Святі отці про послух. Святий Марк Ефеський (Євгенік)

9 частина

Продовжуємо надавати вашій увазі уривки із книги «Благий непослух чи поганий послух» відомого православного грецького богослова, професора богословського факультету Солунського університету імені Аристотеля, клірика Вселенської Патріархії, протоієрея Феодора Зісіса.

1 частина: Слідом за екуменізмом прийшов гомосексуалізм. Проф. Феодор Зісіс

2 частина: Благий непослух чи поганий послух. прот. Феодор Зісіс

3 частина: Священне Писання про послух. Прот. Феодор Зісіс

4 частина: Святі отці про послух. Святий Афанасій Великий

5 частина: Святі Отці про послух. Святитель Василій Великий

6 частина: Святі Отці про послух. Григорій Богослов, Іоан Златоуст, Максим Сповідник

Святитель Марк Ефеський [1] увійшов в історію як безстрашний сповідник, борець за чистоту православного вчення і запеклий противник католицтва, як "антипапа" (так його іменує у своїй однойменній книзі преподобний Афанасій Парійський [2]) .

І навряд чи хтось посміє дорікнути йому в непослуху й непокорі за те, що він, єдиний з усього константинопольського єпископату, не послухався рішень Ферраро - Флорентійського уніатського co6opу [3] і зберіг істину Православ'я, незважаючи на всі приниження і образи з боку католиків і латинствующих православних (які є не що інше, як подоба нинішніх екуменістів).

Тим не менш «грамотні» екуменісти намагаються спотворити образ святого Марка і перекрутити саму історичну дійсність, бо для виправдання своїх тісних і постійних контактів з католиками і лояльного ставлення до папи вони зухвало і неправомірно апелюють до святителя, посилаючись на те, що сказав святий Марк, звертаючись з вітальною промовою до римського понтифіка на самому початку діяльності собору.

Дійсно, тоді Ефеський митрополит, як, втім, і вся православна делегація, плекали благу надію на те, що вони все-таки зуміють переконати католиків публічно відректися від своїх заблуджень і прийняти істину православної віри. Тому з великим міркуванням і, безсумнівно, заради ікономії, на відкритті собору він дійсно говорив вельми шанобливо і лагідно, щоб віддати честь і повагу папі і, по можливості, привернути заблуканих.

Але під час довгих засідань собору святитель Марк переконався в тому, що католики, незважаючи на безліч наведених ним богословських аргументів, абсолютно закосніли в єресі і упираються в своїх заблудженнях; побачив, що всюди безроздільно панують егоїзм, самовдоволення і гордовитість; переконався в світському образі думок латинян, їхньому мирському умонастрої і владолюбстві. І після цього святий, незважаючи на те, що робота собору ще тривала, рішуче заявив православній делегації, «що латиняни не тільки розкольники, а й єретики. І про це Церква наша змовчала, внаслідок того, що їхнє плем'я велике і сильніше нашого» .

У відповідь на це деякі сказали: «Невелике розходження між нами і латинянами, і, якщо наші захочуть, воно легко буде виправлено».

Коли ж святитель зауважив, що відмінність насправді велика, то вони відповіли йому: «Це не єресь, і ти не можеш назвати це єрессю, бо й ніхто з тих, що були раніше тебе освічених і святих мужів не називав це єрессю».

І тоді святий Марк категорично прорік: «Це єресь, і так дивилися на неї і наші попередники, але не хотіли викривати латинян як єретиків, очікуючи на їх навернення і піклуючись про збереження любові; і, якщо хочете, я покажу вам, що вони вважали їх єретиками».

Те ж стверджував сповідник і в одному зі своїх послань: «Ми відступили від них "як від єретиків, і тому відмежувалися від них... Ясно - що вони єретики, і ми відсікаємо їх як єретиків».

Отже, католицизм це єресь - ось одностайна оцінка святих отців і вчителів Церкви з часів святителя Фотія [4] .

