7 лютого Церква вшановує пам’ять свщмч. Володимира, митрополита Київського і Галицького

Неможливо обчислити всіх новомучеників Руської Церкви у XX столітті. Першим священномучеником в архієрейському сані в нову епоху гонінь став митрополит Київський і Галицький Володимир (Богоявленський).

Своє земне служіння Богу і Православній Церкві він завершив 7 лютого (25 січня ст. ст.) 1918 року в граді Києві - колисці християнства на Русі, зійшовши тут на свою Голгофу.

 

Древні християнські мученики шанувалися як святі вже за самим фактом пролиття ними крові за Христа. Для їхнього прославлення не було необхідності в ретельному дослідженні їх житій. Митрополит Володимир же поєднав подвижницьке благочестиве житіє на благо Церкви і страдницьку і мученицьку кончину від рук нечестивих більшовиків.

 

Священномученик Володимир був єдиним ієрархом, який займав послідовно всі три найважливіших кафедри Руської Церкви: Московську, Петербурзьку, та Київську, через що його інколи називали "всеросійським архіпастирем".

 

Митрополит Володимир (в миру Василь Никифорович Богоявленський) народився 1 січня 1848 року в родині священика села Мала Морошка Моршанського повіту Тамбовської губернії.

 

Початок духовного служіння

Закінчивши Тамбовську семінарію Василь Богоявленський вирушає до Києва, де у 1870 році поступає в Духовну Академію. Немає сумніву, що київські святині мали великий вплив на благочестивого юнака. Після закінчення Академії в 1874 році, він отримав скромне призначення викладачем в рідну Тамбовську семінарію.

 

31 січня 1862 року Василій Никифорович був висвячений на священика і призначений до соборної Покровської церкви міста Козлова. Ставши благочинним у 1883 році, отець Василій став справжнім батьком для козловського духовенства. Переживши велике горе - передчасну смерть дружини і дитини, він приймає чернецтво з іменем Володимир. Постриг відбувся 8 лютого 1886 року. Вже наступного дня ієромонах Володимир був зведений в сан архімандрита і призначений настоятелем Троїцького монастиря в тому ж місті Козлові.

 

Єпископ Самарський

 

Через два роки архімандрита Володимира призначають вікарієм Новгородської єпархії в сані єпископа Староруського. Хіротонія відбулася в Олександро-Невській лаврі 3 червня 1888 року.

 

19 січня 1891 року Преосвященний Володимир був призначений єпископом Самарським. І саме тут, в Самарі, з особливою силою енергійна і самовіддана діяльність Владики проявилася в дні народного лихоліття.

 

Саме в цей час в Самарській губернії вибухнув голод, але, по милосердному Промислу Божому, цьому місту був посланий такий архіпастир, який робив все можливе для полегшення становища народу. Владика розсилав всюди заклики про допомогу, звертався до Петербурга, посилаючи туди зразки "голодного хліба"... «Він і тоді, більше двадцяти п'яти років тому, - згадував єпископ Серафим, - для блага народного, під час відомих холерних бунтів, коли влада губилася, першим пішов до народу з хрестом у руках, навчаючи народ, закликаючи до молитви і розсудливості, - перший обійшов холерні бараки, благословляючи хворих і закликаючи до молитви, до подвигу служіння хворим – здорових». Єпископ організовує комітет взаємодопомоги, збирає пожертви постраждалим від холери і голоду. Також він влаштовує безкоштовні їдальні для голодуючих, безбоязно відвідує і служить в холерних бараках, на холерних кладовищах і місцях, охоплених епідемією. У численних друкованих відозвах і повчаннях владика Володимир закликає всіх прийти на допомогу голодуючим. «Він проявив себе великим героєм духу... Голос його не замовкав до тих пір, поки не вщухла буря народного лиха».

