Про Православ`я та екуменізм

Доповідь Архімандрита Іустина Поповича Св. Синоду Сербської Церкви щодо запрошення римо-католиками духовенства Сербської Православної Церкви взяти участь у спільній молитві та службах протягом "Тижня молитви про з'єднання християн" у період від 18 по 25 січня. Надрукована у грецькій газеті "Ортодоксос Типос" від 1 червня 1975 року.

До того, як послати відповідь на згадане запрошення, Сербська ієрархія попросила о. Іустина дати свій відгук про нього, який і друкується нижче. На підставі цього відгуку та інших доповідей, Священний Синод Сербської Православної Церкви відмовився брати участь в екуменічних молитвах. Архим. Іустин - доктор Богослов’я. Був професором Догматики Белградського університету. Автор багато чисельних духовних творів, у тому числі тритомної «Догматики Православної церкви»  і дванадцяти томів «Житій святих». Канонізований Сербською Церквою в лику преподобних у 2010 році.

 

1

Преосвященні Владики,

Позиція Православної Церкви щодо єретиків - тобто всіх тих, хто не є православним - була встановлена ​​раз і назавжди Св. Апостолами і Святими Отцями, тобто богонатхненним Переданням, єдиним і незмінним. Згідно з цим положенням, православним забороняється брати участь у будь - якій спільній молитві або богослужбовому спілкуванні з єретиками. Бо "яке спілкування праведности з беззаконням? Що спільного у світла з темрявою? Яка згода між Христом і Веліаром? Або яка співучасть вірного з невірним?" (2 Кор. 6, 14-15).

Згідно 45 Апостольського правила: "Єпископ, або пресвітер, або диякон, що із єретиками молився тільки, нехай буде відлученим. Але якщо дозволить їм робити що- небудь, як служителям церкви, нехай буде позбавлений сану".

Це священне правило Святих Апостолів не вказує, яка саме молитва чи служіння забороняється, але, навпаки, забороняє всяку спільну молитву з єретиками, навіть приватну ("з єретиками молився тільки").

А в екуменічних службах чи не відбуваються ще й більш далекосяжні сміливі діяння? Правило 32 Лаодикійського Собору вказує: "Не подобає від єретиків приймати благословення, які є більше марнослів’я, ніж благословеннями". А на цих екуменічних зібраннях і співслужінні хіба єретики не благословляють? - Римо-католицькі єпископи, священики, протестантські пастори - навіть жінки.

Ці зазначені канони Св. Апостолів і Отців дійсні і тепер, а не тільки в давнину: вони залишаються безумовно обов'язковими для всіх нас, сучасних православних християн. Вони безумовно дійсні для нашої позиції щодо римо-католиків і протестантів. Бо римо-католицтво є множинна єресь, а що можна сказати за протестантизм? Краще зовсім не говорити. Чи не говорив уже Св. Сава сім з половиною століть тому про "латинську єресь"? А з тих пір, як багато нових єресей Папа винайшов і "непомильно" догматизував? Абсолютно безсумнівно, що за допомогою догмату про непомильність Папи римо-католицтво стало пан-єрессю.

І розхвалений II Ватиканський Собор не змінив цієї жахливої ​​єресі, а скоріше її укріпив.

З цієї причини, якщо ми православні і бажаємо залишитися такими, то нам годиться дотримуватися позиції св. Сави, Марка Ефеського, Косми Етолійського, Іоана Кронштадтського та інших святих сповідників і мучеників і новомучеників Православної Церкви щодо римо-католиків і протестантів, з яких ніхто не є православним в двох основних християнських догматах, тобто Святої Трійці і Церкви.

 

2.

 

Ваша Святосте і Св. Отці Синоду,

Як довго ми будемо продовжувати безчестити наше святе Православ'я і Святосавську Церкву нашою печальною і жахливою, суперечною святому Переданню позицією щодо екуменізму і Світової Ради Церков (С.Р.Ц.)?

