Християнський оглядач блаженні миротворці, бо вони синами Божими назвуться (Матвія 5:9)
  • жнива

Полеміка з католицизмом в Елладській Церкві

В Україні (і Росії) мало відомо про полеміку, яку православні Греції ведуть з католицизмом, та як реагують на різноманітні ініціативи з посиленням католицького впливу. 

Перший лист, який ми надаємо для вашої уваги належить Римо-католицькому єпископу Сіроському Франциску до православного митрополита Пірейського Серафима.

Хоч з часу цієї переписки минуло кілька років, актуальність та гострота піднятих у листуванні питань не стала меншою, а навпаки збільшилася. 

 У багатьох православних християн, особливо невоцерковлених, а також тих, хто відкрито симпатизує католицизму або уніатству, існує хибне уявлення про те, що між Католицькою та Православною Церквою не існує серйозних протиріч або розходжень, мовляв, вони лише дві частини однієї Церкви, яку колись розділили чи то жадібні до влади церковники, чи якісь політики. 

 Масла до вогню підливають заяви Константинопольського Патріарха Варфоломія, який здобувши богословську освіту в єзуїтському університеті Григоріана в Римі, неприховано, але водночас не опираючись на жодний Церковний Собор, пророкує близьке об’єднання Православ’я і Католицизму.

 Не залишає байдужим суспільство й обмін реверансами між Ватиканом та Московською Патріархією, особливо після того, як її очолив Патріарх Кирил (Гундяєв), сформований свого часу на католикофільських поглядах митрополита Никодима Ротова. Щоправда в Україні така «братерська» любов з латинянами викликає у багатьох здивування, на фоні неприхованого, іноді  зухвалого та принизливого ставлення з боку Московської патріархії, та байдужого – з боку Константинопольської, до мільйонів православних українців, які визнають себе вірними Київського патріархату та УАПЦ.  

 Листування між католицьким та грецьким православним ієрархами відкриє інший бік стосунків Православ’я та Католицизму,  більш глибокий та складний, ніж його хочуть представити фанатичні поборники екуменізму та «єдності Церков» за будь-яку ціну.

 Отже, листування. Для того, щоб читачі побачили повну картину, а також, щоб редакцію Православного Оглядача не звинуватили в упередженості, надаємо листи, як католицького так і православного єпископа. 

 Католицький єпископат Сірос

Протокол № 17007

Ано Сірос, 25 липня, 2007.

 Його преосвященству  Серафиму, митрополиту Пірейському.

 Всечесний брате!

 З великою гіркотою я прочитав в газеті «Православна преса» від 6 липня цього року опублікований Вами лист, де згадується «екуменізм», «папізм» а, отже, Католицька Церква. Вищезазначена газета добре відома своєю крайньою позицією і критикою, спрямованою проти церковних ієрархів і проти Священного Синоду Грецької Церкви, кожен раз, коли рішення тих, кого «Дух Святий поставив єпископами, щоб пасти Церкву Господа і Бога, яку Він придбав Собі Кров'ю Своєю» (Діян. 20: 28), не влаштовують редакторів газети. Ця газета постійно дотримується екстремістських поглядів також, коли мова заходить про інші християнські церкви та конфесії, а особливо про Католицьку Церкву.

 Однак вперше за весь час, якщо мені не зраджує пам'ять (оскільки я старший за вас на 20 років), мені зустрічається текст православного єпископа, написаний з такою ненавистю до Католицької Церкви (ось приклад: «папізм заклав фундамент атеїзму»; мені здається, раніше так не висловлювався жоден чоловік).

 Всечесний  брате, немає в мені й сліду ворожого суперництва. Але дозвольте мені з великою любов'ю, щиро, по-братерськи висловити власну думку.

 Вам добре відомо, всечесний  брате, що заповідь Господа нашого Ісуса Христа полягає в тому, щоб учні Його були «єдині», як і Син з Отцем «єдині». (Ін. 17: 11). На жаль, ми, Його учні, не є «єдиними». За все те, що відбувалося в минулому, особисто я не відчуваю жодної відповідальності й не думаю, що Ви, або хтось інший із наших сучасників відчуваєте себе відповідальним. Однак я, як християнин і, більш того, як єпископ Церкви, відчуваю відповідальність за сьогодення і майбутнє, а, отже, я роблю все, що в моїх силах, для об'єднання християн. Це не мій особистий вибір, але заповідь, покладена на мене Господом. У нашій роботі по єднанню необхідно мати любов. Я прослужив єпископом в Церкві цілих 33 роки, і я завжди кажу вірним чадам Церкви, що недолік любові нічим не можна виправдати, хоч навіть і захистом істини.

