У «Кобзарі» Бог в усьому і скрізь

Митрополит Іларіон (Огієнко)

Слово Бог чи Господь і слова, похідні від них, стрічаються довгі сотні раз у «Кобзарі». Стрічаються в ньому на кожному кроці. Враження таке, що Шевченко міцно зріс з Богом, і він постійно в його душі і серці, і автор не може ніколи забути про Нього. Бог у Шевченка міцно пов’язаний з людиною в одне нероздільне ціле.

У Києві незабаром вийде повний Словник Шевченкової мови, в якому буде підраховано, скільки раз яке слово вжите в нього, - і тоді ясно виявиться, що слова Бог, Господь, Святий, Божий, Господній – це найчастіші слова в «Кобзарі», які разом уживаються в ньому довгі сотні раз.

Уживається слово Бог у найрізніших випадках, у найрізніших позиціях. Напр.: Щаслива голубка: високо літає, полине до Бога милого шукать; Рости гнучка та висока до самої Хмари, - спитай Бога, чи дождуся, чи не діжду пари; Невольник до Бога руки здіймає, кайдани ламає; Ні, Ярино, Бог не кине. – ти найдеш дружину; О, Господи, як то тяжко тії дні минають; Ти сирота, нема нікого, опріч Праведного Бога.

Про Бога в українського народу склалося багато незмінних («утертих») виразів, яких Шевченко добре знає й завжди вживає. Це такі вирази, як: Дай Боже, Поможи Боже, Слава Богу, Крий Боже, Сохрань Боже і т. ін.

Ось трохи на це прикладів: Нехай йому Бог поможе!; Нехай Бог вам помагає; кінчимо, як Бог поможе; Дав Бог мені близнята; Та не дав мені Бог ані щастя, ні Долі; Дай же, Боже; Чи не дасть Бог милосердний хоч на старість волі; Та не дай, Господи, нікому, як мені тепер, старому, у неволі пропадати!; А може дасть Бог; І дарував же мені Бог таке дитя, такого сина.

Багато в «Кобзарі» таких «утертих» виразів, що вони дуже часті по всій Україні: Слава Богу! Прожив, слава Богу, підтоптався; Сиділи нишком, слава Богу; В вікно подавали Христа ради; Крий Боже!; Сохрань Боже!;Ховай Боже!; Ґвалт, – рятуйте, хто в Бога вірує!

Бог – найвищий Свідок у всіх важливих чинах.

Підняв руки калічені

До Самого Бога,

Заридав, як та дитина, -

І простив небогу!...

Шевченко згадує навіть свого національного Бога: «О милий Боже України, - не дай пропасти на чужині!»

Бог часто зветься тільки словом Святий (як це бачимо в Біблії): На сім світі того в’яжуть, того ріжуть, а за віщо? Святий знає; А що з того буде, святий знає; І коли душа одпочине? Святий знає; Ублагали Царя Небесного;

Святий – скорочення з «Бог Святий».

Найбільше щастя на землі – жити «в Бога за дверима»: Як у Бога за дверима вдома панувала; Неначе в Бога за дверима, у зятя та в сина стара собі спочиває.

Вираз «Боже  Милий» десятки раз знаходимо в «Кобзарі», - його говорять і в радості, і в горі: О Боже мій Милий, за що ти караєш її, молоду?; А за віщо, Боже Милий?; Боже Милий, не вкороти віку; О Боже Милий, тяжко жити на світі, а хочеться жить!; О Боже мій Милий, як весело жить!; Зжалься, Боже Милий; Боже Милий, тяжко мені жити!

І це «Боже Милий» знаходимо в «Кобзарі» довгі десятки раз, а слово «Милий» бринить тут ніжніше, як до батька рідного.

Шевченко дає Богові найніжніші епітети: А Боже мій Милостивий, що мені робити?; Милосердний, святий Боже, Милий; О Господи Милосердний, що я заподіяв оцим людям?; О Боже Милий! Милий, Милосердний!; Боже мій Великий.

Зневажена, знівечена, ударена Катерина все і найперше звертається до Бога, найвищого Заступника і Судді: Боже мій… Іване!; Сина, сина батько одцурався… Боже Ти мій… Дитя моє!

У страшні хвилини дівчина голосить: Мамо моя… Доле моя… Боже Милий, Боже!

Без Бога в серці жити не можна, бо життя буде неповне й невідповідне!

Слово «Божий» довгі десятки разів уживається в «Кобзарі», уживається істотно. Дуже частий вираз «світ Божий», - він звичайний і в мові народній, висловлюючи походження світу від Бога: Стара мати, що привела на світ Божий; І Ярина вийшла з хати на світ Божий глянуть; І світа Божого не бачить; Світ Божий не малий; Гуляй, поки мир Божий не засне.

Вираз «день Божий», як вислів світо творення, замість просто «день» - також Шевченкова ідеологія та окраса його релігійного стилю: Отак вони що день Божий удвох розмовляли; Що день Божий обходить село; Сорочечку білу що день Божий надіває; Що день Божий довбе ребра; День Божий минає; Що день Божий умивали; І що Божий день купала; Що день Божий радості приносить дочка уродлива; Ходили що день Божий.

