Недоєвропа і пост-Європа

Сергій Худієв

У столиці Сербії Белграді при надзвичайних заходах безпеки пройшов гей-парад. У ньому взяли участь мер міста, а також кілька членів кабінету. Як повідомляє «Євроньюс», «Євросоюз, в який збирається вступати Сербія, вважає проведення ходи свого роду тестом на готовність країни поважати права сексменшин». 

Викрадення Європи. Статуя перед будівлею Європарламенту в Брюсселі

Вимога «Європи» проводити гей-парад за участю вищих міських чиновників спонукає задуматися про Європу та ставлення до неї. 

Сербія, Росія, Україна належать до Європейської цивілізації. Це факт нашої історії. Культурні простори ісламського світу, Китаю або Індії можуть бути не менш цікавими та різноманітними, але ми належимо не до них, а до Європи. Ми читаємо європейських філософів і письменників, а в Європі читають росіян. Світ Діккенса або Флобера нам набагато ближче і зрозуміліше, ніж світ Лао Цзи або Рабіндраната Тагора. Росія (і Україна, ПО) належить до числа великих культурних націй Європи - така наша спадщина.

Але для частини освіченого класу Росії та інших східноєвропейських країн характерно те, що можна було б назвати «комплексом недоєвропейця». Східноєвропеєць часто бачить себе неповноцінним європейцем і хоче зробитися європейцем «справжнім». Британія, Франція, Німеччина - це справжня, впевнена в собі Європа. Польща вже відчуває деякі явні сумніви. Україна болісно намагається бути прийнятою «в сім'ю європейських народів». У Росії безліч народу вимовляє слово «Європа» з придихом, який припускає, що Росія - не Європа, але, можливо, коли-небудь в світлому майбутньому буде зарахована був до цього континенту блаженних.  

Цей східноєвропейський комплекс неповноцінності міг би викликати поблажливу посмішку, якби він не мав найсумніших наслідків і не провокував найбільш ірраціональну і руйнівну поведінку. Там, де старі (тобто західні) європейці керуються обдуманими інтересами, «нові» (тобто східні) керуються мріями. Там, де західні задаються питанням: «Яку користь ми отримаємо від вступу в ЄС?», східні не сміють питати про користь - як поганенька наречена, на яку звернув увагу багатий жених, вони з трепетом готова на все що завгодно - аби справжні європейці визнали їх своїми. Питання «Яку користь ви від цього отримаєте?» відкидається як блюзнірське - це не питання користі, це питання ідентичності. Ми нарешті зможемо сказати про себе: «Ми - європейці! Справжні європейці нас визнали своїми!»

Тут хоч гей-паради, хоч проведення реформ, що ведуть до очевидного падіння рівня життя, хоч навіть збройне придушення «недостатньо європейських» співгромадян - на все можна піти заради того, щоб справжні європейці поплескали по плечу і прийняли в «цивілізований світ». Якісь економічні вигоди такого прийняття зовсім не очевидні. 

Цікаво, що чотири найбагатші (за середнім рівнем зарплат) країни Європи - Норвегія, Швейцарія, Монако і Ліхтенштейн - в ЄС не входять. Дуже бідні (значно бідніші Росії) Болгарія і Румунія входять. Росія (зрозуміло, що не член ЄС) за рівнем зарплат знаходиться між Польщею (трохи багатша, член ЄС) і Латвією (трохи бідніше, теж член ЄС). Належність до ЄС ніяк не значить процвітання, перебування поза ним не означає злиднів. 

Завзяття увійти в ЄС обумовлене швидше ірраціональним бажанням зцілити свій комплекс «недоєвропи», ніж раціональним прагненням забезпечити собі більш високий рівень свободи, безпеки або достатку. В реальності воно призводить якраз до зниження рівня того, другого і третього - в Україні це видно з болісною очевидністю, але не тільки в Україні. 

Якщо ж відкласти цю болісну потребу в схваленні і визнанні, то що тоді буде суттю Європи, що охарактеризує Європу як цивілізацію, де її витоки? Її витоки досить очевидні: це грецька традиція філософської і суспільної думки з одного боку і Біблійне Одкровення з іншого. Дві ці традиції тісно переплелися і породили ту Європу, яку ми знаємо і любимо - Європу соборів, Європу Баха і Вівальді, Європу Джотто і преподобного Андрія Рубльова. 

Гей-парад - це знак розриву з, принаймні, одним з джерел Європи, з Біблійним Одкровенням. Це демонстрація лояльності до тієї частини європейських еліт, яка більше не бачить і не хоче бачити Європу як християнський континент. 

Це не шлях до Європи, це шлях в пост-Європу. Це приєднання до проекту, який так само ворожий історичній Європі, як більшовизм був ворожий історичній Росії, хоча, звичайно, набагато менш насильницький. 

І питання, яке неможливо не поставити: навіщо? Цинік, що продається за солодкі плюшки, міг би відповісти: за пряник. Але з пряниками теж все дуже невизначено. Схоже, якщо дивитися правді до очі, пампухів для східноєвропейців немає і не буде. 

А відрікатися від своєї християнської спадщини виключно заради того, щоб сподобатися, щоб сподобитися поплескування по плечу і пари схвальних репортажів у пресі - це якась вже дуже нерозумна угода. 

Комплекс неповноцінності і розгубленості краще зцілювати поверненням до свого справжнього європейського коріння - еллінського і біблійного, які переплелися для нас в спадщині Східної Римської імперії, від якої ми прийняли Православну віру. 

Ми не любимо якоїсь частини європейських і американських медійних та політичних еліт? То навіщо нам їм подобатися? 

Джерело: Правосливие.ru

Переклад українською: Православний оглядач

Що таке європейський вибір?

Як живе Болгарія після вступу до Євросоюзу

Через кризу болгар охопив розпач – Президент закликав до молитви

Що дало Греції членство в Євросоюзі?

Євроінтеграція: Розділяй та володарюй

Українці повинні стати християнами, а не європейцями 

Чи може християнин бути лібералом?