Тому, продовженню і незмінності цієї одноголосної святоотецької позиції - так званій згоді Отців (consensus Patrum) [5] - завдають великої шкоди і приносять чималу шкоду ті нинішні ієрархи (причому найвидатніші), які стверджують, що католицтво зовсім не єресь, а сама католицька церква не просто церква, а ще й «сестра». (Відбувається це або через незнання, яке, втім, лікується знанням, або через переконання і внаслідок латиномудрія - і тоді цей стан абсолютно безнадійний і нічим не можна цьому зарадити).

Цим вони принижують Єдину Святу Кафоличну і Апостольську Церкву, бо ставиться під сумнів той незаперечний факт, що тільки вона одна є Церквою Христовою, в якій можливе спасіння віруючих , а також скасовуються межі вічні, які поклали наші Отці.

Після повернення делегації з Флоренції і захопленої зустрічі святителя Марка віруючими Константинополя, латинствующі православні (прообрази нинішніх екуменістів) відправили його на заслання на острів Лемнос [6] (1440 - 1441), щоб не мати в особі святого перешкоду для проведення в життя рішень уніатського розбійницького собору і щоб слово його звучало відкрито.

Що ж зробив у цій ситуації святий Марк? Може, він підкорився латиномудрствующому патріарху Митрофану [7] і його наступнику Григорію [8] і продовжив поминати їх за богослужінням для того, щоб його не вважали неслухняним або ж упорядником схизми [9]? (Ті, хто нехтують євангельською та святоотецькою істиною і акривією і воліють бути вгодними не Богу, а людям, порадили б йому вчинити саме так).

Навпаки, премудрий в божественному і непохитний у переконаннях архіпастир не тільки перервав церковне спілкування з латинствующими, а й незадовго до своєї блаженної кончини, вже на смертному одрі, заповідав, щоб нікого з єретичуствующих єпископів або кліриків і тих, хто знаходяться з ними в спілкуванні не було на його похованні, панахидах і заупокійних літіях. Тим самим він бажав позбавити віруючий народ від жодного збентеження або ж зваблювання, оскільки, в іншому випадку, з боку могло здатися, що негласно, можливо, крадькома, святитель Марк все ж визнавав спілкування з патріархом і тих, що з ним.

Святий рішуче заявив, що не бажає мати нічого спільного з латиномудрствующими ані в цім житті, ані після своєї кончини, оскільки переконався, що чим більше він віддаляється від патріарха і йому подібних, тим більше наближається до Бога і Його святих. У своєму передсмертному слові святитель Марк каже, що слід перервати всякий зв'язок з латинствующими (читай, екуменістами) до тих пір, поки Господь Сам не управить і не умиротворить Свою Церкву:

«Скажу ж про патріарха [10], щоб не подумалося йому, можливо, надати мені якусь честь у похованні смиренного цього мого тіла або в панахидах по мені послати когось зі своїх архієреїв, або свого кліру, або взагалі кого-небудь з тих, що перебувають в спілкуванні з ним для того, щоб взяти участь у молінні або приєднання до священнослужителів з ​​нашого уділу, запрошеним на це, подумавши, що колись або ж таємно я допускав спілкування з ним.

І щоб моя безгласність не дала тим, що не знають добре і повністю моїх поглядів приводу запідозрити якесь угодовство, я говорю і свідчу перед багатьма з тих, що перебувають тут і гідними мужами, що я абсолютно і жодним чином не хочу і не приймаю спілкування з ним або з тими, що знаходяться з ним ні в цьому моєму житті, ні після смерті, як не приймаю ні колишньої унії, ні латинських догматів, які він прийняв сам і його однодумці, і заради проводження яких зайняв це місце головуючого, з метою повалення правих догматів Церкви.

Я абсолютно впевнений, що наскільки далі я стою від нього і подібних, настільки стаю ближче до Бога і всіх святих; і наскільки відокремлюю себе від тих, настільки буваю в єднанні з істиною і зі святими отцями, богословами Церкви; а також я переконаний, що ті, які зараховують себе до тих [11] далеко стоять від істини і блаженних вчителів Церкви.

