Конфлікт лояльностей. Вибір християнина

Сергій Худієв*

Недавні репортажі з Києва - охоплені полум'ям люди, кров і каліцтва, камені і гранати - створюють особливо сумне враження на тлі того, що все це відбувається у Велике свято Хрещення Господнього. Хтось йде битися з «Беркутом», хтось іде молитися в храм - і це ставить нас перед такою реальністю, як конфлікт лояльностей.

Конфлікт лояльностей - це неприємна ситуація, в яку може потрапити, наприклад, іммігрант. Він переїхав в іншу країну, обріс там дружбою, зв'язками, зобов'язаннями, і ось між його новою та старою батьківщиною виникає конфлікт, який змушує його розриватися між новими і старими відданостями. Християни часто опиняються в такому положенні, тому що ми - люди з подвійним підданством. Ми належимо до Царства Божого, наш Цар, Суддя і Законодавець - Господь наш Ісус Христос. Наші співгромадяни - інші члени Церкви, які разом з нами сповідують дорогоцінну і спасительну віру в Господа. Наші закони - Святе Євангеліє. У той же час, ми живемо в тих чи інших громадянських суспільствах, нерідко охоплених конфліктами, як між собою, так і всередині себе. Кожна із сторін у конфлікті претендує на нашу відданість і наполегливо вимагає, щоб ми поклялися їй у вірності.

Це знову і знову ставить християнина перед вибором - яка відданість і яка ідентичність для мене важливіша? Кому я належу - Господу чи тим або іншим політичним вождям? Хто мені перш за все свої: брати по вірі чи  товариші по боротьбі? Чому я буду коритися - руху того чи іншого натовпу чи заповідям Божим?

Звичайно, такий конфлікт може і не виникнути: християнин може займати ту чи іншу політичну позицію, виходячи зі своїх міркувань про те, що найкраще відповідає загальному благу. Особисто я, швидше, євроскептик. Як і багато жителів країн, що вже входять до Євросоюзу. Я не сумніваюся в європейській ідентичності України (як і Росії). Я сумніваюся в європейській ідентичності Євросоюзу.

Але це моя думка, жодним чином не частина Божественного Одкровення, інші християни можуть думати інакше. Проте існує те, що частиною Одкровення безсумнівно є. Це заповідь «не убий». А також заборона на ненависть - як пише Апостол, «кожен, хто ненавидить брата свого, той душогуб; а ви знаєте, що жоден душогуб не має вічного життя, що в нім перебуває» (1 Іоан. 3:15).

Кидатися в «беркутівців» каменями або тим більше «коктейлями Молотова» - значить явно і грубо порушувати заповідь «не убий», яка забороняє нам робити замах на життя і здоров'я нашого ближнього і на наше власне. Той хлопець, який, як повідомляється, підхопив світлошумову гранату, щоб кинути її назад в «беркутівців», і залишився без руки, на все життя став калікою. Навіщо? Заради чого? Самі «беркутівці» - принаймні, люди підневільні, виконуючі накази. А каменями кидатися хто неволить?

Але найстрашніші рани - це рани, які люди завдають своїм душам. Ненависть позбавляє розуму дуже швидко - ще недавно, якби ми сказали деяким людям, що вони будуть схвалювати спроби підпалити людину живцем, вони б не повірили. Днями, коли по інтернету пройшло відео з «беркутівцями», підпаленим «коктейлем Молотова», ті ж люди тільки кричали і під'юджували: великі, мовляв, злидні режиму, вперед на барикади, злочини «беркутівців» (які, однак, палити нікого не палили) повністю виправдовують таке з ними поводження. З іншого боку чуємо аналогічні за напруженням заклики «втихомирити бандерівців свинцем»...

Ненависть завжди виправдовує себе реальними чи імовірними злочинами ворогів, звірство - посиланнями на звірства противника. І тут християнин, який вірить в безсмертну душу, яку можна врятувати чи погубити, дивиться на речі зовсім інакше. Якщо «вони» своїми гріхами гублять свої душі, чи означає це, що я повинен погубити свою? Якщо «вони» порушують заповіді Божі, чи означає це, що я повинен їх порушувати? Якщо «вони» віддаються ненависті і насильству, чи означає це, що і я повинен їм віддатися? Чи повинен я взагалі брати участь у цьому забігу в пекло наввипередки? І головне: кому повинен?

Масові виступи - це настільки сильний емоційний і психологічний вир, що порівняння із сп'янінням від вина виявляється занадто слабким. Люте вино революції кружляє голову так, як не кружляє її жоден наркотик - а потім людина опам'ятовується і виявляє, що вона на все життя залишилася понівеченою (якщо взагалі залишилася, ПО) або понівечив свого ближнього.

І тут особливо сумно бачити деяких християн, навіть священнослужителів, які шукають цього вина, а не розради Святого Духа. Вони вибрали не ту сторону (мова не про сторону Януковича або його супротивників). Вони вибрали сторону світу цього з його нескінченною брехнею і злобою проти Царства Божого. Нам не сказано, що блаженні ті, хто віддається злобі і ненависті під тим чи іншим прапором - нам сказано, що блаженні миротворці.

І Українська Православна Церква займає тут позицію, єдино доречну для вірних християн. Як сказав у своєму зверненні митрополит Київський Володимир, «Ми засуджуємо акти насильства і жорстокості, вчинені як проти мирних учасників громадських акцій і журналістів, так і проти правоохоронців, які виконували обов'язки відповідно до присяги... Закликаємо весь народ України, незалежно від політичних переконань, бути мудрим і відповідальним, утримуватися від насильницьких і протиправних дій і не піддаватися на провокації».

Приклад того, що означає бути християнином, показали в ці дні ченці Києво-Печерської лаври отець Гавриїл, отець Мелхіседек і отець Єфрем. Вони стали на вже сумно знаменитій вулиці Грушевського в Києві між мітингувальниками і «Беркутом» і на якийсь час припинили протистояння. Вони не зайняли ні одну зі сторін - але залишилися на стороні Христа. Як у далекому дванадцятому столітті сказав князям київський митрополит Никифор, «ми поставлені від Бога вгамовувати вас від кровопролиття».

22 січня 2014

*Про автора.

Худієв Сергій Львович, 1969 р.н., одружений. Прийняв Святе Хрещення і приєднався до Руської Православної Церкви в 1991 році. Постійний автор і ведучий "Радонежа", автор ряду статей у журналах "Фома", "Альфа і Омега", "Православ'я та сучасність".

Джерело

Київ: Православні священики зупинили зіткнення на Грушевського (фото, відео)

Євроінтеграція: Розділяй та володарюй

Інші статті Сергія Худієва на ПО:

Чому люди щиро поклоняються Сталіну, Гітлеру, іншим диктаторам?

Рай, пекло і тероризм

Моральні цінності: Цинізм проти лицемірства

Про жіночий єпископат і джерела віровчення

Чи можуть двоє чоловіків любити один одного?

Що таке європейський вибір?

Людям не подобається, коли їх ріжуть

Чи може християнин бути лібералом?

Дві небезпечні ідеї