 Я глибоко переконаний в тому, що труднощі, які існують в діяльності по об'єднанню християн, походять від недостатнього знання один одного, і Ваш лист тільки підтвердив  мою думку. Нам потрібно зізнатися, що ми, християни, погано знайомі між собою. Цей недолік знання створював в минулому, і зберіг донині, всі забобони однієї сторони стосовно іншої, при цьому без будь-яких вагомих доводів. Нерідко мали місце вчення, приписувані «іншій» Церкві, які були лише гіпотезами. Дозвольте мені сказати Вам - те, що Ви написали і представили як вчення Католицької Церкви, є не тим, чому вчить Католицька Церква, точно так само як вона не вчила і не вчить тому, що було написано в шкільних підручниках з релігієзнавства та історії останнім часом і, що отруїло невинні душі учнів та виховало в них нетерпимість.

 Можливо, Ви чули про хороші стосунки, які існують між православними і католиками на острові Сірос. Це не моє досягнення, або досягнення всечесного  владики митрополита, чи нас обох. Це плід близького знайомства православних і католиків Сіроса. Ми, єпископи острова, обмежуємося свідченням любові серед своїх віруючих, а також взаємною повагою. Спільне проживання в невеликій області сприяє взаємному знайомству не тільки в соціальному, але також і в релігійному контексті. 50% наших сімей - це змішані шлюби. Горе нам, пастирям, якби ми почали проповідувати ненависть і культивувати фанатизм! Тоді сім'ї нашого острова перетворилися б із гнізд любові в гнізда фанатизму, який розірвав би їх на частини. Наші віруючі обох конфесій чують нас і бачать нашу діяльність (або приходячи в храми, або завдяки місцевому телебаченню), тому мають можливість скласти свою думку, і щасливо живуть разом. Воістину, взаємне знайомство, всечесний  брате, може зруйнувати забобони і створити єднання.

 Але найбільше у Вашому листі мене засмутив той факт, що він виявляє розлад між церковними ієрархами Греції. Зміст Вашого листа прямо суперечить позиції Його Блаженства Архієпископа Афінського та всієї Греції Христодула, який висвятив Вас у сан єпископа. У мене на руках є всі послання і звернення, зроблені Його Блаженством в Римі у грудні минулого року. Порівнюючи тексти Його Блаженства з Вашим листом, я задався питанням про те, яка ж реальна еклезіологія Православної Церкви, тому що питання про те, чим є Католицька Церква - Церквою або єрессю, це не просто різниця в думках (природна між різними людьми), але неузгодженість віри.

 І останнє зауваження. Ваш лист був опублікований, коли Його Блаженство був ще у лікарні в дуже важкому стані. І я думаю, що він не був обізнаний про публікацію в газеті листа з таким серйозним змістом.

 Всечесний брате, не знаю, чи засмутив я Вас, але я запевняю Вас у тому, що написав його з величезною любов'ю до Церкви.

 Будь - ласка, прийміть мої братерські привітання і мої побажання плідної пастирства в Пірейській  церковній єпархії.

 Франциск, католицький єпископ Сіроській, Терський і Критський

 

Відповідь православного митрополита Пірейського Серафима католицькому єпископу Сіроса Франциску

 Піреї, 25 жовтня 2007 року.

Ваше Високопреосвященство!

 Я отримав Ваш лист у той час, коли будівля Пірейської митрополії була закрита, тому я з жалем приношу вибачення за затримку з відповіддю на нього.