І тому кажу: як протягом усього мого життя я був у відділенні від тих, так і під час відходу мого, та й після моєї смерті, я відвертаюся від навернення і єднання з ними і клятвено заповідаю, щоб ніхто (з них) не наближався ні до мого похорону, ні до панахиди по мені, а також (і стосовно) кого іншого з нашого уділу, з метою спроби приєднатися і послужити в наших (богослужіннях), бо це означає змішати те, що не може бути змішаним; але їм личить бути абсолютно в розділенні з нами до тих пір, поки Бог не дарує виправлення і мир Своїй Церкві».

Продовження: Чи маємо ми право говорити? Святі Отці про послух

 

Примітки

1. Святитель Марк Євгенік (Ефеський) (1392/93 - 1444/45) - народився, отримав освіту, прожив більшу частину життя і помер у Константинополі. Чернецтво прийняв у 1418 р. Напередодні від'їзду до Феррару в складі православної делегації для участі в Ферраро - Флорентійському соборі проти волі був поставлений на митрополита Ефеського (1437). Спочатку вірячи в можливість відновлення єдності Церкви, він незабаром усвідомив безуспішність цього заходу і всіма силами намагався запобігти укладанню ганебної унії, яка вела до зради Православ'ю. У Флоренції він, єдиний з ієрархів, не підписав унії. Після повернення до Константинополя, святий продовжив боротьбу з унією. Відмовившись від прийняття патріаршества, він таємно покинув столицю і відправився в Ефес, що знаходився під османами, щоб підтримати свою паству. Не маючи дозволу від турецької влади, він не міг тут довго залишатися і тому незабаром відправився на Афон. Однак по дорозі туди, на о. Лемнос, за розпорядженням імператора святитель був заарештований і поміщений під варту (1440 - 1442). Після другої спроби потрапити на Святу Гору він повернувся до Константинополя, де прожив останні два роки свого життя. (Євгеніки - родове ім'я святого Марка).

2. Преподобний Афанасій Парійський (1721/2 - 1813) родом з острова Парос. Закінчивши Афонську богословську школу (Афоніади, існує і нині як загальноосвітня для дітей), був залишений у ній викладачем. Потім продовжував викладацьку діяльність у кількох навчальних закладах, поки в 1771 р. Константинопольський патріарх Феодосій II (1769 - 1773) не призначив його ректором Афоніади. Тоді ж він був висвячений в сан священика. На Святій Горі преподобний Афанасій взяв активну участь в русі коливадів за оновлення і відродження церковного життя: як спадкоємці ісихастів XIV ст., своєю метою вони ставили повернення до святоотцівської традиції, а джерелом для них була традиція умного ділання. За це через деякий час він був вигнаний з Афона.                                                                                                                                                      

Однак завдяки авторитету в галузі освіти йому було дозволено викладати. Пізніше патріарх Гавриїл IV (1780 - 1784) попросив святого стати ректором константинопольської Патріаршої школи - найавторитетнішого на той час грецького навчального закладу; тоді ж йому було запропоновано єпископство. Від обох пропозицій він відмовився. На цей період припадає пік його письменницької діяльності. Закінчив життя преподобний Афанасій у монастирі святого Георгія Ревстона на своїй батьківщині. У 1994 р. він був зачислений Елладською Церквою до лику святих.

3. Ферраро - Флорентійський собор (1438-1439) - скликаний з ініціативи імператора Іоанна VIII Палеолога (1425 - 1448) і папи Євгена IV (1431 - 1447) як спроба возз'єднання католицької і православної Церков з метою зближення Візантії і Заходу перед лицем спільної турецької загрози. Засідання собору для обговорення унії були відкриті у Феррарі 09.04.1438. На соборі був присутній папа, кардинали, латинські єпископи, а також імператор, Константинопольський патріарх Йосиф ll (1416 - 1439), уповноважені від східних патріархів і кілька грецьких єпископів, митрополит Ісидор Київський (в дійсності Московський, пізніше прийняв католицтво і став кардиналом), Суздальський єпископ Авраамій з 200 іншими духовними і світськими особами. Із західних государів ніхто не приїхав. Через чуму в 1439 р. собор був перенесений у Флоренцію. Католики вимагали від православних повного прийняття латинського вчення та адміністративного підпорядкування Ватикану, допускаючи лише деяку самостійність в області богослужінь і обрядів. За це папа обіцяв організувати Хрестовий похід проти турків, який пройде через Константинополь, взяти на себе витрати з повернення грецьких делегатів, а також надати військову допомогу для захисту Царгорода.                                                                                                                                                   