Кожного щирого православного, вихованого під проводом святих отців, охоплює сором, коли читає, що православні члени 5-ої Всеправославної Конференції в Женеві (8-16 червня, 1968) з питання про участь православних в діяннях С.Р.Ц. постановили "висловити, що Православна Церква вважає себе органічною частиною С.Р.Ц."

Ця постанова апокаліптично жахлива своєї неправославністю та антиправославністю. Чи була необхідність для Православної Церкви, цьому святійшому богочоловічому організмові, бути настільки приниженою таким жахливим чином, щоб її богословські представники - деякі з них єпископи і деякі серби - просили "органічної" участі та включення в С.Р.Ц., яка, таким чином, стає новим церковним "організмом", новою "церквою", що стоїть над усіма іншими Церквами, в якій православні і неправославні Церкви є тільки частинами ("органічно з'єднаними між собою")? Жаль. Нечувана зрада і зрадництво!

Ми відкидаємо боголюдську православну віру, цей органічний зв'язок з Богочоловіком і Його Святійшим Тілом: Православну Церкву святих Апостолів і Отців і Вселенських Соборів - і ми хочемо стати "органічними членами" єретичної, гуманістичної й людино-поклонницької спільноти, що складається з 263 єресей, з яких кожна – це духовна смерть.

Як православні ми "члени Христові". "Отож, узявши члени Христові, чи зроблю їх членами блудниці?" (1 Кор. 6, 15). Але ми робимо це своїм "органічним" з'єднанням зі Світовою Радою Церков, яка є нічим іншим, як відродженням атеїстичного людинопоклонницького язичництва.

Настав нарешті час для нашої Православної Святоотецької та Святосавської Церкви, Церкви Святих Апостолів і Отців, святих сповідників, мучеників і новомучеників перестати змішуватися церковно, ієрархічно та в молитві з т. зв. Всесвітньою Радою Церков і назавжди відмовитися від будь-якої участі в спільній молитві і богослужінні (таке богослужіння в Православній Церкві органічно з'єднується в єдине ціле і увінчується Євхаристією) і взагалі відмовитися від будь-якої участі в якому б то не було церковному дійстві, яке містить в собі і виражає унікальний і неповторюваний характер Єдиної, Святої, Соборної і Апостольської Церкви – завжди однієї та єдиної.

 

3.

Не об'єднуючись з єретиками, де б не був їх центр, в Женеві або в Римі, наша Свята Православна Церква, завжди вірна Святим апостолам і Отцям, не відмовиться цим від своєї християнської місії і євангельського боргу, тобто вона буде перед сучасним православним і неправославних світом смиренно, але сміливо свідчити Істину Всеістіни, живого та істинного Богочоловіка і всеспасительну і всепреображающу силу Православ'я. Церква, ведена Христом, через свій святоотецький дух і богословів завжди буде готова всякому, хто вимагає звіт про наше уповання дати відповідь (1 Пет. 3, 15). А наша надія, на віки віків, є однією і єдиною: Богочоловік Ісус Христос і Його Людино-Божественне Тіло, Церква Святих Апостолів і Отців. Православні Богослови повинні брати участь не в "екуменічній спільній молитві", але в богословських співбесідах в Істині і про Істину, саме як робили це Святі і богоносні Отці протягом століть. Істина Православ'я та істинна віра є "частиною" тільки "спасаємих" (7 пр. II Всел. Соб.)

Благовістя Апостолів всеістінне: "Освячення Духа і віра істинна" (2 Сол. 2, 13). Боголюдська віра є "віра істинна". Суть цієї віри є Істина, єдина Все-Істина, тобто Богочоловік Христос. І ця Віра, і ця Любов є серцем і свідомістю Православної Церкви. Всі ці скарби зберігалися повністю і неперекручено тільки в мученицькому Православ'ї святих отців, про що православні християни покликані безстрашно свідчити перед обличчям Заходу і його лже-любові і лже-віри.

 

  Доручаючи себе апостольським молитвам Вашої Святості

 та інших святих отців і Єпископів Синоду, залишаюся

 недостойний

Архімандрит Іустин

 

  Свято Св. Іоана Златоуста.

 13/26 листопада 1974

 Св. Монастир Челіє