 Оскільки я дійсно люблю Вас, так само як і будь-яку іншу людину, то і пишу цього листа з великим смиренням перед Упорядником Церкви, Ісусом Христом, і не тому, щоб виправдати свою позицію, яку Ви критикуєте (оскільки ця позиція не моя, ця позиція неподільної Церкви Божої, і я, недостойний, лише виклав її на папері, коли мене про це попросили з видання Всегрецького православного союзу, яке Ви серйозно образили, охарактеризувавши його як «екстремістський», тоді як насправді вони просто дотримуються всього того, що єдина Свята  Неподільна Соборна і Апостольська Церква догматизувала і проголосила за останні двадцять століть), але, щоб повідомити про те, що є само собою зрозумілим: Церква Христова, та, «яку Він придбав Собі Кров'ю Своєю» (Діян. 20: 28), є нерозділеною Церквою першого тисячоліття, і її безперервним історичним продовженням є наша Православна Кафолична Церква; відірвавшись від неї через відомий розкол, ваше релігійне співтовариство втратило благодать Бога Живого і, впадаючи з єресі в єресь, від однієї непристойності в іншу, спотворюючи спасительну звістку втіленого Сина Божого і будучи зруйнованою словами і діями, встановило структуру та органи влади впалого світу, якому Слово і Син Божий приніс Свою незбагненну хресну жертву і Свою невинну кров.

 Звідси, отже, виникає, що теорія «Церков-сестер», а потім і «теорія гілок», яку можна побачити в тексті Вашого листа, а також «догмат Петра», нещодавно проголошений вашим релігійним співтовариством в декларації «Dominus Iesus», жодною мірі не пов'язані з Неподільною Апостольською Церквою, Церквою святих отців семи Вселенських Соборів.

 Таким чином, Ви можете бачити, як, слідуючи рішенням неподільної Церкви, від яких ваше впавше в єресь релігійне співтовариство відірвало себе, я не в змозі приєднатися до Вашого заблудження і не можу не сказати Вам в дусі братерської любові, що Ви перебуваєте в омані, вважаючи себе «єпископом Церкви Божої». Ви самі себе визначили таким чином, але істина полягає в тому, що за вірних чад вашої спільноти, які залишаються в розколі і єресі, Ви особисто несете духовну відповідальність.

 Любов у відриві від істини повністю позбавлена ​​будь-якого сенсу, ось чому Ваша позиція: «я завжди кажу вірним чадам Церкви, що недолік любові нічим не можна виправдати, хоч навіть і захистом істини», здається повністю загадковою, тому що, якщо ми дійсно любимо когось, ми не залишаємо тих, кого любимо, в жалюгідному стані омани і не дозволяємо їм тонути в ній.

 Ціле тисячоліття ми мали спільну віру, загальне церковне правління, загальну Євхаристію, загальні догми, загальну духовність і Богоорієнтовану  аскетику, нашим спільним правлінням були Вселенські Собори і Пентархія.

 Так що ж трапилося, що ж все змінило?

 Дивно, що це питання не займало Вас впродовж тих 33 років, що Ви були єпископом Вашої релігійної юрисдикції.

 Чому протягом тисячі років не було пунктів про першість Римської юрисдикції, про непомильність папи, про чистилище, про індульгенції, про надзаслуги, про непорочне зачаття Діви Марії і т.д.?

 Чому на Єрусалимському Соборі міркували апостоли й старші з цілою Церквою, а не (як ви вважаєте) «президент колегії» апостолів святий апостол Петро (див.: Діян. 15: 22)?

 Чому сім Вселенських Соборів, скликані на Сході, знаходяться в спілкуванні і єдності з (в той час) православним єпископом старого Риму?

 Чому 28-й канон IV Вселенського Собору неподільної Церкви дарував рівну честь престолу старого Рима нарівні з новим Римом?

 Коли і чому ці речі були відкинуті?  Чи не займали Вас ці питання, якщо не як священика, то, принаймні, як мислячу людину, що знаходиться в очікуванні «восьмого дня» і знаючого, що кінець людський близький для кожного з нас?

 І, що Ви скажете, цікаво, Упоряднику Церкви, Господу нашому, про сотні тисяч людей, знищених вашою єрессю в ім'я нібито чистоти віри («свята інквізиція», «священні війни», «хрестові походи»), ставлячись до цього поблажливо й не відокремлюючи своєї позиції від всіх цих злочинів і, що ще більш важливо, від перекрученого розуміння свободи, любові, невідсвітності  Сина Божого, постраждалого на хресті для того, щоб грішне людство не загинуло?

