Про глупоту. Дітріх Бонхоффер

Глупота - ще більш небезпечний ворог добра, ніж злоба. Проти зла можна протестувати, його можна викрити, в крайньому випадку його можна присікти за допомогою сили; зло завжди несе в собі зародок саморозкладу, залишаючи після себе в людині принаймні неприємний осад. Проти дурості ми беззахисні.

Тут нічого не добитися ні протестами, ні силою; доводи не допомагають; фактам, що суперечать власному судженню, просто не вірять - в подібних випадках глупий навіть перетворюється на критика, а якщо факти незаперечні, їх просто відкидають як нічого не значущу випадковість. При цьому дурень, на відміну від лиходія, абсолютно задоволений собою; і навіть стає небезпечний, якщо в роздратуванні, якому легко піддається, він переходить в напад. Тут причина того, що до глупої людині підходиш з більшою обережністю, ніж до злої. І ні в якому разі не можна намагатися переконати дурня розумними доводами, це безнадійно і небезпечно.

Чи можемо ми впоратися з глупотою? Для цього необхідно постаратися зрозуміти її сутність. Відомо, що дурість не стільки інтелектуальний, скільки людський недолік. Є люди надзвичайно кмітливі і проте глупі, але є й важкодуми, яких можна назвати як завгодно, але тільки не дурнями. З подивом ми робимо це відкриття в певних ситуаціях. При цьому не стільки створюється враження, що глупота - природжений недолік, скільки приходиш до висновку, що в певних обставинах люди тупіють або самі дають себе отуплювати.

Ми спостерігаємо далі, що замкнуті і самотні люди схильні до цього недоліку рідше, ніж схильні до товариськості (або приречені на неї) люди і групи людей. Тому глупота є скоріше соціологічною, ніж психологічною проблемою. Вона не що інше, як реакція особистості на вплив історичних обставин, побічне психологічне явище в певній системі зовнішніх відносин.

При уважному розгляді виявляється, що будь-яке потужне посилення зовнішньої влади (будь-то політичної або релігійної) вражає значну частину людей дурістю. Створюється враження, що це прямо-таки соціологічний і психологічний закон. Влада одних потребує глупоти інших. Процес полягає не у раптовій деградації чи відмирання деяких (скажімо, інтелектуальних) людських задатків, а в тому, що особистість, пригнічена видовищем всепереможної влади, позбавляється внутрішньої самостійності і (більш-менш несвідомо) відрікається від пошуку власної позиції в створюваній ситуації.

Глупота часто супроводжується упертістю, але це не повинно вводити в оману щодо її несамостійності. Спілкуючись з такою людиною, просто-таки відчуваєш, що говориш не з нею самою, не з її особистістю, а з тими, хто оволодів нею закликами та гаслами. Вона перебуває під закляттям, вона засліплена, вона зганьблена і оскверненна у своїй сутності. Ставши тепер безвольним знаряддям, глупий здатний на будь-яке зло і разом з тим не в силах розпізнати його як зло. Тут коріниться небезпека диявольського використання людини для зла, що може назавжди погубити її.

Але саме тут стає абсолютно ясно, що подолати глупоту годі й актом повчання, а тільки актом звільнення. При цьому, однак, слід визнати, що справжнє внутрішнє звільнення в переважній більшості випадків стає можливим тільки тоді, коли цьому передує звільнення зовнішнє, поки цього не сталося, ми повинні залишити всі спроби впливати на дурня переконанням. У цій ситуації цілком очевидна марність всіх нашої зусиль осягнути, про що ж думає «народ» і чому це питання абсолютно зайве по відношенню до людей, мислячих і діючих у свідомості власної відповідальності.

«Початок мудрості-страх Господній» (Пс.  110, 10). Писання говорить про те, що внутрішнє звільнення людини для відповідального життя перед Богом - єдино реальне подолання глупоти.

До речі, в цих думках про глупоту все ж таки міститься деяка втіха: вона абсолютно не дозволяє вважати більшість людей дурнями за будь-яких обставин. Насправді все залежить від того, на що роблять ставку правителі - на людську глупоту чи на внутрішню самостійність і розум людей.

Уривок з книги «Спротив і покірність»

Переклад українською: Християнський оглядач