Православний оглядач блаженні миротворці, бо вони синами Божими назвуться (Матвія 5:9)
  • Києво-Печерська Лавра
  • Церква святого апостола Андрія у Львові
  • Козацькі могили під Берестечком
  • Свт. Іоан Златоуст звершує Божественну літургію

Патріархат УГКЦ - бути чи не бути?

Сторчевий Сергій Володимирович, викладач Почаївської Духовної Семінарії, кандидат богословських наук

У даний час особливо динамічно піднімається питання про встановлення патріархату для УГКЦ. Однак мало кому відомо, та й самі уніати цього не афішують, що питання про патріархат почало підніматися ще 50 років тому, проте Римська церква поставилася до цього дуже своєрідно. Почнемо з історії.

9 лютого 1963 Й.Сліпий прибув до Риму, а 10 лютого - побував на аудієнції у Папи Івана ХХІІІ. У цей час проходив Другий Сергій СторчевийВатиканський собор, в роботі якого брали участь 2.692 католицьких єпископа, а також були присутні представники інших церков, у тому числі і з Руської Православної Церкви.

Уніати готувалися до цього собору. У загальній складності представники УКЦ виступали на соборі 35 разів; також ними підписано 16 соборних документів і віддано 10.000 голосів. Окрім участі в соборних діяннях українські католики також активно брали участь у різних молитвах, маніфестаціях, літургіях. У період діянь собору ієрархи УКЦ провели кілька конференцій. Частково вони носили поодинокий характер. За ініціативою однієї з конференцій з'явився бюлетень по назвою «Вісті з Риму». Однак, єдиним бажанням українських католиків було встановлення патріархату для УКЦ. Це бажання виношував у собі і Йосип Сліпий. Неодноразово у своєму «Заповіті» він нагадував: «І вас, мої Возлюблені діти, благаю: ніколи не відмовляйтеся від Патріархату своєї страдної (читай - страдницької - С.С. ) Церкви», а в іншому місці: «Тому заповідаю вам: моліться, як і досі, моліться за Патріарха Києво-Галицького і всієї Русі, безіменного і ще невідомого».

Виступати на Ватиканському соборі Сліпому дозволили 11 жовтня 1963. Свою доповідь він закінчив такими словами: «Ми пропонуємо, щоб на Соборі прославити Митрополію Київсько-Галицьку до ступеня Патріархату».

Щоб зрозуміти причини прагнення українських католиків до піднесення на ступень Патріархату потрібно зауважити, що Римському престолу підкоряються східні патріархи, які як і українські уніати, свого часу погодилися на унію. Східні уніати звикли дивитися на свого «першого єпископа» як на патріарха. І в цьому Рим їм не відмовив. Патріарх, який поминає римського папу за богослужінням і підпорядковується Римському престолу - це один із способів навернути східних християн до Західної Церкви.

Однак щодо українських уніатів справа йде трохи інакше. Ще раніше, в 1624 і 1636 рр.. папи хотіли встановити на території Речі Посполитої Київський патріархат. «Думка про установлення патріаршества в західноруській Церкві, - пише митрополит Макарій, - для примирення уніатів і православних, - думка не нова: її вже намагалися запропонувати православним святителям ще в 1624 р. уніати. Але православним неважко було зрозуміти наміри уніатів». Але з цією затією, як відомо, нічого не вийшло. Мета була такою, щоб навернути інших православних до унії, а потім, звичайно, і до Римської Церкви.

