Чи винен Бог в стихійних лихах? (4)

«Православний оглядач» продовжує ознайомлювати читачів з працею отця Феодора Зісіса під назвою "Благотворне і очищувальне цунамі", в якому автор торкається питання на яке шукають відповіді багато віруючих і невіруючих людей по цілому світі.

Перша частина: Надприродний характер катастрофи і сарказм невіруючих

Друга частина: Туристичний рай і скотоподібний стан людини

Третя частина: Перехід людини із природного стану в протиприродний та її повна відповідальність за це

Четверта частина

Богослови не екологи. Біблійні та святоотцівські свідчення

На жаль, прес-секретар архієпископа Христодула (Предстоятеля Еладської Православної Церкви з 1998 по 2008 роки), нічого не сказав про духовний аспект стихійних лих і про цілительне, продиктоване любов’ю, втручання Боже. Він не розповів про те, що саме «знаменувала собою трагедія, що спіткала південно-Східну Азію», як це обіцяв підзаголовок статті, опублікованої під дуже дивною назвою «Природа мститься своєму кривднику – людині».

Нині всі ми стали екологами і захисниками природи, переставши бути богословами. Нас мало б хвилювати забруднення духовного середовища, духовна катастрофа, загибель та спустошення душ, гріх, який є єдиним злом (немає зла, окрім гріха). Але замість цього ми починаємо спасати світ, все творіння, тим самим беручи на себе завдання, яке належить лише одному Богу.

Катастрофа в індійському океані не має жодного відношення до знищення навколишнього середовища. Вона воістину біблійна, бо нагадує інші великі катаклізми – Всесвітній потоп у часи Ноя та знищення Содома і Гоморри – і своїми грандіозними розмірами, і причинами, які викликали ці катастрофи.

У ні незабутні часи не існувало проблеми знищення природи, як і в наступні тисячоліття, коли відбувалися «голод, мор, землетрус, повінь».

Існував прямий причинно-наслідковий зв’язок між моральним падінням, розбещеністю людей і животворним, повчальним для них же самих втручанням Божим. Будучи всемогутнім та все мудрим Творцем, він одним помахом, кінчиком свого перста, може захитати землею, зовсім не повідомляючи про це сейсмологів та інших фахівців, які мають справу лише зі звичайним і постійним проявом природних сил, а зовсім не з надзвичайним божественним втручанням, яке призупиняє і навіть змінює звичайну дію законів природи.

Будь-які методи прогнозу і системи передбачення, які завгодно запобіжні заходи безпомічної людини виявляться нездатними передбачити, а тим більше попередити намічене Господом благотворне і благо діяльне втручання. І тому невірно вважати це трагедією і несправедливістю, якщо, звичайно, розмірковувати та судити про все духовно.

Сам Бог, правдивий та істинний, устами Господа нашого Ісуса Христа, підтверджує, що Всесвітній потоп у часи Ноя пояснювався гнівом Божим за розбещеність людей.

На жаль, сучасне людство також погрузло в пороках, але як і в часи Ноя, більшість людей подібну поведінку вважає повністю природною і навіть гідною для наслідування. Це не може не наводити нас на думку про те, що наближаються останні часи, бо ж саме про це говорить Господь: «Бо як у дні перед потопом їли, пили, женились і виходили заміж аж до дня, як увійшов Ной у ковчег, і не думали, поки не прийшов потоп і не забрав усіх, - так буде і в пришестя Сина Людського» (Мф. 24: 38-39; Лк. 17: 27-30).

У Старому Завіті Бог постає таким, що задумався і навіть «розкаявся» , що створив людину, яка була створена по образу Божому і , будучи змішанням плоті і духа, однак перетворилася на плотську, ставши винуватцем з’явлення зла і беззаконній, що наповнили землю: «Не перебуватиме Дух мій у чоловікові назавжди, бо він є плоть… людська злоба на землі велика та що всі думки й помисли сердець увесь час тільки злі… [і за це] знищу з лиця землі людину, яку я сотворив» (Бут. 6:3, 5, 7).

Схожий стан людей, і навіть ще гірший, був і в Содомі.

Розпусні содоміти домагались, щоб Лот віддав їм двох мужів-ангелів, які були у нього в гостях, щоб злягтися з ними і вчинити їм наругу. Та Лот, намагаючись стримати їх від цього протиприродного акту мужеложства, зважився навіть віддати їм власних дочок, щоб задовольнити похіть нечестивців (див. Бут. 19: 1-11).

Однак те, як про це пише святий апостол Павло, який суворо засуджує так звану одностатеву любов,  бо «розпалювалися похіттю своєю один до одного, чоловіки на чоловіках сором чинячи, одержуючи в собі самих належну відплату за свій блуд» (Рим. 1: 26-27).

Після всього цього «Господь пролив на Содом і Гоморру дощем сірку і вогонь від Господа з неба. І винищив ті міста, і всю околицю цю, і всіх жителів міст цих, і всі рослини землі» (Бут. 19: 24-25).

Аж до нашого часу склад води Мертвого моря, навіть не дивлячись на те що в нього ось вже протягом тисячоліть впадає живоносна і життєдайна Йордан-ріка, яскраво свідчить про розмір тієї біблійної катастрофи та про її незворотній характер.

Продовження 

Переклад українською: Православний Оглядач