тематики була "З ДОСТОВІРНИХ ДЖЕРЕЛ"...

Відтак, "з достовірних джерел" журналісти дізнавались хто і кому серед єпископів УПЦ "платив" за голос в свою пользу, хто є фаворитом Москви, хто і кого "намагався відсторонити" від керування відділами, єпархіями і т.д., хто "є духівником" Януковича і "досі підтримує зв'язки" з олігархами колишньої влади і тому подібне. Варто зауважити, що жодне з тих "достовірних джерел" так себе і не розкрило. Хоча здавалось би, що ж тут страшного? Покажи себе, пропіарся своїми знаннями на всю Україну, зароби загальнонаціональну славу і визнання, як Ейсмонт наприклад, і тебе будуть постійно показувати по телебаченню, будуть питати твоєї авторитетної думки і ти будеш купатись в проміннях слави.

Так ні! Залишаєшся прихованим! Де ти, герою? Де ти, о правдорубе всезнаючий? А знаєте, чому це джерело не дасть нам із вами відповіді? Бо ЙОГО НЕ ІСНУЄ! Всі закиди, які ми зустрічали останні місяці в адресу УПЦ є неправдивими, непідтвердженими, безпідставними. Це просте вміле оперування наявною інформацією та плітками, в яких "ноги ростуть" від "друзів" УПЦ, таких як Євстратій Зоря, Віталій Ейсмонт, Тетяна Деркач та інших "експертів", які думають, що хоч на долю розуміють те, що відбувається всередині цієї конфесії. 

Чому ж, запитаєте ви, все здавалось так правдоподібно? Відповідь проста, - маса речей, які вміло перевернули з ніг на голову, були і без того відомі і загальнодоступні. Все, про що говорилось, було і без того ясно. Як думаєте, чому саме кількох представників молодого крила єпископату УПЦ оспівували, як фаворитів прихильників "за єдину помісну"? Бо чудово знали, що вони не будуть в списках тих, хто отримали голоси, навіть десятими! Наголошу, - не тому, що вони менше вміють чи замало знають, а тому, що вони молоді, а в Церкві традиційно обирають Предстоятелем одного з найстарших, найдосвідченіших, зпоміж яких і був митрополит Онуфрій. 

Давайте згадаємо і про митрополита Павла. Чому 1+1 і Ко раптом забули про його персону, якщо ще 3-4 місяці тому, їх цікавило з його життя буквально все, - що він їсть, на якому боці полюбляє спати найбільше, яка в нього модель мобільного телефону, хто йому подарував букет троянд. А тут раптом, митрополит Павло став нецікавим. Хіба не дивно? Раптово привернули до себе увагу особи, які до цього часу нікого не цікавили - Чернівецький і Буковинський митрополит Онуфрій та ректор КДАіС і управляючий справами УПЦ митрополит Бориспільський Антоній. Як на мене, все зрозуміло! Всі чудово знали, що ці дві особи, перший і другий в силу займаних ними посад(місцеблюститель і управ.ділами) є найвірогіднішими кандидатами на пост Предстоятеля УПЦ. Саме через те і повилазили ті "достовірні джерела".

Частина друга. Істерика в УПЦ КП

Щойно був обраний новий Предстоятель УПЦ, "братня", як вони себе самі називають, церква, - УПЦ КП одразу зібрала брифінг на тему обрання митрополита Онуфрія керуючим УПЦ. Тут же, пани Зоря та Денисенко почали волати про те, що УПЦ обрали "русскій мір", що цей вибір остаточно закриє міжконфесійний діалог, що в УПЦ не хочуть миру між православними в Україні, що цей митрополит не хоче в Європу, а хоче в Росію і так далі.

 
Чому так трапилось? Чому після довгих "од примирення" УПЦ КП знову показує свій оскал? Та тому, що б'ється в істериці і безсиллі. Тому, що Філарет чудово розуміє, що з Предстоятелем УПЦ в особі митрополита Онуфрія об'єднання на ЇХНІХ УМОВАХ не відбудеться ніколи (як на мене, вони взагалі дарма покладали надії на якихось своїх фаворитів серед єпископату УПЦ, оскільки жоден з них не пристав би на пропозицію Філарета).

А що в них за умови? А точніше, в нього... Філарет хоче розіграти в справі об'єднання свою карту. Його схема об'єднання усіх православних конфесій виглядає приблизно наступним чином:
1) Наплювати на світове Православ'я і об'єднатись в Помісну Церкву, поставивши таким чином "шах і мат" всім Помісним Православним Церквам.(що впринципі є утопією) 
2) Очолити все це "благочестиве зібрання", ставши єдиноправним Предстоятелем усіх українських православних конфесій.
3) Зробити це якнайшвидше, аби в очах предстоятелів усіх Помісних Православних Церков не виглядати розкольником.