Після довгих обговорень, під тиском католиків, всі пункти, представлені ними як умови для підписання унії, були прийняті православною стороною - догмат FiIioque і законність його додавання в Символ віри, можливість здійснювати Євхаристію на неквасному хлібі, вчення про чистилище, примат папи. 5 червня 1439 було підписано соборне визначення, яке не підписав тільки святитель Марк Ефеський (1392/93-1444/45), але для папи це означало, що вони нічого не домоглися. Повернувшись до Константинополя, цар в особі народу і простих кліриків зіткнувся з сильною опозицією, що об'єдналася навколо святого Марка. Патріархи Олександрійський, Антиохійський та Єрусалимський також були проти унії. Не отримавши від Заходу обіцяної допомоги, до неї охолов і імператор. На Русі прихильників унії також не прийняли.

4. Святитель Фотій I Великий ( бл. 820 - 891 ) - патріарх Константинопольський (858 - 867 і 877 - 886), найбільша постать Візантії IX в. У нього навчалися наукам діти Василя I (867 - 886): Костянтин, спадкоємець престолу Лев VI Мудрий (886 - 912), Олександр і Стефан. Учнем святителя також був і майбутній святий просвітитель слов'ян Кирило († 869). Болгарський цар Борис був хрещений, як вважають, самим святителем Фотієм, який відправив туди архієпископа і священиків для хрещення болгарського народу (бл. 863/5). Ставши архіпастирем, святий Фотій сприяв поширенню впливу Візантійської Церкви на слов'янські народи в Болгарії, Моравії і на Русі, що призвело в 867 р. до конфлікту з римським престолом і анафемі папі Миколаю (858 - 867).

При святителеві Фотію відбулося так зване «Перше хрещення Русі», можливо, самими святими Кирилом і Мефодієм († 885), коли князі Оскольд (Аскольд) і Дір із старшими й частиною народу прийняли хрещення (бл. 860 році), по всій ймовірності, в Києві. Незабаром після цього святитель послав на Русь митрополита Михаїла і шість єпископів.

У 857 р. співправитель царя Михаїла (856 - 867), Варда, видалив зі столичної кафедри неугодного йому патріарха Ігнатія (847 - 858 і 867 - 877). Загальновизнана вченість святого Фотія, його спорідненість зі святителем Тарасієм (784 - 806) і з царським домом посприяли тому, що він був обраний патріархом, за шість днів пройшовши всі ступені ієрархічної драбини (подібно святителям Тарасію і Никифору (806 - 815)).                                    

Незабаром почалися смути, розпалювані колишнім патріархом. Для їх припинення в 861 р. в Константинополі був скликаний собор, на якому було затверджено патріархом святитель Фотій і підтверджено скинення Ігнатія. Папа Миколай I (858 - 867), посли якого були присутні на соборі, затверджуючи святого Фотія патріархом, сподівався підпорядкувати його своїй владі, але, не отримавши очікуваного, на соборі в Римі (863) віддав його анафемі.

За незаконне сходження на престол святитель Фотій докорив вбивці - Василію I Македонянину (867 - 886), не допустивши його до причастя Святих Таїн, за що був видалений з кафедри і ув'язнений у монастир під варту. На його місце знову був поставлений Ігнатій. Константинопольський собор (869), скликаний для суду над святим Фотієм, проходив за участю папських легатів. Не маючи ніяких підстав до засудження, собор все ж піддав анафемі святителя Фотія, заславши його на сім років в монастир. Після смерті Ігнатія († 877), який незадовго перед тим примирився зі святим, в 879 р. в Царгороді був скликаний новий Собор (багатьма отцями Церкви званий VIII Вселенським), який відновив патріарха Фотія на кафедру. Папа Іван Vlll  (872 - 882), не визнавши цього рішення, знову відлучив його від Церкви (881). При наступникові імператора Василія, Льву Vl (886 - 912) святитель Фотій змушений був залишити кафедру на користь шістнадцятирічного брата імператора, Стефана I (886 - 893). Вдруге позбавлений влади, він пішов у монастир, де і помер.