 Нещодавно вами був зарахований до лику блаженних кардинал Алоізій Степінац Загребський (Хорватія), моральний злочинець, ім'я якого пов'язане з бандами фашистів-усташів Анте Павеліча (Ватикан пізніше допоміг йому втекти до Латинської Америки) і з пролиттям крові 800 000 православних сербів. Я не чув тоді від Вас ні протесту, ні відділення своєї позиції, хоча Ви прослужили в «Церкві Христовій» 33 роки. Якщо цей бездушний і холоднокровний вбивця визнаний «благословенним», то «Бог», який його таким визнає, для нас абсолютно непотрібний і він нас не стосується. Ось чому я написав те, що так засмутило Вас, повністю віддаючи собі звіт в тому, що я написав, а саме: що «папізм привів до атеїзму». Спочатку він привів до протестів (протестантизму ,– ПО), а після цього і до атеїзму, тому що він став поклонятися «Богові», морально винному у вчиненні злочинів, в релігійних війнах, в кривавих жертвах і стражданнях. Мені потрібно нагадати вам про 29 000 гугенотів, убитих в трагічну Варфоломіївську ніч? Чи потрібно нагадувати про жертви так званої Столітньої релігійної війни? Не знаю, з чого почати... А хто спалив Жанну Д'Арк на багатті? Спалила її свята інквізиція, тобто папський престол, як одержиму демоном, а згодом зарахував до лику блаженних.

 Повторю, трохи змінивши, питання, задане моїм благословенним наставником, попереднім архієпископом Серафимом: невже ці дії гідні Церкви, що позначає себе Хранительницею Божественного Одкровення? Ті, хто дійсно люблять Вас, зобов'язані розповісти Вам правду про Церкву, в іншому випадку вони залишають Вас в омані, зовсім не піклуючись про Вашу вічну долю. З цієї причини я твердо вважаю, що участь Церкви у вашому русі в Європі та на інших континентах, а також у так званих «богословських діалогах», перш за все, шкодить Вам і Вашим вірним чадам, оскільки воно дає помилковий смак уявного визнання, а також маскує ваші промахи і залишає вас у темряві ваших порожніх догматів.

 Ви доводите у Вашому листі, що догматичні положення, розглянуті в моєму зверненні до вашої релігійної організації, - це нібито «гіпотези», і пишете типово у Вашому дусі: «Дозвольте мені сказати Вам, що те, що Ви написали і представили як вчення Католицької Церкви, це не те, чому вчить Католицька Церква, точно так само як вона не вчила і не вчить тому, що було написано в шкільних підручниках з релігієзнавства та історії останнім часом, що отруїло невинні душі учнів і виховало в них нетерпимість».

 Замість якоїсь іншої відповіді на Ваші, з дозволу сказати, неточні, а тому не гідні моєї скромної персони посилання, я пошлюся лише на два пункти з нескінченного ланцюга заблуджень вашої релігійної організації, взявши їх з вельми популярної книги «Катехизм Католицької Церкви» (Vatican- Cactos, 1996).

 На сторінці 254 (українське видання 2002 року) говориться:

 «III. Остаточне очищення, або Чистилище. 

1030. ті, що вмирають у ласці й приязні Божій, але ще недосконало очищені, хоча мають запевнення про своє вічне спасіння, після смерті переходять очищення, щоб здобути святість, необхідну для входження до небесної радості».

 А на сторінці 356 (українське видання 2002 року) говориться:

 «X. Відпусти (Індульгенції). 

1471. Наука про відпусти та практика застосування відпустів (індульгенцій) в Церкві тісно пов'язана з наслідками таїнства Покаяння.

Індульгенція  - це прощення перед Богом дочасної кари за гріхи, провина яких уже стерта. Відпусту досягає за певних умов християнин, відповідно наставлений, через посередництво Церкви, яка як служителька Відкуплення розділяє і дає його своєю владою зі скарбниці заслуг Христа і святих… Кожен вірний може здобути відпусти (індульгенції) для себе або для померлих».

