Що таке екуменізм?

ЕКУМЕНІЗМ

МОНАСТИР ПАРАКЛІТУ (УТІШИТЕЛЯ) ОРОПОС В АТТИЦІ. ГРЕЦІЯ 2010

ПРОЛОГ

Наша Церква за своєю природою є кафолічною, а, отже, і екуменічною (вселенською). Маючи простягнуті руки до всіх людей будь-якої раси, будь-якої епохи, закликає їх слідувати за нею. ... Цю канонічну і природну ознаку Церкви, екуменічність (вселенськість) - узурпують собі зараз два рухи, які виражають дух нинішньої епохи: «екуменізм», а також глобалізація.

Можливо це прозвучить дивно, однак можна сказати, що сьогодні «екуменізм» загрожує екуменічності нашої Церкви, бо він все більш просувається в сторону тактики компромісу і синкретизму, до тактики, яка оскаржує фундаментальні поняття Православної віри. А правильна віра, не забудьмо про це, є першою і найважливішою умовою спасіння людини, згідно із натхненними висловлюваннями Отців Церкви: Будь хто, що хоче спастися, насамперед має потребу зберігати Православну віру, якої, якщо б хто не дотримувався в повноті та непорушності, то безсумнівно б загинув. (Символ Віри св. Афанасія Олександрійського). 

Отже, якщо рятівна місія нашого Православ'я загине серед оман іновірців і сповідників інших релігій з причини утопічного «екуменізму», негайно загине і надія цілого світу.

ТЕОРЕТИЧНІ ОЗНАКИ «ЕКУМЕНІЗМУ»

«Екуменізм», домагаючись своєї мети, залишає без уваги або переглядає основи Православ'я. Просуває концепцію «Розширеної Церкви», згідно з якою Церква одна, але містить в собі християн усіх сповідань від моменту їх хрещення. Таким чином, всі християнські сповідання є «сестринськими церквами».

У цьому ж дусі розвивається ідея «світової невидимої Церкви»: Церква, яка нібито існує «невидимо» та складається з усіх християн. Прийде час і ця Церква виявиться завдяки об'єднавчим зусиллям.

Вплив на цю концепцію справила теорія гілок, згідно з якою Церква представляється «деревом» з «гілками», тобто з усіма християнськими сповіданнями, серед яких кожна містить лише частину істини. 

Додамо ще теорію про «дві легені», яка розвинулася в середовищі православних «екуменістів» (або «православних» екуменістів? - прим.) і римських католиків. Відповідно до цієї теорії Православ'я і римський папізм є двома легенями, за допомогою яких дихає Церква. А щоб вона могла знову почати правильно дихати, то обидві легені повинні в своєму диханні досягти синхронізації. 

Нарешті, до методів, які використовує «екуменізм» для зближення християн, належить також догматичний мінімалізм. Йдеться про стиснення догматів до певного максимально можливого «мінімуму», тобто до точки, з тим, щоб перескочити через догматичні прірви, як через струмок. Однак наслідком цього стане применшення догматів, їх деградація і приниження їх значення. «Нехай з'єднаються християни, а догмати обговорять богослови, пізніше»! Природно, що за допомогою такої теорії християни з легкістю можуть з'єднатися. Однак, чи будуть такі «християни» православними, тобто справжніми християнами?

ОТЖЕ, ОСТАТОЧНО - ЧИМ Є «ЕКУМЕНІЗМ»

Спостерігаючи за змінами поняття «екуменізм», а також поступового віддалення його від своїх первинних цілей, православні справедливо цікавляться: Невже не видно, що метою екуменізму є аж ніяк не єдність християн, а лише планування єдиної релігії, яка зрівнює всі релігії, планування релігії, яка перетворює Церкву Христову в якийсь Клуб Релігійних Людей або у світську організацію, на манер ООН, позбавлену благодаті Божої і правильної духовності?

Яким же чином наше традиційне Православ'я все ж оцінює «екуменізм»?