За всі три пункти відповідаю, користуючись особистими спостереженнями.

Перше, - такий "хід конем" вони обговорюють вже давно, насильно насаджуючи його іншим. Однак, очевидно, що жодна з "братських" Церков (УПЦ та УАПЦ) не хоче такого "єднання", бо всі освідомлюють, що це може ще більше поглибити ізоляцію Українського православ'я (чудовий приклад - УПЦ КП). Всі ті заклики до "об'єднання знизу", які все ж дали свої нечисельні плоди (Ейсмонт та ще кілька парафій, як зазначив Зоря - 10, хоча я сумніваюсь). Питання, - чого добились ті, хто зрікся УПЦ чи (що теж мало місце) УАПЦ? Їх кілька разів показали по телебаченню, про них написали в інтернеті і в газетах... і все.

Друге, - щодо того, що Філарет бачить себе безальтернативним предстоятелем "єдиної помісної" він заявляв сам. Це не таємниця і про це всі знають. Чому так? Напевно, тому, що все ж якась віра в ньому ще лишилась і в проповідях про ЄС та патріотизм, в нього прослизають нотки здорового глузду. В глибині душі він шкодує і відчуває свою провину за те, що довелось пережити Україні підчас розколу і за сам розкол. Чим він керувався тоді? Так само, як і зараз - власними амбіціями та інтересами. Напевно, що тодішня влада наобіцяла йому світове визнання УПЦ КП, повернення Церкви під його керівництво, однак, справдились знову і знову слова царя і пророка Давида, - "не надійтесь на князів і на синів людських, бо в них немає Спасіння...". Влада кинула Філарета, а назад відступати він не хотів. І взагалі, подумати тільки, - сьогодні він міг бути Предстоятелем УПЦ, акуратно і врівноважено працюючи на справу Її автокефалії.

Філарет відчуває свою провину, але знову ж, амбіції беруть гору. Це проявляється саме в його бажанні повернути все як було і добитись своїх цілей. А тут, - трагедія! Привід для переживання та безпорадне освідомлення того, що з приходом до предстоятельського керма в УПЦ митрополита Онуфрія, його плани і проекти навряд чи колись будуть реалізовані. І дарма сьогодні хтось звинувачує митрополита Онуфрія в небажанні об'єднувати православні конфесії України в Помісну Церкву, оскільки Предстоятель зауважив, що готовий до діалогу з УПЦ КП, але на засадах канонічного православ'я. А в рамках цих засад Філарету доведеться визнати свою неправоту та помилковість свого шляху. 

Третє, - всі чекають Всеправославного Собору 2016 року, на якому заплановано обговорення українського питання. Зрозуміло, що Філарет хоче прибути туди "на коні", а не в якості підсудного, якого могли б виправдати чи помилувати. Тому, його бажання до як найшвидшого об'єднання і очолення ним Помісної УПЦ автоматично зняло би з нього всі звинувачення і уславило б його в історії, як Патріарха, який пройшов довгий, тернистий і багатостраждальний шлях заради об'єднання усіх гилок Православ'я в Україні. Однак, якщо цей світ не знищить сам себе до 2016 року, очільнику УПЦ КП доведеться змиритись і, опустивши голову, чекати вердикту від Всієї Повноти Православ'я.

Такий сценарій є найбільш реальним, оскільки якби УПЦ КП хотіли визнати, то зробили б це вже давно. А так, їхні потуги до самоідентифікації призводять лише до ще більших помилок, а саме, - співслужіння з представниками УГКЦ та РКЦ. Іноді навіть складається враження, що УПЦ КП краще піде на якусь особливу для себе унію з Римом, аби тільки не визнавати своїх помилок.

Частина третя. Що усім нам доведеться пережити?

Хотів би тут зачіпити усі гілки Православя в Україні, оскільки, як би ми одне одному в "спини не плювали", доля в нас одна. Як би не принижували одне одного, - все погане колись має закінчитись.