Він відомий як учений богослов, який залишив численні і різноманітні праці, присвячені викриттю заблуджень латинян, спростуванню різних єресей, роз'ясненню Писання, розкриттю різних предметів віри. З ініціативи святого Фотія і за його безпосередньої участі було складено «Міріобібліон» (Бібліотека) ​​- коментарі до рукописів 279 стародавніх авторів, що були в столичній бібліотеці, з обширними виписками з оригіналів - пам'яток, згодом цілком або частково втрачених. Для полегшення читання древніх, особливо класичних письменників, а також Писання, під редакцією Фотія був складений «Словник».

5. Consensus patrum (лат.) - православний критерій істинності віровчення, відомий як «згода отців» і запозичений із західної богословської науки; застосовується щодо тих аспектів православного вчення, які не отримали своїх догматичних визначень на Вселенських Соборах. Consensus patrum по авторитету не нижче цих Соборів, бо Отці, присутні на них, самі посилаються і перевіряють свої постанови по ньому, починаючи свої догматичні визначення словами: «Слідуючи Святим отцям», висловлюючи тим своє переконання, що вірність їм за духом є основною ознакою православного богослов'я. За висловом преподобного Вікентія Лерінського († бл. 450), consensus patrum це те, «чому вірили всюди, завжди і всі» (Commonitorium, 2). На відміну від теологумену (термін введений В.В. Болотовим (1853 - 1900) для позначення так званої приватної богословської думки, з яким вся Церква може і не погоджуватися), така узгоджена думка Святих отців приймається всією повнотою Церкви і є частиною Священного Передання.

6. Лемнос - вулканічний острів в північній частині Егейського моря.

7. Митрофан II (1440 - 1443) - перший після підписання унії з католиками Константинопольський патріарх - латинофіл. Після смерті патріарха Йосифа II (1416 - 1439) імператор Іоанн VIII (1425 - 1448) запропонував це місце спочатку Антонію, митрополиту Іраклійському, потім святителю Марку Ефеському (1392/93-1444/45), але обидва ієрарха відмовилися, оскільки патріарше служіння, при сформованих обставинах, означало згоду з унією і її проведення в життя. Цю гідність прийняв митрополит Фізичеський Митрофан, уже глибокий старець. Хоча він і належав до числа тих, що підписали унію, але на Соборі у Флоренції Митрофан ніколи не виділявся як її прихильник. Однак при ньому відбулася промульгація (урочисте оприлюднення) унії (1440). Незабаром він залишив престол. У 1443 р. три патріарха - Олександрійський, Антиохійський та Єрусалимський оприлюднили соборне послання, в якому Митрофан був засуджений.

8. Григорій III Меліссін (Маммі, або Мамма) в молоді роки в якості протосингела патріарха брав участь у діяннях Ферраро - Флорентійського собору, захищаючи необхідність прийняття церковної унії і, врешті-решт, сприяв її прийняттю. Був призначений Константинопольським патріархом (1443/5 - 1450). При останньому Візантійському імператорові Костянтині XII (1448 - 1453) на соборі в храмі святої Софії в 1450 р. у присутності трьох східних патріархів Григорій, як уніат, був позбавлений влади. Після взяття Царгорода турками, він став «латинським» патріархом Константинополя (з 1454). Помер у Римі (1459). На захист унії він написав кілька творів: «Апологія проти сповідання Марка Ефеського» і «Відповідь на окружне послання того ж Марка». [Протосингел - помічник патріарха або єпископа, в більшості випадків, їх наступник по кафедрі].

9. Схизма (від др. -греч. Σχίσμα - розщеплення, розкол, розбрат) - термін, що позначає розкол в Церкві.

10. Йдеться про Константинопольського Патріарха Григорія III (1443/5 - 1450), який, будучи протосингелом, був присутній на Ферраро - Флорентійському соборі і разом з іншими підписував унію з католиками.

11. Тобто з тими, хто підписав свого часу унію.