Собор Святого ЮраПід час Другого Ватиканського собору українські католики побачили, що вони, за прикладом східний уніатських патріархатів також мають право на піднесення своєї церкви в ранг Патріархату. У декреті «Про Східні Церкви» про заснування нових патріархатів сказано, «що інститут патріаршества в Східних Церквах існує як традиційна форма управління, Святий і Вселенський собор бажає, щоб, де є необхідність, повинні бути встановлені нові патріархати, встановлення яких надається Вселенському собору або римському Архиєрею». Ця ж думка особливо кипіла у митрополита Йосипа Сліпого як тоді, так і до кінця життя, а пізніше і в його наступників. Але папа Павло VI відмовив, з одного боку з політичних мотивів, а з іншого, ймовірно тому, що слов'янські народи Патріархат розуміють у вигляді окремої Помісної Церкви, Глава якої Патріарх, не підкоряється Риму. Це підтверджується ще й тим, що до кінця 1990 -х років УГКЦ не будучи ніким утискувана, все ж не має рангу Патріархату. Уніати дуже схильні до цього і навіть у вересні 2004 року перед кафедральним уніатським собором у Тернополі встановили пам'ятник Йосипу Сліпому з підписом: «Патріарх Йосип». Римський престол, мабуть, з піднесенням УГКЦ в ранг Патріархату, боїться втратити те, чого він досяг за 400 років.

У грудні 1963 року папа Павло VI зарахував Сліпого членом Священної Конгрегації для Східних Церков. Тоді ж він бувЙосип Сліпий найменований  «Верховним Архієпископом». А це означає, що згідно «Кодексу канонів Східних Церков» ( канн. 151-154) верховний архієпископ вибирається як патріарх (канон 153), але тим не менш, це не патріарх, і на соборі займає місце після східних уніатських патріархів.

День цього найменування Й.Сліпого верховним архієпископом УКЦ історик А.Сапеляк називає «кінцем її канонічного затемнення». Через кілька днів, однак, з'ясувалося, що це не «кінець», а тільки «початок» затемнення УКЦ. Римські каноністи згодом довели, що інститут патріаршества в східних церквах існує давно, і це їх традиція, але «у випадку з Українською Церквою про старовинні традиції Києво-Галицької Митрополії та традиції Сходу ця практика розходиться взагалі». Спроби щось опротестувати успіхом не увінчалися.

 25 січня 1965 Йосип Сліпий зведений папою Павлом VI в кардинальське звання. Відмова Сліпому в патріаршій гідність спонукала його сказати римському папі наступні слова: «Не схвалите Ви, схвалить Ваш Наступник... Вже тому, що наша Українська Церква, існує, ніколи не зможемо відмовитися від Патріархату!»

З 29 вересня по 4 жовтня 1969 року в Римі проходив Єпископський синод під назвою «Конференція українських католицьких єпископів, скликана Святішим Отцем». Тут порушувалося питання і про патріархат для УКЦ. Напередодні закриття синоду кардинал Жан Війо сказав екзархові Центральної Канади та Манітоби архієпископу Максиму (Германюку), «що в даний час створення Українського Патріархату неможливо з трьох причин: по-перше, з міркувань загальної релігійної ситуації. Створення Патріархату в даний момент може викликати посилення релігійного переслідування в Радянському Союзі. По-друге, існує екуменічна проблема. Створення цього Патріархату може завдати шкоди  контактам з Московським і Константинопольським Патріархатами, які зароджуються і є ще дуже неміцними, та  навіть поставити їх під загрозу. І, по-третє, радянські власті можуть розцінити цей крок як політичну образу». Але українські єпископи не послухалися папу і наполягали на своєму.

Павло VI і Йосип СліпийУ грудні 1971 року Йосип Сліпий хотів звернутися з посланням до всіх чад Української церкви, які піддаються переслідуванням. На це Павло VI, висловивши співчуття гнаній УГКЦ, зауважив: «З приводу очікуваного проголошення Патріаршества Ми змушені сказати, що при сформованих в даний час обставинах Святий Римський Престол не бачить можливості дати позитивну відповідь...».

Незважаючи на відмови папи, українські ієрархи не заспокоїлися. У 1972 році Сліпий вдруге побував в українських поселеннях Австралії, США, Канади, де його публічно називали «своїм Патріархом». «На своєму соборчику в серпні, - пише І.Шевців, - цього року (1972 - С.С.) наші священики в Австралії прийняли резолюцію - вирішили: поминати Блаженнішого Патріарха Йосифа на другому місці після Святійшого Вселенського Архієрея, Папи Римського». Крім цього, в резолюціях зазначеного соборчику вказувалося: «З шляху Помісного і патріаршого управління нашої Церкви не зійдемо!»