УПЦ
Ця конфесія буде потерпати найбільше, як від інформаційного так і від юридичного, а можливо навіть і від фізичного тиску. Вороги УПЦ будуть шукати шляхів для того, аби знеславити, притиснути чи дискредитувати цю конфесію в очах українскього суспільства, що зрозуміло, може і буде викликати ненависть збоку маргіналів та просто злих людей. І це не почнеться завтра-післязавтра, цей процес вже триває. Він триває від початку 90-х років, а в наш час ми можемо очікувати певного сплеску негативних настроїв в адресу віруючих та духовенства УПЦ.

Однак, боятись нічого, оскільки ця конфесія залишається єдиним в Україні містком, який з'єднує нашу Батьківщину з усім Православним Світом. І скільки б не били себе в груди представники УАПЦ та УПЦ КП, - їхній шлях лежить тільки цим містком. УПЦ доведеться багато витерпіти, однак і Господь терпів, вказуючи на те, що як гнали Його так будуть гнати і Його Церкву. Помітьте, жодна з церков в Україні сьогодні (та і раніше) не є такою гонимою як УПЦ. Радше спитати, хто УПЦ любить, ніж хто Її не любить... Однак, є в тому і певний позитив, оскільки всякі гоніння завжди піднімають дух і очищують Церкву від тих, хто не гідний бути її частиною (а такі, як виявляється, є і в нас). Словом, гоніння піднімуть віру і впевненність в правильності шляху.

Щодо автокефалії УПЦ, - думаю, що ще кілька років, і ця конфесія дозріє до цього, адже історично Вона її вже заслужила (і в цьому ніхто не сумніваєься). Залишилось лише переконати, незгодну з автокефалією УПЦ, Її частину та облаштувати певні церковно-юридичні та організаційні моменти. 

УАПЦ
Насправді на УАПЦ в усій цій ситуації дивитись найболісніше. Процес самознищення вже запущено і він триває не перший рік. Цій конфесії потрібно визначитись зі своєю подальшою долею, оскільки крупні скандали в цій конфесії будуть лише частішати,а самоліквідація стане неминучою. Якщо представники цієї конфесії так цінують канонічну сторону Православної Церкви, про що неодноразово засвідчено в зверненнях і заявах єпископату цієї конфесії, то нехай вони не бояться втратити кількадесят парафій, оскільки йдучи шляхом визнання вони зможуть вдихнути життя в свої спорожнілі душі. Було би дуже добре, якби в цьому виборі УАПЦ дослухалась до Константинопольського Патріарха Варфоломія, якого вважає своїм Отцем і якого поминає за богослужіннями. 

УПЦ КП
Тут ситуація найскладніша. І нехай не кичиться УПЦ КП своєю монолітністю, оскільки фундаментом цієї конфесії служить саме особа її предстоятеля - патріарха Філарета. Коли Філарет відійде від керівництва цією конфесією, її чекає катастрофа, доречі він і сам це чудово освідомлює, знову ж наголошуючи на своїй безальтернативності навіть на посту предстоятеля УПЦ КП. В світлі того, що в УПЦ КП є думаючі священики, які відчувають, що щось йде не так, які освідомлюють свою ізоляцію в Православному світі, які хрестять своїх дітей в храмах УПЦ (кого цікавить, - можу навести приклади), які йдуть з цієї конфесії в інші (і в УПЦ і в УАПЦ), які відчувають заполітизованість свого єпископату, ця конфесія може роздробитись на маленькі часточки після смерті свого патріарха, повторивши долю відомої всім ІПЦ. 

Є великі сумніви щодо того, чи пройде собор УПЦ КП з обрання нового предстоятеля (колись же це станеться так чи інакше) так само, як і минув цьогорічний собор УПЦ. Скільки б не в'язали ярликів на УПЦ, щодо скандалів, існування в Ній проукраїнського чи проросійського крила, - єпископат зібрався, проголосував і обрав. А що буде після відходу патріарха Філарета можна тільки здогадуватись. Одне зрозуміло точно, - коли в народі мине постреволюційна ейфорія, коли люди знову почнуть свідомо аналізувати, осмислювати і робити висновки, багато хто зрозуміє, що УПЦ КП довгий час сама себе заганяла в тупик. А вже тоді, пану Зорі доведеться рахувати не кількість парафій УПЦ, які перешли під юрисдикцію УПЦ КП, а кількість парафій і священиків, які втратила УПЦ КП через свою необдуману політику та надмінне ставлення до "братніх" Церков України.

священик Олег Точинський, клірик Волинської і Луцької єпархії УПЦ

Джерело

о.Олег Точинський: Неправославна «Православна армія»

О. Олег Точинський: В УАПЦ скандал чи переворот?

Священик УПЦ: Я не згоден з Вами, Ю.П.Чорноморець!