Чому сучасні художники не звертаються до теми бідності?

Версія для друку

Зазирнути за межу: роль бідності у сучасному мистецтві

Караваджо, Брюгель та Ван Гог - незважаючи на багатих покровителів, вони завжди в своїй творчості зверталися до теми бідності. Чому теперішні художники цього не роблять?

Служниця Бенксі, зображена на стіні будівлі в Лондоні.

Протягом усієї своєї історії мистецтво завжди служило розвагою для багатих. Починаючи з давніх майстрів, які виготовляли золоті кубки для царів, до сьогоднішніх художників, які продають свої творіння плутократії, мистецтво залишається предметом розкоші і слугою грошей. Однак у нього все ж є соціальна свідомість. У час року, коли всі зайняті покупками і святковою метушнею, варто згадати про бідність і поглянути на те, як її зображують художники.

Караваджо ніколи не давав глядачеві забути про реальність життя римських вулиць XVII століття. Його два пілігрима на картині «Мадонна Лорето» є уособленням бідності - їх ноги босі і брудні. Босі ноги постійно з'являються на картинах Караваджо, а від нього ця ознака бідності була перейнята іншими художниками епохи бароко. Навіть найбільший підлабузник багатіїв - Ентоні ван Дейк - наслідував Караваджо, зобразивши босі ноги на картині «Поклоніння пастухів».

"Мадонна Лорето" Караваджо

Ці босі ноги в мистецтві бароко є символом різкого соціального контрасту в Європі того часу. Розглядаючи картини, ми можемо наочно побачити разючий факт: бідні люди Риму часів Караваджо дійсно ходили без взуття. Звичайно, і в наш час на Землі залишається багато місць, де люди ходять босі. Бідність, зображена на картинах Караваджо, на жаль, не залишилася у минулому, саме тому його твори мистецтва несуть такий сильний емоційний заряд.

Однак що змушувало художників показувати крайнощі життя багатих і бідних людей свого часу? Були вони революціонерами? У 1620-х роках в Неаполі в часи розквіту бароко відбувалися масові народні протести. Хосе де Рібера для зображення бідності в Неаполі вдавався до допомоги гострого співчутливого реалізму. Був він радикальним критиком соціального порядку?

Найчастіше художники, чиєю основною темою було релігійне мистецтво, привертали увагу до парадоксів християнської культури. Церкви були прикрашені шедеврами творів мистецтв, а християнство продовжувало вихваляти бідність. Коли Веласкес малював водоноса в Севільї, насправді він зображував християнські чесноти - смирення і терпіння.

картина Пітера Брейгеля Старшого «Жнива»

картина Пітера Брейгеля Старшого «Жнива»

Дивно те, що хоча кошти на існування художники отримували від багатих замовників або впливових меценатів, вони в своїй творчості приділяли стільки уваги деталям з життя бідняків. Міська біднота - боса і обірвана - буквально населяє мистецтво бароко. На картині Пітера Брейгеля Старшого «Жнива» селяни насолоджуються обідом на сонці, посеред золотого поля пшениці. Можливо, це ідилічна картина, проте вона показує, що не потрібно бути лордом або леді, щоб насолоджуватися сонячним світлом. Воно безкоштовне. Воно для всіх.

Три століття потому Вінсент ван Гог відправився з місіонерським служінням в один з найбідніших і занедбаних регіонів у Східній Європі: шахтарський район з видобутку вугілля в Боринаже, Бельгія. Син пастора, він розривався між релігійною та художньою діяльністю. Звичайно, його не могли не зачепити умови життя, які він сповна розділив із своєю паствою. Його найбільш амбітної картиною, що зображає бідність, стали «Їдці картоплі» - пристрасна спроба відобразити життя бідних селян в мистецтві.

Ван Гог схилявся перед соціальною свідомістю Чарльза Діккенса і британських художників, які зображали робочі будинку і зворотний бік життя Вікторіанської епохи. Серед них був друг Діккенса, Люк Філдес, чия картина «Нічліжка для бідних» зображує бездомних Лондона 1870-х років. Інша картина Філдеса, що являє разючий образ бідності у Великобританії, так і називається - «Бездомні та голодуючі». Її варто згадати в це Різдво.

«Їдці картоплі». Вынсент Ван Гог

«Їдці картоплі». Вінсент Ван Гог

Ван Гог і його сучасники отримували натхнення від того ж двоїстого змішання християнського співчуття і чесного спостереження, який приваблював художників до реальності злиднів ще в часи Караваджо, однак світ швидко змінювався. Бідняки більше не були пасивними об'єктами жалості. Народжувався соціалізм.

На картині Джузеппе Пелліцца да Вольпедо «Четвертий стан» сільські бідняки крокують прямо в історію. Це початок двадцятого століття: полотно датується 1901 роком. Марш праці почався.

Перенесемося тепер в наше XXI століття. Марш праці закінчився не так давно. Як теперішні художники зображують бідність? Цікаве питання, тому що, можливо, багатство ніколи ще не було таким грубим і очевидним у світі мистецтва. Це вік черепа з алмазів. Порівняно із співчуттям Караваджо чи Ван Гога, сучасне мистецтво, схоже, дійсно дивиться на життя через призму багатих колекціонерів. Де наші Люки Філдеси?

Джузеппе Пелліцца да Вольпедо. «Четвертий стан»

Джузеппе Пелліцца да Вольпедо. «Четвертий стан»

Для того, щоб знайти зображення економічної несправедливості у сучасному мистецтві доведеться виглянути за межі світу галерей. Служниця Бенксі, зображена на стіні будівлі в Лондоні, - ось яскравий образ нерівності сьогодні. Можливо, коли забудуть Хьорста, її все ще будуть пам'ятати, так само як ми забули всі пихаті портрети вікторіанських капіталістів, але шикуємося в чергу, щоб поглянути на «Їдців картоплі».

Філдес. «Бездомні та голодуючі»