 

Екзарх Грузії

 

18 жовтня 1892 року Преосвященний Володимир був призначений екзархом Грузії з возведенням в сан архієпископа Карталинського і Кахетинського. Служби, проповідництво, братства, місіонерські вечірні, позабогослужбові співбесіди, видавництво, розширення церковної друку - ось що головним чином привертало увагу і турботи екзарха.

 

Служіння на Московській кафедрі

 

Призначення митрополита Володимира до Москви відбулося 21 лютого 1898 року. Служіння на Московській кафедрі стало апогеєм архієрейського служіння митрополита Володимира. Тут, на кафедрі великих святителів московських, у всій повноті розкрилися його дарування. Тут за промислом Божим він провів найбільш тривалий час свого служіння, присвятивши московській пастві чотирнадцять з половиною років.

 

Владика Володимир проявив себе як служитель миру і любові. «Потрібно насамперед думати не про те, що взяти від народу, але про те, що ми самі можемо дати йому», - говорив святитель московським семінаристам і власним прикладом показував їм, як це треба робити.

 

Він і в Москві продовжує свою просвітницьку діяльність. В його єпархіальному будинку проводилися лекції, читання, бесіди, діяла бібліотека з читальним залом для всіх бажаючих. Святитель починає боротьбу з народним пияцтвом, особисто беручи участь у проповіді християнства серед робітників. Будучи духівником великої княгині Єлизавети Феодорівни, він всіляко підтримував її благодійні починання і допоміг у заснуванні Марфо-Маріїнської обителі.

 

На Санкт – Петербурзькій кафедрі

 

23 листопада 1912 року митрополит Володимир був призначений на Санкт-Петербурзьку кафедру.

 

Під час його перебування в Петербурзі проти Владики налаштувалася група осіб, яка отримала тоді надзвичайно великий вплив на церковно-суспільне життя в державі. Властиві митрополитові Володимиру прямолінійність і твердість поведінки викликали часом проти нього роздратування. Відомий випадок, коли митрополит Володимир навіть просив особистої аудієнції в імператора Миколи Олександровича, на якій виклав свою думку щодо негативного впливу при Дворі діяльності Распутіна... Скінчилося тим, що Владика потрапив у немилість і був випроваджений з Петербурга під виглядом почесного заслання в Київ. Але за ним було збережено звання першого члена Св.Синода і поєднанні з цим званням права.

 

Київська Кафедра

 

22 грудня 1915 року митрополит Володимир приїхав у Київ для офіційного вступу в управління єпархією, з якою він був пов’язаний ще як вихованець Київської Духовної Академії. Київська паства оточила свого нового первосвятителя щирим співчуттям, вбачаючи і цінуючи в ньому опального і гнаного за правду архієрея.

 

Київський період в архієрейському служінні митрополита Володимира був найтяжчим і найбільш болісним. Початок революції та громадянської війни застав сімдесятирічного старця-митрополита в місті, якому судилося стати руською Голгофою - так багато невинної християнської крові пролилося тут. Однією з перших жертв серед мільйонів невинно убієнних став Святитель Володимир.

 

Біси в Києві

 

22 січня 1918 року почався рушничний і гарматний обстріл Києва з боку Дарниці. До вечора 23 січня більшовики оволоділи Києво-Печерською Лаврою, і тоді в ній почалися дикі насильства і прояви варварства, перед якими бліднуть відомі нам з давніх літописів сказання про безчинства, які чинили монголи при руйнуванні Києва і Лаври в 1240 році.

 

Збройні натовпи революціонерів вривалися в храми, з шапками на головах і з цигарками в зубах,  кричали, здіймали галас, виробляли неподобства під час богослужінь, вигукували огидні лайки і чинили блюзнірства над святинею, вдиралися до осель ченців вдень і вночі, стріляли над головами смертельно переляканих людей похилого віку. Одержимі злими духами більшовики невимовно оскверняли святині, били людей похилого віку, грабували все, що тільки потрапляло під революційну руку. Зупиняючи ченців вдень надворі, змушували їх роздягатися і роззуватися. Знущалися і били нагайками, а також хапали сторонніх, які опинилися в той час у лаврі, особливо військових, та віддавали їх жорстокій страті...

