Чому православному християнину не можна бути екуменістом

Пропонуємо вашій увазі уривок актуальної на сьогоднішній день праці болгарських архімандритів Серафима (Олексієва) і Сергія (Язаджієва) про екуменічний  рух.

Пропонований матеріал наводиться за однойменною книгою (СПб., 1992), але в перекладі українською "Православним Оглядачем", з деякими скороченнями. Ця книга, зокрема, зробила вагомий внесок у формування свідомості вірних Грузинської та Болгарської Православної Церкви і спонукала ці Помісні Церкви вийти із так званої Всесвітньої Ради Церков та інших екуменічних організацій.

Бажаємо нашим читачам уважно вникнути в проблему, яка розглядається, поглибивши свої пізнання в цій галузі, щоб, за словом Апостола, бути завжди готовими дати відповідь кожному, хто домагається вiд вас звiту про ваше уповання, дати вiдповiдь iз лагiднiстю i благоговiнням. (див.: 1 Пет. 3, 15).

Сьогодні багато пишуть, говорять і проповідують про екуменізм, екуменічні зустрічі, екуменічні об'єднання християн, про екуменічне богослов'я і т. п. Але не всі, хто використовує ці слова, розуміють, що таке екуменізм.

Слово «екуменізм» походить від грецького oikoumene, oikew (мешкати, населяти). Отже, «екумені» - це «заселена, населена земля, ойкумена», і спочатку цим словом позначалася область, населена людьми на нашій планеті.

І Церква Христова в давнину словом «ойкумена» називала землю та її мешканців (див.: Мф. 24, 14; Лк. 21, 26; Одкр. 3, 10; 12, 9). Відповідно, прикметник «екуменічний» означає «вселенський», тобто такий,  що відноситься до всієї землі та її населенню. Свята Православна Церква грецькою мовою теж іменується «вселенська», будучи нею по суті, бо її Божественний Засновник призначив їй поширюватися по всіх населених на землі місцях. (див.: Мф. 28, 19; Мк. 16, 15).

Сучасний екуменічний рух теж претендує на вселенськість, але підміняє вселенську єдність в істинній вірі суто механічним з'єднанням різних сповідань, що відпали від Православ'я і є чужими йому, і тому сучасний екуменізм є абсолютно новим явищем. В якості ідеї він з'явився в середині XIX століття в Англії та Америці з метою об'єднати різні християнські сповідання, які невірно іменувалися «церквами». Досягнути цієї мети наполегливо прагне створена на Амстердамській асамблеї 1948 Всесвітня Рада «церков» (ВРЦ), центр якої знаходиться в Женеві.

Сучасний термін «екуменізм» придуманий і введений у вживання Джоном Моттом (1865-1955), відомим масонським лідером і головою ІМКА. Сталося це на з'їзді «Міжнародної місіонерської ради», яка працювала у 1910 році в Единбурзі (Шотландія) під його головуванням. Тоді й було покладено початок всьому екуменічному рухові.

Характерно, що Джон Мотт для назви цього руху вибрав не західне латинське слово «універсалізм» (від universum - всесвіт), а грецький аналог - «екуменікос» (звідки - екуменізм), який відноситься тільки до Православ'я як до істинного вселенського віросповідання. Очевидно, найближчою відкритою метою такої підміни було прагнення замаскувати єретичний задум православним терміном, узятим з класичної для Православ'я грецької мови, а віддаленою - можливість рано чи пізно ототожнити Вселенські Cобори (по-грецьки - Sinodoi Oikoumenikai) з «Екуменічним радою» (ВРЦ), яка врешті-решт могла би проголосити себе «Вселенським собором».

<...> Отже, поняття «вселенський» - «oikoumenikos», яке завжди відносилось до однієї Православної Церкви, сьогодні застосовується до нового, далекого для Православ'я руху, званого «екуменічним». Зовнішня схожість є,  однак, не має доказу внутрішньої тотожності.  Як свідчить латинське прислів'я: «Si duo dicunt idem, non est idem», тобто «Якщо двоє говорять одне і те ж, це не є одне і те ж». Так само і термін «екуменізм» вживається Православною Церквою в одному, істинному розумінні, а сучасним екуменічним рухом - зовсім в іншому.

Задовго до появи женевського екуменізму виник, існує і буде існувати завжди істинний православний екуменізм - екуменізм, або вселенськість святої Православної Церкви, заснованої Господом нашим Ісусом Христом з метою поширення через неї по всьому світу сповіщеної Христом Богомодкровенної істини та звершення здійсненого Ним спасіння. Ми насмілюємося стверджувати, що цілком належимо до цього древнього і вічно нового справжнього екуменізму, тобто до вселенськості святої Православної Церкви. Між цим, православним екуменізмом, і сучасним Женевським екуменізмом існують корінні протиріччя і глибокі, нездоланні догматичні відмінності.

