Чи винен Бог в стихійних лихах (2)

«Православний Оглядач» продовжує ознайомлювати читачів з працею отця Феодора Зісіса під назвою "Благотворне і очищувальне цунамі", в якому автор торкається питання на яке шукають відповіді багато віруючих і невіруючих людей по цілому світі.  

Перша частина: Надприродний характер катастрофи і сарказм невіруючих

 

Друга частина

Туристичний рай і скотоподібний стан людини

Отже, всемогутній і єдиносущний Господь, що премудро сотворив усе видиме і невидиме, матеріальний і духовний світ, ангелів і тілесні істоти, сотворив і людину як певне осереддя Всесвіту, як світ у мініатюрі, як мікрокосм, що складається із душі і тіла, із духа та речовини, найвище творіння на Землі, центр і мета Світобудови. І цей «антропологічний принцип» світобудови сьогодні визнається космологами*, фізиками і астрономами.

Мова йде про величну антропологію, піднесену та неперевершену, у порівнянні з матеріалістичною антропологією, яка представляє людину лише матеріальним творінням, подібно до рослин і тварин, що обмежені тільки рамками фізичного життя.

З іншої сторони, вона протистоїть ідеалістичній антропології Платона і гностиків, які вважають, що лише душа є справжньою людиною, і тому нехтують плоттю і навіть зневажають її.

Ні, людина – це не тільки тіло або лише одна душа. Вона – змішаної природи, складної, подвійної, що складається із душі і тіла («Пізнай себе самого, що ти таке є, пізнай, що ти – людина, яка складається із двох частин, із душі і тіла»  Свт. Кирило Єрусалимський). Однобокості та вбогості людських учень протистоїть багатогранність та всебічність божественного вчення.

За словами святителя Григорія Богослова, і духовний і матеріальний світ, розумні та чуттєві істоти, несли в собі велич Творця і були безмовними співцями та глашатаями величі всього створеного Богом Словом. І все – таки не вистачало певної їх суміші, якогось змішання протилежностей, яке являло б більшу Божу премудрість, збагативши собою різноманітність творінь.

Бажаючи заповнити цю порожнечу та компенсувати недостатнє, Господь «створює живу істоту, в якій приведені до єдності те і інше, тобто невидима і видима природа, творить людину; та із сотвореної вже речовини узяв тіло, а від Себе вклав життя (яке в слові Божому відоме під іменем душі і образа Божого), творить нібито якийсь другий світ, в малому – великий; поставляє на землі   іншого ангела, із різної природи складеного, поклонника, глядача видимого творіння, таїнника творіння умоспоглядального, царя над тим, що на землі, підлеглого горньому царству, земного і небесного, тимчасового і безсмертного, видимого і умоспоглядального, ангела, який займає середину між величчю і низькістю, один і той же дух і плоть, тут наперед приготоване і переселяєме в інший світ, і (що є кінцем тайни) через стремління до Бога досягає обоження» (Слово на Святу Пасху).

На жаль, ця велична істота, маючи у своєму розпорядженні все необхідне для досягнення кінцевої своєї мети – обоження, погано використовує божественний дар свободи, замість того, щоб тяжіти до Творця, спрямовує свій зір до матерії, до плоті.

Якщо б Господь, щоби зберегти людину, від початку позбавив її свобідної волі, то в цьому випадку належало б змінити їй і форму буття, помістивши на рівень нижче, і не творити її по образу Своєму розумною та свобідною., а сотворити звичайнісінькою матеріальною живою істотою, нерозумною та невільною, як всі тварини. («Тому, хто докоряє Богові, що не сотворив нас по природі безгрішними, той ні що інше робить, як надає перевагу природі нерозумній, а не розумній, природі неподвижній, що немає жодних стремлінь, а не природі обдарованій свободою вибору і самодільністю» Свт. Василій Великий).

Однак не таким було визначення Боже, бо людина повинна стати на вищу ступень сотвореного буття, поруч із своїм Творцем. Господь зробив все найкращим і мудрим чином. Він навіть помістив перших людей  в ідеальне природне середовище – рай, в якому все було досконалим, без будь-яких фізичних страждань, дисгармонії та екологічних аномалій, повеней, землетрусів і цунамі. За своєю красою рай, швидше за все, був схожий на постраждалі від стихії райони. Бо ж недарма ці місця мають славу земного раю.

Однак вже тоді стало ясно, що рай не найвідповідніше місце для духовного успіху людини. Як показує історія, так відбувається завжди, бо живучи в розкошах і достатку, в у великій кількості земних благ, вона егоїстично відокремлюється, забуваючи свого Творця, Подателя цих самих благ. Та ще гірше, що це негативно відображається на самій природі людини.

І ось вона вже,  ваблена та поневолена плотськими по хотями, перетворюється на звичайну матеріальну істоту, в тіло,  в плоть. Тому наскільки суворе, настільки й і стинне свідчення Писання: «Так людина будучи в честі, не розуміє, що вона зрівнялася з тваринами і уподібнюється їм» (Пс. 48, 21).

 

*Космологія (від. Грец. Космос –мир, і логос – вчення) – наука про будову, походження та еволюцію Всесвіту як цілого, заснована на результатах дослідження і теоретичних висновках, які мають відношення до доступної для пізнання частини космоса.

Продовження