Взагалі слово «Божий» дуже часте в Кобзарі як епітет до чеснотного: Кобзаря звуть «старче Божий»; Нумо знову старинку Божу лицювать!; Садочки росою Божою умиті; В його, знаєте, росло на Божій харчі за дитину чиєсь байстря, - чи можна глибше описати, як подано, соціальний стан байстряти?

Слово «Божий» дуже часте в Шевченковій мові, як його улюблений епітет, епітет святий. І коли Шевченко парує його з яким словом, то ніби освячує його товченою водою… І часто це «Божий» підкреслено визначає Творця світу.

Епітетами автор уживає звичайно те, що глибоко знає, що в душі його, що рідне йому. А в Шевченка дуже багато епітетів чеснотних, святих. Бо душа свята в нього!

В українській мові часті такі вирази, коли саме вживання слова Бог підвищує дію, – збільшує щастя, визнає ніби вищий ступінь його. У Шевченковій мові це бачимо часто: купалася собі з Богом, лоно біле мила; А жіночу свою любов – і Господи єдиний!; І де ті в Господа взялися усякі штучнії їства!; Ніби серце одпочине, з Богом заговорить!; Мені так любо-любо стало, неначе в Бога!; Стали собі та й дивляться одно на другого, - отак ангели Святії дивляться на Бога, як вони одно на другого; Ніколи нічого кращого Сам Бог не бачив на землі великій, як молодії ті були; А воно, як Ангелятко, нічого не знає.

Високо цікавий епітет святий у Шевченковій мові, - він у Кобзарі довгі десятки раз, як глибока ознака релігійного стилю, що з самого серця випливає «Святий» для Шевченка – це все найкраще, любе, чеснотне. Це освячуючий епітет, для Шевченка як освячена вода, якою він освячує чеснотні речі. Дивіться: Не витерпів святої кари; За титаря ляхом платить, за батька святого; А з Петрусем в гаю, в лузі щовечора святого розмовляла; Люди з рушниками, з святим хлібом обміненим; Із воску святого три свічечки; З святими горами Дніпро; Оце її свята могила; Із-за Дніпра мого святого святії вітри принесли; На сі святі гори; Увесь святий Київ; Святі ченці; Ще за гетьманщини святої давно се діялось колись; Та жаль святого сіряка!; Святую Правду возвістить; Свого месника святого і не привітали; Пишу собі, щоб не міняти часа святого так на так; Святої воленьки; Святеє борошно псували; Бере святий Псалтир в руки та йде читати у садочок.  

Уживання слова «святий» високо показне для Шевченкового релігійного стилю. Так само й: невільники давно не чули хрещеної тії мови.

Ось Шевченкова поема «Марія», - у ній слово «святий» ужите 34 рази!

Сюди належить і слово Свято, - день, призначений на все святе, на все найкраще і чеснотне! Як воно ідеологічно вище від російського «празник» - порожній від праці день (тому призначали його п’янству).

Богородицю, Матір Божу Шевченко часто згадує в «Кобзарі», - він Її повно й щиро шанує, як православний. Мати Божа сильно шанується в Україні з глибокої давнини, пройняла все народне життя, і ця пошана істотно входить і до Шевченкового релігійного стилю. Напр. Шевченко розповідає: Коли козаки по 1795 році стали новим кошем, то поганий татарин «заказав запорожцям Церкву будувати». Тоді козаки «у наметі поставили Образ Пресвятої», і крадькома молилися; Або:

Як покидали запорожці

Великий Луг і матір січ,

Взяли з собою Матер Божу,

А біль нічого не взяли.

Звернення до Богородиці дуже часті: О Матер Божая, розкуй мою ти душу!

Шевченко добре знає оповідання про плач – сльози Богородиці., коли вона заступається за Україну. Напр.: Не плакала б Матер Божа в Криму за Україну, - це була велика подія, про яку вся Україна тоді говорила, а в сьогоднішніх виданнях Кобзаря у Києві навіть малої примітки до цього не дають…

Пречиста Марія заступилася і за Гетьмана Полуботька, і за замордованих козаків, про що гула вся Україна:

Мордувались сіромахи,

Плакали, і з ними

Заплакала Матер Божа

Сльозами святими

Заплакала Милосерда,

Неначе за Сином, -

І бог зглянувсь на ті сльози,

Пречистої сльози:

Побив Петра. Побив ката

На наглій дорозі!...

І все це друкується тепер у Києві без жодної примітки…

Глибока віра в Божу Матір високо показна в автора «Марії»…

Треба тут згадати, що в Україні сильно поирена дохристиянська віра в Долю. Це відбилося і в «Кобзарі». Напр.: Так і Доля: того лама, того наганя; Куди, каже хилить Доля, туди й треба гнуться; Доле моя, Доле, де тебе шукать?; Багаті нехай бенкетують, -  їх Доля дбає.

Звичайно, віра в Долю постала ще до християнського часу, а пізніше ввійшла в склад двоєвір’я, і живе в Україні й досі. Нею переповнена народня мова.

Розділ з книги «Релігійність Тараса Шевченка» (Вінніпег, 1964 рік)

Ідеї Шевченка про Бога і націю. Дмитро Донцов

Чи був Тарас Шевченко греко-католиком? 

Владика Федір: Моральний занепад – це знищення нації, свідчить у своїх творах Шевченко

Представники УПЦ вшанували Великого Кобзаря