 

 

Київська голгофа святителя

 

У вечірній час 25 січня 1918 року п'ятеро озброєних більшовиків на чолі з матросом прийшли за митрополитом Володимиром. За словами одного випадкового очевидця мученицької кончини владики, вбивці привезли Святителя Володимира до місця розстрілу на автомобілі. Коли вбивці вивели митрополита з автомобіля і зупинилися на майданчику, то архіпастир-мученик звернувся до своїх вбивць з такими словами: «Що, ви тут мене хочете розстріляти?» Один з них відповів: «А чого ж, церемонитися з тобою?» Тоді митрополит попросив у них трохи часу помолитися Богу. Один з убивць сказав: «Але тільки швидше!» Митрополит здійняв руки догори і сказав: «Господи, прости мої гріхи, вільні і невільні, і прийми дух мій з миром», - потім він благословив хрестоподібно обома руками своїх убивць і сказав: «Господь вас благословляє і прощає». І після цього, коли митрополит ще не встиг опустити рук, почулися три постріли, і митрополит впав. Вбивці підійшли до своєї жертви і вже в лежачого зробили кілька пострілів.

 

Акт медичного огляду тіла убитого митрополита показує, що архіпастиря-мученика розстрілювали розривними кулями і кололи холодною зброєю.

 

Святитель Тихон, Патріарх Московський і всієї Русі, так сказав про мученицьку смерть митрополита Володимира: «Звичайно, судячи по людському, жахливою здається ця смерть, але немає нічого даремного в шляхах Промислу Божого, і ми глибоко віримо, що ця мученицька смерть Владики Володимира була не лише очищенням вільних і невільних гріхів його, які неминучі в кожного, хто плоть носить, але і жертвою благовонною на очищення від гріхів великої матінки-Росії».

 

Гетьман Скоропадський встановив на місці розстрілу пам'ятник святителю, який був зруйнований, коли місто знову було захоплене більшовиками.

 

Мощі свщмч. Володимира, митр. Київського в Києво-Печерській Лаврі

Влітку 1922 року чесні мощі святителя були знайдені й почивають нині в Дальніх печерах Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври.

Освячений Архієрейський Собор Руської Православної Церкви своїм діянням від 4 квітня 1992 року зачислив митрополита Володимира (Богоявленського) до лику святих новомучеників і сповідників Руської Церкви.

 

Мученицька кончина святителя Володимира стала початком тривалого періоду гонінь на Руську Православну Церкву, під час яких незліченна кількість кліриків і мирян прийняли мученицькі вінці, засвідчуючи віру Христову  «навіть до смерті» (Одкр. 12, 11). За свідченнями істориків, такої великої кількості мучеників та гнаних за християнську віру не отримала жодна помісна церква за весь час існування християнства. Лише за перші роки після Жовтневого перевороту  (1918-1922) більшовиками було закатовано близько 10 тисяч православних священнослужителів і активних мирян. Всього за роки агресивного безбожництва було вбито і замучено щойнаменше 500 000 представників духовенства, а з активними мирянами, число яких порахувати точно неможливо, кількість жертв набагато вища.  І хоча більшовики постійно декларували, що їхнім найбільшим ворогом є буржуазія, у процентному відношенні, представників духовенства було ними вбито більше, ніж представників буржуазії. Навіть після того, як внаслідок Другої світової війни гоніння на Церкву були послаблені, утиски та гоніння продовжувалися, інколи навіть, щодо найбільш лояльного до влади духовенства. 

 5 лютого Церква вшановує новомучеників Серафима, Євдокію, Катерину, Міліцу

Якій батьківщині повинна служити Церква

Православ'я і Сталін: Хто він? Кат чи спаситель Церкви?

Країна нерозкаяних каїнів не увійде в Царство Небесне

Святий Косма Етолійський - апостол Греції