 Вірно чи невірно те, що за допомогою цих догматичних положень в Церкву був внесений юридичний елемент? Що діло спасіння Господа Слави представлене як ланцюжок послуг купи-продай між людиною та її Творцем?  Хіба милостивий Господь, Який ні в чому не має потреби і не перебуває під впливом пристрастей і мирських впливів, не буде грубо ображений, будучи представленим в якості суворого і злого судді?

 Загальний дух змінився; Новий Заповіт - ця нова конституція між Богом-Світом-Людиною - деформований, а також деформоване саме спасіння, принесене Сином і Логосом Бога Отця, і все через оці небогословські вчення.

 Отже, Ваші омани (заблудження), на які я посилаюся, - це просто «гіпотези»?

 Чи можете Ви пояснити (опираючись на висновки з ваших вищезазначених сумних переконань), чому були виправдані митар і блудний син, а не фарисей і не старший син з притч? Крім того, як сталось, що без здійснення якої-небудь форми сатисфакції або якого-небудь акту покаяння, з блудниці, спійманої на місці злочину, було знято покарання у вигляді каменування? І як сталося, що першим в рай увійшов розбійник на хресті? І, найголовніше, чи можливо ввести юридичну звітність про працю кожного на Його винограднику? Ви забули Його слова про «злих рабів»?

 Мій лист не є викривальною промовою або дослідженням нескінченних заблуджень вашої релігійної спільноти, я просто роблю деякі спостереження над ними. З величезної кількості ваших помилок я вкажу на ще одне, наряджене вами в догматичну достовірність. Я маю на увазі нове вчення про нібито непорочне зачаття Пресвятої Богородиці, проголошене як догмат папою Пієм IX в 1854 році, і щоб Ви ще раз не сумнівалися, що це ваше вчення, я повинен навести цитату з вищезгаданої книги «Катехизм» з відповідним посиланням на сторінку 123 (укр.. видання):

 «491. Упродовж віків Церква усвідомлювала собі, що Марія, Богом «сповнена благодаттю», була відкуплена вже від Свого зачаття. Це зміст догми про Непорочне зачаття Богородиці, проголошеної 1854 року Папою Пієм IX: «Пресвята Діва Марія від першої хвилини Свого зачаття благодаттю й особливим привілеєм Всемогутнього Бога, з огляду на заслуги Ісуса Христа, Спасителя роду людського, була збережена непорочною від усякої плями первородного гріха».

 Якби це заблудження про «непорочне зачаття» Пресвятої Богородиці було правдою, то не могли б Ви повідомити нам, як вона передала людську смертність досконалій Особі, яка втілилась, вільною від гріха - досконалому Богу Сину, народженому він Неї? Ви коли-небудь замислювалися, що якщо б це  ваше заблудження було би правдою, то смерть Сина Божого повинна мала бути «уявною», оскільки смертність не була передана Його людській природі? Ви хоч можете усвідомити, наскільки ваші переконання прикрі?

 Абсолютно правильно те, що Ви відчуваєте духовну відповідальність за сьогодення і майбутнє. Тим не менше, Ви взагалі не згадали про заблудження минулого і не визнали їх помилками. Багато яких  із них в даний час продовжуються. Можливо  тому, що, якщо визнати заблудження минулого, то «непомильність» папи похитнеться? На жаль, якщо ми не визнаємо помилок минулого, а також, якщо будемо повторювати їх у майбутньому, за яке Ви, за Вашими словами, відчуваєте себе духовно відповідальним, ми приречені. Для всього вищезазначеного необхідна смиренність, любов і Божественне просвітлення, але все це несумісне з диявольською непомильністю, яка зруйнувала еклезіологію і правління неподільної Церкви.

 І, нарешті, ще один абзац Вашого листа вважаємо неприйнятним, той, де була зроблена спроба за допомогою інтерпретаційної акробатики посіяти розлад і незгоду з Його Блаженством Архієпископом Афінським і всієї Греції Христодулом, який добре відомий своєю ввічливістю, мирним  духом і своїм щирим почуттям любові. Ваш лист перевищив її межі посиланнями на появу нашого листа під час хвороби Його Блаженства. Він, незважаючи на Ваше тлумачення, продовжує твердо і непохитно триматися слів святого Косми Етолійського, патріарха новогрецької нації, на якого він часто посилається і який завжди говорив твердо і ясно, як робили це і багато святих мучеників і отців Церкви - від святого Марка Ефеського і святого мученика Кирила Лукаріса до сербських новомучеників ХХ століття, які (з приводу заблуджень) звинувачували занепалий папський престол і його єресеріарха - примата престолу.