З цієї причини ми не можемо бути екуменістами в сучасному значенні слова, бо ми - справжні екуменісти як члени Православної Церкви, яка з часу свого заснування називається ВСЕЛЕНСЬКОЮ! Як не можна належати до двох різних віросповідань - наприклад, неможливо, будучи справді православним, бути одночасно протестантом, - так не можна, будучи членом святої Православної Вселенської Церкви, брати участь в екуменічному русі, який - особливо останнім часом - все наполегливіше нав'язує свої погляди, глибоко чужі Православ'ю.

Женевські екуменісти іменують екуменізм «рухом Св. Духа в наш час» і вважають, що можна говорити по-новому про Бога, про таємницю Христа і особливо про св. Церкву, відкрито нехтуючи православними догматами, канонами і Священним Переданням. Але святе Православ'я не може погодитися з цим; воно не допускає нової редакції догматів, зміни канонів і зради віковим православним переданням. Православ'я суворо тримається прийнятого від Господа Ісуса Христа і його св. апостолів, бо хоче залишитися вірним завіту св. апостола Павла: Отже, браття, стiйте i тримайтеся передань, яких ви навчилися чи то словом, чи то посланням нашим (2 Сол. 2, 15). Різниця між поглядами женевського екуменізму і вченням св. Православної Церкви настільки велика, що кидається в очі навіть недосвідченому в богослов'ї православному християнинові, викликаючи у нього законну недовіру до екуменічного руху.

Кожне неправославне релігійне вчення є небогоугодним і відверто згубним, бо дерзновенно підміняє єретичною брехнею спасительне Богооткровенне вчення. Цим воно гнівить Бога і віддаляє від Нього. У Священному Писанні Бог засвідчував неодноразово, що не тільки ті, хто підміняють Його ідолами, а й ті, хто проповідує про Нього невірно викликають Його гнів. Ось що читаємо в книзі Іова: І було після того, як Господь сказав слова ті Іову, сказав Господь Елифазу феманитянину: горить гнів Мій на тебе і на двох друзів твоїх за те, що ви говорили про Мене не так вірно, як раб Мій Іов (Іов 42, 7). Духовно освічений християнин знає, як страшно повірити фальшивому вченню про Бога, Який є Бог істини (див.: Пс. 30, 6), як страшно спотворювати Божественні догмати, накликаючи тим самим на себе праведний гнів Божий! Недарма св. апостол Павло радить своєму учневі Тимофію: Старайся представити себе Боговi достойним, працiвником бездоганним, який вiрно подає слово істини (2 Тим. 2, 15).

Гідність Православ'я в тому, що воно і тільки воно з усіх так званих християнських сповідань завжди правильно вчило і вчить про Бога, про Христа, про Його святу Церкву і про всі Божественні таємниці, тоді як інші сповідання містять істину в неправді (Рим. 1, 18). Воно з самого початку і до нині зберігає незмінними Богооткровенне вчення і Святе Передання.

<...> Як свята Православна Церква завжди вірна Богові і правильно вчить про Нього, так і кожен окремий член її повинен перебувати вірним Богові і неухильно триматися церковного вчення, щоб не втратити своєї приналежності до Церкви і не позбутися вічного спасіння відповідно до Символа св. Афанасія Великого: «Якщо хто хоче спастися, перш за все повинен триматися Вселенської віри. Якщо хто не зберігає її здоровою і неспотвореною той безсумнівно загине навіки!» Тайновидець св. апостол Іоан Богослов велить нам нічого не міняти з того, що прийняли спочатку, тобто нічого не додавати і нічого не віднімати від того, що нам заповідав Сам Дух Святий (див.: Одкр. 22, 18-19), бо інакше ми позбавляємося участі у Божественному житті, якого удостоюються лише  вірні до смерті (див.: Одкр. 2, 10).

Цей же апостол християнської любові вельми твердо відстоював сповідання істинної віри: Хто приходить до вас i не приносить цього вчення, того не приймайте в дiм i не вiтайте його. Бо той, хто його вiтає, бере участь у злих дiлах його (2 Ін.10-11), і тому вимагав: Отже, що ви чули від початку, те нехай i перебуває у вас; якщо перебуватиме у вас те, що ви чули від початку, то i ви перебуватимете в Сині i в Отці (1 Ін. 2, 24). Це означає - хто не перебуває в Богооткровенному вченні, заповіданому нам Христом через св. апостолів, той буде чужий Божественній та Животворчій Трійці і загине навіки!

Нинішній екуменізм відходить від вікової Православної віри і зближується з інославними сповіданнями, які, подібно друзям Іова, не говорять правду про Бога, як Божий раб Іов. Тому православний християнин, для якого спасіння душі є найважливішою справою у житті (див.: 1 Петро. 1, 9), не може байдуже ставитися до екуменізму, який намагається підмінити сповідувану нами Православну віру іншим, чужим і досить невірним світоглядом.

Займаючись питанням екуменізму і його згубності, ми знайшли в ході досліджень ряд дуже важливих підстав, які не дозволяють нам співчувати екуменізму і брати участь в ньому. Цими підставами хочеться поділитися з усіма щиро віруючими і спраглими вічного спасіння у Христі Ісусі Господі нашім, в спільності з Його Святою Церквою.