Як не впадати у відчай та зневіру, якщо навколо несправедливість?

Професор, доктор богослів’я Олексій Осіпов

А що ж робити, якщо не падати духом? "Бога ж нема", а все це зло творять негідники, влада, якісь бізнесмени, чаклуни… Хтось обурюється, невже християнам треба з цим усім злом змиритися.  Або, якщо впали в калюжу, то по волі Божій чи ні? А хіба нам треба в ній залишатися лежати? То, що в калюжу впали по волі Божій, а лежати в ній не по волі Божій? Звісно, що ні, треба підніматися з неї.

Нам варто задумуватись, чому те чи інше з нами відбувається. І, в першу чергу дивитися не на інших, а в себе, що в мені відбувається. І тоді, ми побачимо, що в сто разів більшого достойні, ніж навколо нас твориться.

Я часто навожу один приклад з історії Візантії, коли один головнокомандувач звершив переворот і почав жорстоко страчувати і самого імператора, і його синів, і так далі. Один монах в жаху від усього цього молиться: Господи, за що нашому православному народу, нашій православній церкві ти послав такого нелюда? А йому відповідь: Я шукав, щоб дати гіршого, але не знайшов. Та й справді гіршого за Фоку було годі знайди, це був кровопивця та нелюд.

Тому треба врешті і нам зрозуміти, що все, що з нами відбувається, і що навіює нам відчай та зневіру, не є певною випадковістю, і це не якась примха Бога, а прямий наслідок нашого духовного стану. Він є як в окремої людини, так і зрештою, духовний стан, атмосфера формується в народу. І тоді відбуваються певні речі. Тому і говориться, що Церква, тобто весь церковний народ, є закваскою суспільства. Якщо розчин хороший, то і тісто буде хорошим, а якщо ви закваску зажарите, або заморозите, то не чекайте чогось нормального.

Усі катаклізми, про які ми говоримо, чим викликані? Ми чуємо нерідко відповідь: винна безбожна влада. А насправді, влада, це лише нерозумне знаряддя в руках волі Божої. А ми ж віримо, що Бог є Любов, і ніяк інакше. То, якщо починає відбуватися щось таке нехороше, то ймовірно, це єдиний засіб, завдяки якому ми, можливо, прийдемо до тями, схаменемося. А ми замість цього говоримо подібно до того як написав дідусь Крилов: «Чем кумушек считать трудиться, Не лучше ль на себя, кума, оборотиться?»

Всі навколо нас погані: уряд жахливий, церква, патріарх, архієрей ні до чого не придатні, та й всі інші винні, і папа римський, і Обама, і терористи, та кого лише нема, всі погані, і тільки я  хороший. Ось що сидить усередині, бо ж відкрито так, можливо, не скажу, що один я хороший. Але саме така зарозумілість, самовпевненість і живе в людині.  Іншими словами, ми не бачимо своїх хвороб, і через це не шукаємо лікування цих хвороб, нічого для цього не робимо.

А яке ж лікування? Найперше, необхідно хоч трішечки їх побачити, зняти свої окуляри. Друге, наскільки лише можливо – покаяння. Отже, головне – усвідомлення гріховності. Пригадайте, чим розбійник спасся, що хорошого він зробив? Це ж приголомшує, подібного жодна релігія світу не скаже, щоб людина, яка нічого доброго не зробила, негідник і бандит, за одне лише покаяння почув слова: Сьогодні  будеш зі Мною в Раю. Ви лише задумайтесь, який засіб нам даний, це ж неймовірно яке благо нам дано, а ми ним належно не користуємося. У кращому випадку, швиденько «Господи помилуй» 40 раз, «іже на всяке время на всякий час». Ось так. 

Як позашлюбні зв'язки вбивають кохання?

Чи в одного Бога вірять всі конфесії і релігії?

Як правильно боротись з гріхом?

Чи є в протестантизмі і католицтві праведники?

За яких умов біси мають владу над людиною?

Як пізнати волю Божу, коли приймаєш рішення?

Навіщо молитися святим?