 Я б хотів закінчити свій лист, просячи Вас відмовитися від латинської омани і повернутися до неподільної Кафоличної Церкви першого тисячоліття, чия віра, богослов'я, аскетика, духовність, правління, істина й традиція зберігалися безперервно її історичним продовженням - Православною Кафоличною Церквою. Зніміть з очей полуду тисячолітнього життя в омані й увійдіть в Єдину Святу Апостольську Неподільну Православну Кафоличну Церкву, яку «ворота адові не переможуть», так ви зможете повернутися в єдине Тіло Христове і таким чином знайти милість і прощення.

 В очікуванні Вашої відповіді щиро Ваш

З глибокою любов'ю та найкращими побажаннями

Митрополит Пірейський

 Серафим

 

Лист митрополита Пірейського Серафима до архієпископа Елладськго Ієроніма від 25 травня 2008

 Ваше Блаженство!

 Після недавніх виборів нового єпископа уніатів Греції, за рішенням папи Римського Бенедикта XVI, без жодного сумніву стало ясно, що єретичне папське збіговисько, як називав його наш приснопам'ятний духовний батько архієпископ Серафим, анітрохи не змінило своєї жорсткої позиції проти неподільної Православної Кафоличної Церкви, від якої воно відпало, що згодом призвело і до тисяч інших падінь, навмисному і методичному руйнування догматів, управління і духу неподільної Церкви.

 Зведення пана Димитрія Салахаса в сан єпископа Церкви неіснуючих «уніатів Греції» в самому центрі Афін 24 травня цього року повністю проявило суть передбачуваних «ввічливих стосунків» і теорії «Церков-сестер» та показало істинне, непривабливе обличчя папізму, який знайшов зручну можливість  завдати удар по істині та диявольськи наполягає на свої нестерпно злі умисли.

 Тому я обгрунтованно вважаю, що після такого недоброзичливого жесту ми зобов'язані по-новому оцінити (відповідно з ганебним для неподільної Православної Кафоличної Церкви текстом, прийнятим у Равенні) можливість нашої подальшої участі як Автокефальної Церкви в поточних діалогах з Римом і одночасно по-новому визначити нашу присутність серед маси єретичних відгалужень Всесвітньої Ради так званих «церков», а також вивчити, чи доцільною є наша участь в інших діалогах з неправославними, тому що, я боюся, що єдина річ, яка буде там «досягнута», полягає в тому, що ми дамо їх лідерам уявний доказ духовної рівності зі створеної Богом Неподільною Православною Кафоличною Церквою.

 Вибори і зведення на престол нового уніатського єпископа в Афінах накладає на кожного з нас історичну відповідальність, і я смиренно вважаю, що нарешті настав час відреагувати на спробу посягання на гідність неподільної Православної Кафоличної Церкви, а саме це нахабно намагається робити відпалий Рим. Звичайно, Ви пам'ятаєте те сумне видовище, представлене в телевізійних засобах масової інформації під час похоронної церемонії папи Івана Павла II в Римі, коли театральна трупа міжнародних уніатів стали співати по-грецьки, очевидно для того, щоб продемонструвати екуменічність папського престолу в присутності глав Автокефальних Православних церков.

 Ось чому я вельми шанобливо пропоную на Ваш розсуд включити це надзвичайно своєчасне питання в перелік питань, передбачуваних до обговорення на черговому засіданні Священного Синоду в жовтні, а в якості доповідача пропоную мудрого й освіченого богослова, плідного письменника і улюбленого брата у Христі митрополита Навпактського і святого Власія Ієрофея (Влахоса), який, треба зауважити, поки що не знає про мою пропозицію.

 З вищевикладеним я посилаю мою незмінну прихильність до Вас і залишаюся

 З братською любов'ю і глибокою повагою

 Недостойний брат у Христі Серафим Пірейский

Текст російською: Православие.ru

Перклад українською: Православний Оглядач

 

 

 

To Top