Архімандрит Ієронім (Еспіноза): Як я перейшов з католицизму в Православ`я

Тридцятишестирічний кубинець архімандрит Ієронім (Еспіноза) був ученим-хіміком і випускником католицького богословського навчального закладу. Одного разу він випадково потрапив на службу в православний храм і після цього різко змінив своє життя, прийняв чернецтво і присвятив себе служінню Православній Церкві.

-          Католик з вищою теологічною освітою, який закінчив семінарію, несподівано приймає православну віру. Більш того - його висвячують в сан православного священика. Як же таке сталося? 

-          Це було дійсно несподівано. Якби за десять років до цього мені сказали, що одного разу я покину Римо-католицьку церкву і перейду в іншу конфесію, тим більше в Православ'я, - я б не повірив. Я кажу «тим більше в Православ'я», тому що в католицьких церковних колах Куби про Православ'я майже нічого не знали, а коли про нього все-таки заходила мова, в зв'язку з ним неодмінно згадували безлад, невігластво та відступ від віри! Церковну освіту я отримав у єзуїтів, відомих своєю особливою відданістю папському престолу. 

Я абсолютно впевнений, що моє навернення було промислительним. Перший раз я прийшов у православний храм св. Миколая в Гавані з цікавістю студента, який вивчає давньогрецьку мову, - хотів знайти там стародавні тексти і ні про що більше не думав. Але тоді, в час Вечірні, я зрозумів (не стільки розумом, скільки душею), що існує щось інше, саме те, чого мені не вистачало стільки часу в католицьких службах, хоча я цього і не усвідомлював. Так я поступово став наближатися до Православ'я і все серйозніше вивчати його.

-          Як міг змінити віру католик з теологічною освітою?

-          У першу чергу завдяки молитві. Мені дуже допомогли Отці Церкви - читаючи їхні праці, я поступово почав багато розуміти і бачити деякі речі в іншому світлі.

-          Чи знайшли ви душевний спокій і досконалість наближення до Христа після переходу в іншу Церкву?

-          Душевний спокій – безумовно. Саме це є причиною мого навернення, потреба в богословських дослідженнях з'явилася вже потім. У Православ'ї я знайшов те, чого мені не вистачало в латинській церкві, в Православ'ї я знайшов духовну, есхатологічну складову. У католицькій церкві сильніше складова катехізаторська, позитивістська, академічне знання. Їй бракує елементу духовного і священнотаїнственного. Я не кажу, що освіта не важлива, навпаки, як академічна, так і духовна освіта разом з молитвою допомагає нам в нашому шляху до Бога, але перш за все - саме молитва, невпинна молитва.

-          Якщо Христос - Єдиний, Неподільний і Нерозділений, як ми можемо стверджувати, що наша віра правильніша (так би мовити, ми Його "правильніше славимо")?

-          Я особисто можу запропонувати вам такий досвід. Залишимо на мить богослів'я і розглянемо проблему з точки зору нерелігійної людини. Ми проведемо цей досвід в практичних цілях. Я запитаю: яка Церква з усіх церков і сект світу походить безпосередньо від апостолів і самого Христа? Відповідь проста. А яка з них зберегла єдине богословське вчення і традицію упродовж віків? Зберегла єдність, коли інші, наприклад копти або латиняни, відокремилися від її стовбура? Думаю, відповідь очевидна. Це Православ’я.

-          Заради духовного сану Ви залишили навіть заняття хімією….   

-          Мої заняття точними науками в цілому – не лише хімією, але і математикою, а особливо молекулярною фізикою, дуже допомогли мені в духовному житті. Це може здатися дивним, але особисто мені вони допомогли зрозуміти закони фізичного функціонування Всесвіту (принаймні, аж до меж, означених наукою). Це укріпило мою віру в Бога і моє життя як клірика. Віруюча людина і в науці, і у фізичних законах бачить волю і руку Божу – саме там, де інші шукають підставу для свого невірства.