У 1974 році керівниками УКЦ був виданий «Патріярхальній статут Помісної Української (Руської) Католицької Церкви» («Патріархальний статут Помісної Української (Руської) Католицької Церкви»). Особливу увагу в «статуті» привертають такі місця. Титул Патріарха: «Блаженніший Патріарх, або Верховний Архиєпископ, Київський і Галицький» (II.11). Місцем перебування вважається Київ чи Галич (Львів) (II.12), хоча можливе й інше місто. Зовсім незрозумілим звучить глава про «екзархат» (VII.32 - 33). Справа в тому, що сама УКЦ в цей час перебувала на правах екзархату, про що свідчить той факт, що в 1958 році в США, Канаді, Чикаго, Римським престолом в цих країнах для українських католиків були встановлені екзархати.

Рим дуже чітко реагував на «вольності» митр. Йосифа Сліпого і його УКЦ. Той же кардинал Жан Війо заявив від імені папи:Іван Павло ІІ молиться на похоронах Йосипа Сліпого «Українська Церква не має ніякого канонічно-правового авторитету, який стояв би над єпископами, за винятком Апостольської столиці».

Мало що змінилося в положенні УКЦ при новому папі Івану Павлові II. Як і його попередники, він не визнавав за УКЦ рангу Патріархату, але дозволяв їм інші «вольності». Відповідаючи на питання Йосипа Сліпого про патріархат Іван Павло II писав, що «через надання виняткової влади немає необхідності поширювати юрисдикцію Верховного Архієпископа за межами його ж території, ні встановлювати український Патріархат».

У листі до Йосипа Сліпого від 19 березня 1979 папа визнає його главою УГКЦ, і що він, Іван Павло II, згоден із новим титулом, запропонованим самим Й.Сліпим: «Отець і Глава Української греко католицької Церкви... ». Але папа вимагає, що «на майбутнє треба забезпечити канонічну єдність всієї ієрархії Української Греко-Католицької Церкви в з'єднанні з Апостольським престолом, використовуючи для цього можливості сучасного церковного законодавства», тобто, простіше кажучи, папа бажає, щоб українські уніати повністю прийняли католицизм. У другому листі до Сліпого від 5 лютого 1980 папа відмовив «отцеві і главі УГКЦ» в зведенні його церкви в ранг Патріархату та, нагадавши, що йому, Йосипу Сліпому, виповнюється 88 років, вирішив призначити йому коадьютора з правом успадкування верховного архієпископства в УКЦ.

Папа Франциск і Глава УГКЦ Святослав Шевчук7 вересня 1984 кардинал Йосип Сліпий помер, залишившись, як це не дивно, порушником канонів Римо-католицької Церкви і «незаконним патріархом». За п'ять місяців до своєї смерті Сліпий отримав визнання УКЦ у ранзі Патріархату від уряду Української народної республіки в еміграції, за підписом президента УНР М.А.Лівіцкого від 4 квітня 1984 року.

Підводячи підсумок всієї діяльності Йосипа Сліпого потрібно відзначити, що вона була спрямована лише до того, щоб отримати сан патріарха. Це почуття самолюбства не полишало його до самої смерті. У пориві самолюбства він більше ігнорував канони Римо-католицької церкви, ніж показав своє справжню «слухняність» папі Римському.

У висновку можна сказати, що УГКЦ і зараз намагається отримати визнання в ранзі патріархату від Римської Церкви. Однак, як показує історія Римська Церква навіть і не думає надавати УГКЦ патріархат. Що ж буде далі - покаже час.


Джерело: pdsem.mrezha.net

Переклад українською: Православний Оглядач


Сирія, Україна і православний світ в планах Ватикану... Екуменізм по-єзуїтському

Унія: метод папоцентричного екуменізму. Архімандрит Георгій (Капсаніс)

Про з’єднання Православної та Католицької Церков, яке готується Ватиканом

Митр. Гортинський Ієремія: Справжні католики ми – православні, а не папісти

To Top