«« Екуменізм» в тому його розумінні, який став домінувати в даний час, з повною переконаністю можна назвати єрессю, бо він заперечує основні ознаки Православної віри. Наприклад, прийняття теорії гілок, яка означає, що кожна спільнота володіє частиною правди і ми, всі церкви, повинні об'єднатися і викласти на стіл свою частину, щоб виникла цілісність і повнота правди. Ми віримо, що Православ'я є Єдиною, Святою, Соборною і Апостольською Церквою. Кінець! З цього питання не може бути дискусій. У результаті, якщо хто-небудь стверджує зворотне, може називатися «екуменістом» і остаточно стати єретиком» (Архієпископ Афінський Христодулос, Інтерв'ю для радіостанції Церкви Греції, 24 травня 1998 р.)

««Екуменізм»- це загальна назва фальшивих християн, фальшивих церков Західної Європи ... Всі ці фальшиві християни, всі ці фальшиві церкви, є нічим іншим, як однією єрессю поруч з іншою. Загальне їх євангельське найменування - це єресь всіх єресей. Чому? Та тому, що на історичному просторі побутували різні єресі, вони заперечували або деформували деякі ознаки, характерні для Богочоловіка Господа Ісуса Христа; ці ж європейські єресі заперечують самого Богочоловіка, а на Його ж місце водружають Європейця». (Архімандрит Іустин Попович).

««Екуменізм» є ні єрессю, ні єрессю всіх єресей, як його зазвичай визначають. Він є чимось більш гіршим. Єресі завжди були явними ворогами Церкви. Вона могла з ними боротися. «Екуменізм», однак, не цікавиться догматами, а також догматичними розбіжностями. «Екуменізм» є фундаментальною принадністю, збоченням, а також невіглаством, незнанням правди, щоб не сказати санкціонованою всеєресю. Є підступним ворогом, від нього виходить смертельна небезпека» (Проф. Andreas Theodorou)

ЗАПЕРЕЧЕННЯ ПРОТИ «ЕКУМЕНІЧНОГО» РУХУ

На даний момент на православному ґрунті набувають все більшої сили заперечення проти «екуменізму», а також його виразників. Видається безліч книг, статей і критичних думок, в яких з болем і занепокоєнням виражаються думки про те, що ми спрямовуємося за «планом» і «лінією» до вавилонського полону Православ'я на підставі єресі, що має багато облич і багато найменувань.

Ми знаємо чимало видатних православних священиків і богословів, які ратують за негайний вихід Православ'я з «екуменічного» руху, за неучасть у їхніх конференціях, бо вважають їх не тільки безплідними, але і вкрай шкідливими.

Деякі Церкви вже вийшли з Всесвітньої Ради Церков.

УЧАСТЬ ВІРНИХ В «ЕКУМЕНІЧНОМУ» РУХОВІ

Знаємо, що критерієм Православ'я є соборність, повнота церковної спільноти. Ніхто: ні патріархи, ні Собори не можуть стримати або знехтувати прояви свідомості своїх вірних. Тому-то «не повинен проводиться жоден діалог або прийматися  будь-яке рішення, з яким не згодна загальноцерковна, завжди чуйна совість (тобто духовенство, сповнене благодаті Духа Святого, ченці та миряни)» (Митрополит Нафракський Ієронім).

Екуменічні діалоги, таким способом, як проводять їх зараз, знаходять підтримку лише в колах академічного богослов'я, а також в інших позацерковних, позаінституційних органах, які переслідують конкретну політичну, економічну користь в масштабі міжнародних відносин. Діалоги не несуть в собі догматів церковного тіла, будучи нав'язаними «ззовні» і «зверху». Цей факт виявляє нам одне вельми болісне явище, а саме - відокремлення адміністративної підструктури в структурі Православної Церкви. Це означає відділення церковної адміністрації від богословської думки, а також від церковної повноти, від їхніх проблем, поглядів і сподівань.

Нині відбувається так, що народ Божий усунений від участі в діалогах, а також не отримує повної інформації на їх тему. Втім, рішення діалогів також не містять в собі печаті справжньої соборності та приймаються зазвичай «професіоналами» в області «екуменізму». У цьому відношенні характерним є визнання одного православного ієрарха: «Православний народ мало що знає про екуменічний рух, в чому, можливо, і полягає щастя цього руху. Православний народ  до кінця не дає собі звіт в тому, що ж відбувається в Женеві»! [Журнал "Ekklisia" nr 13 s. 500 Афіни 1994].