-          Чи відмітили ви які-небудь відмінності по суті між грецьким і католицьким богослов'ям?

-          Відмінностей багато. Існує загальна основа: період історії Церкви до останнього Вселенського собору, приблизно до IX століття, коли на заході починається панування франків після перемоги Карла Великого. Потім шляхи обох Церков та їхнє богослов'я стали розходитися все більше. Ми вже не можемо говорити про єдине богослов'я. Зараз латинське богослов'я, особливо академічне, ґрунтується переважно на вченні блаженного Августина і Фоми Аквінського. З теології Фоми Аквінського виникає усе західне богослов'я, яке ось вже майже тисячу років віддалено від православного. Нові догмати, нові богословські рішення, папські енцикліки (які разом з догматом про непомильність папи мають догматичний характер) і нові рухи, такі, як теологія визволення, заповнили академічну нішу на заході. Православні ж богослови уникали нововведень, намагаючись зберегти вчення Отців Вселенських Соборів - не в нерухомості, як нас звинувачують католики, а, напроти, надаючи богослов'ю його справжній характер. Тому в минулому столітті о. Іоан Романідіс висунув ідею про богослов'я досвіду, тобто про богослов'я, що походить не лише від академічного знання, але і від досвіду обожнення.

-          Зараз єдина релігія, яка продовжує поширюватися, - це іслам. Що Ви можете сказати із цього приводу?   

-          Не лише іслам - ще і протестанти, мормони і багато інших. За це ми несемо велику відповідальність. Вони просто заповнюють не зайняті нами ніші. І коли я говорю, що це наша особиста відповідальність, я маю на увазі не одну лише Церкву – і владу, і уряд, і кожного з нас. Коли Церква не веде духовно-просвітницьку роботу, коли влада не лише не цікавиться діяльністю церкви, але й іноді їй заважає, коли уряд в ім'я псевдодемократії ухвалює в парламенті закони, що порушують священні канони (як у разі легалізації абортів), коли ми з гордістю називаємо себе православними християнами, але поріг храму переступаємо тільки на Пасху та Різдво або ж стаємо "відлунням" ЗМІ, звинувачуючи Церкву та її ієрархів на підставі перших же "жовтих" новин - тоді ми виявляємося союзниками єретиків і зрадниками нашої батьківщини, основа і стовп якої - православна віра і кров тисячі мучеників, які  відали життя за вільну і православну Грецію.

-          Як Ви вважаєте, чи знаходить нинішня проповідь Церкви відгук серед віруючих? Може зростаюче безбожництво пояснюється нездатністю Церкви переконувати?

-          Церква на протязі всієї своєї історії багато витерпіла, переживала періоди і занепаду, і розквіту. В нашу епоху ми відчуваємо не тільки економічну кризу, але й кризу традиційних цінностей. І в цілому, проаналізувавши нинішню ситуацію, ви побачите, що всі релігійні системи переживають кризу. Світ втратив надію, і люди намагаються знайти вирішення проблем шляхом пошуку нових відчуттів. Я вірю, що віра в Христа - джерело єдиної надії, яка може винагородити людину. Без Христа надії немає. Борг всієї Церкви і кожного віруючого в окремо - дати надію цього світу. Церква повинна відновити свій євангельський характер і знову понести світу благу звістку, світ сьогодні потребує того, щоб почути її голос, але звучний з тією силою, з якою він звучав у апостольську епоху, і, найголовніше, зі свідоцтвом віри, з любов'ю.

-          Інші церкви та релігії мають божественне походження чи є винаходом людей?

-          Церква - Єдина, Кафолична і Апостольська, Богом створена, Богом живе і до Бога рухається. Всі інші є не що інше, як марне прагнення нерозумних людей до щастя, надії і порятунку.

Джерело:  «Издательский дом Святая Гора»

Переклад українською: Православний Оглядач