Єремія Тисаровський - єпископ Львівський, Галицький і Кам’янецький

Версія для друку

Автор: Василь Кметь

(Тисаровський Євстафій) Єремія (р. н. не встановлено – †1. 03. 1641) – єпископ Львівський, Галицький і Кам’янецький.

Єпископ Єремія Тисаровський Після смерті єпископа Гедеона (Балабана) духовенство, шляхта і міщани соборно обрали кандидатом для висвячення на Львівську кафедру шляхтича, можливо, вихованця Львівської братської школи, Євстафія Тисаровського (у чернецтві – Єремію).

У жовтні 1607 р. львівське духовенство і Свято-Успенське братство звернулися до короля Сигізмунда ІІІ з проханням призначити Тисаровського єпископом. 31 жовтня 1607 р. король видав Євстафію Тисаровському привілей на Львівську, Галицьку і Кам’янецьку кафедру. Прагнучи отримати королівський дозвіл в умовах невизнання прав Православної Церкви у Речі Посполитій, Єремія, очевидно, за згодою собору духовенства і вірних, змушений був застосувати усі засоби дипломатії і, на вимогу короля, у присутності папського нунція дати обіцянку прийняти унію після хіротонії. Після номінації королем Сиґізмундом ІІІ і висвячення у Яссах Сучавським митрополитом Анастасієм львівський єпископ Єремія відмовився здійснювати будь-які унійні заходи, не відповідаючи на численні, часом досить гострі нагадування з боку як державної влади, так і латинської ієрархії.

27 серпня 1608 р. уніатський митрополит Іпатій Потій оскаржив єпископа Єремію в тому, що він без його відома випросив у короля єпархію, яка здавна належала київським митрополитам і управлялася призначеними намісниками і вікаріями. У випадку ігнорування суду, Потій погрожував єпископу “клятвою нерозрішимою”, на що той також особливо не зважав. Уніатський митрополит вирішив призначити свого єпископа і 1611 р. висвятив віленського архімандрита Йосифа Вельяміна Рутського. Новий ієрарх ніколи кафедри не зайняв і залишався у Вільні титулярним Львівським єпископом.

22 січня 1608 р. єпископ Єремія звернувся до духовенства та мирян єпархії з посланням, у якому проголосив зобов’язання благочестиво виконувати покладені на архієрея обов’язки та шанувати і оберігати всі права і привілеї духовенства і братств, отримані від церковної чи світської влади. У документі він наголошував на необхідності збереження соборноправних традицій церкви та дотримання виборності кандидатів на високі церковні посади. Були підтверджені також права крилошан.

Єпископ, до якого з особливою повагою ставилося духовенство, багато часу проводив у поїздках по парафіях та в родинному с. Жовчеві, утверджуючи вірних у православ’ї. Відомий його лист до міщан Шаргорода із повідомленням про відлучення двох місцевих священиків Матвія і Андрія, які “погордували переданнями святих отців”, і підозрілими нововведеннями чинили у церкві заворушення. У 1614 р. єпископ благословив Кирила Транквіліона-Ставровецького на видання Учительного Євангелія.

Тривалий час владика здійснював духовну опіку над вірними інших українських православних єпархій, де не було єпископів. Коли 1620 р. заходами єрусалимського патріарха Феофана відновлювалася православна ієрархія на Україні, Єремія отримав підтвердження свого становища і разом з іншими святителями брав участь у підготовці хіротоній.

28 жовтня 1629 р. у Львові мав відбутися спільний православно-уніатський собор, від участі у якому, з огляду на протести мирян та неузгодженість позицій сторін, православні відмовилися. Рішення собору Православної Церкви, який був проведений у Києві в липні, підтвердили неучасть представників Церкви у планованих на жовтень заходах. Неприхильно до можливості скликання такого собору поставилася і Римська курія. Ще під час обговорення у Києві ідеї спільного собору львівська делегація висловилася проти його проведення, а єпископ Єремія на цей період виїхав зі Львова.

Після смерті київського митрополита Іова (Борецького) (1631) Константинопольський патріарх надав львівському єпископу титул екзарха. А у Фомину Неділю (28 квітня) 1633 р. у Львівській Успенській церкві, як найстарший за хіротонією єпископ і патріарший екзарх, Єремія очолив чин хіротонії у єпископський сан києво-печерського архімандрита Петра (Могили).

Близькі стосунки підтримував єпископ Єремія зі Ставропігійським братством, не допускав суперечок та конфліктів між братчиками і духовенством. 3 березня 1609 р. архієрей своєю грамотою закликав вірних підтримати Свято-Успенське ставропігійське братство і зібрати пожертвування на будівництво церкви, школи та шпиталю. Владика часто зустрічався з братчиками, ініціював проведення спільних обговорень важливих для життя єпархії питань. 1 травня 1630 р. єпископ підтвердив усі королівські та патріарші привілеї Ставропігії на книгодрукування. Збереглося листування Єремії з братством у справі узгодження з Константинопольським патріархом та Молдавським воєводою дати освячення відбудованої Успенської церкви, яке відбулося 1631 р. Архієрей намагався забезпечити права братств, передусім Свято-Успенського та Свято-Онуфріївського “молодшого”, статут якого був затверджений 1633 р. Це не виключало ймовірних внутрішніх суперечностей, які могли виникати за відсутності святителя у кафедральному місті. Причиною цього був ставропігійський статус братств, як і загострення міжцерковних стосунків у Львові.

Єпископ підтримував храмове та монастирське будівництво. З його благословення 1612 р. розпочав свою діяльність заснований ченцем Іовом (Княгиницьким) один із найвідоміших галицьких православних монастирів – Скит Манявський. У 1616 р. за підтримки Єремії була закладена Бершадська Преображенська обитель на Поділлі. У 30-х роках на Краківському передмісті Львова було збудовано парафіяльну церкву Різдва Пресвятої Богородиці. Архієрей активно відстоював майнові права церкви, вирішував конфліктні питання з магістратом м. Львова (наприклад, стосовно Свято-Юріївської юридики), домагався відповідних королівських привілеїв.

Архієрейське служіння владики надавало особливого значення Львівській кафедрі у першій половині XVII ст. Висвячений у розпал сеймової боротьби в умовах “позазаконного” буття православної церкви у Речі Посполитій та будучи єдиним канонічним єпархіальним архієреєм на українських землях у складі Речі Посполитої, він гідно представляв “Феофанову” ієрархію у 20–х роках, а з прийняттям “Пунктів заспокоєння руського народу грецької релігії” (1632-1633) він єдиний зберіг кафедру в ієрархії св. митрополита Петра (Могили). Впродовж тридцяти чотирьох років єпископ Єремія втілював канонічну спадкоємність православної ієрархії у Київській митрополії. Не випадково, видана у Києві книжка “Аполлеіа Апологіи” з рішеннями собору 1628 р., який засудив відступництво від православ’я Мелетія Смотрицького і його твір “Апологія подорожі до східних країв”, містила присвяту соборного духовенства єпископу Єремії.

Помер єпископ 1 березня 1641 р. і був похований у с. Жовчеві (тепер – в Івано-Франківській області).