НАШ ОБОВ'ЯЗОК

Безсумнівним є той факт, що ми живемо в період всесвітніх змін, які повністю змінюють обличчя світу. Регульовані події, наступають з темпом, який не підлягає якомусь гальмуванню. «Екуменізм» розвивається під впливом глобалізації, яку нав'язують світу найпотужніші політико-економічні центри. Ніхто вже не вірить, що «екуменізм» здатний запропонувати видиме рішення християнської єдності на підставі чистої догматики.

Як православні християни ми не повинні ні витати в хмарах, ні залишатися байдужими. Якщо, звичайно, поважаємо людське життя, якщо відчуваємо біль за ту шкоду, яка наноситься нашим релігійним традиціям сліпими заблудженнями Заходу, а також біль за шкоду, що наноситься демонічним полоном язичницьким Сходом, - якщо це так, то ми повинні залишатися відданими до кінця нашій Святій Церкві. Зберегти незмінною нашу віру, передану нам Святими Отцями, впроваджувати науку Отців у своє практичне життя, в нашу духовну боротьбу, домагаючись власного освячення і спасіння. Правильна віра і відповідне вірі життя зроблять нас здатними істинно свідчити про Православ'я, зробить нас здатними - чому ні? - прийняти мучеництво, якщо до того закличе нас час.

Наполягати на Православ'ї, на правильному житті, а також на безкомпромісному збереженні правди, яка, як відомо, звільняє і спасає, все це - не означає егоїзму, фанатизму чи відсутності толерантності. Така відданість має істинно-екуменічний вимір, виражає любов людей Православної Церкви, Церкви, яка надає останню можливість духовного перетворення як на просторі Заходу, так і на просторі полоненого демонічними силами Сходу.

[1] Термін "католицький" (гр.: katholiós) означає "повсюдний", в той же час "екуменічний" (гр.: oikumenikos, походить  від слова "будинок", "поселення") означає вселенськість. Вживання цих термінів у іншому сенсі, ніж тут вказується, є зловживанням. Тому з метою правильного розуміння даної публікації дається відмінність між поняттями, в їх правильному і неправильному (вульгарному) вживанні. Це відбувається за допомогою лапок (прим. перекладача)

Брошура "екуменізм" Монастир Паракліта Оропос в Аттиці ГРЕЦІЯ 2010 рік.

Джерело: apologet.pl

Переклад українською: Православний Оглядач

Чоловічий монастир Паракліта (Утішителя), Оропос Аттики (Православие.ru)

Монастир знаходиться в окрузі Оропос між Мілесі і Скала Оропа. Заснований в 1963 році афонським ієромонахом Херувимом Карамбеласом зі Скиту Святої Анни. У 1978 році він отримав офіційний церковний і юридичний статус як "Свята Ктиторська Спільножитійна Обитель Паракліта"

 Першим її ігуменом був архімандрит Херувим - її засновник. Обитель налічує 20 ченців, достатньо освічених, які займаються головним чином виданням святоотцівської, аскетичної і житійної літератури. Необхідно згадати про серію "Сучасні святоотцівські образи" архімандрита Херувима, про різні переклади з російської мови, як наприклад про Святого Амвросія Оптинського, Святого Серафима Саровського і т.д. Дуже важливим було видання "Ліствиці" Іоана Синайського. Дорогою для читача стала серія "Дарування і дароносці". 

Монастир живе за афонським статутом і зберігає тісні зв'язки зі Святою Горою. Також зберігає тісні зв'язки з Російською Церквою, якій допомагає виданнями. Теперішній ігумен архім. Тимофій Саккас прекрасно знає російську мову. Престольне свято обителі здійснюється в день Святого Духа - наступний після П'ятидесятниці. Центральний собор присвячений Святому Духу. Це прекрасний храм візантійського типу. Оскільки монастир закритий для відвідування жінок, за огорожею для них побудована прийомна кімната і каплиця на честь Божої Матері Вратарниці.

Монастир має у своєму розпорядженні велику і чудову бібліотеку. Монастир Паракліта підпорядковується митрополії Аттики.