Нові боги Латинської Америки

Антон Данненберг, кандидат історичних наук

Про системну кризу католицизму в Латинській Америці в наукових і громадських колах говорять уже не перший рік. Тривожні повідомлення про скорочення католиків на субконтиненті час від часу включаються до огляду новин і з'являються на сторінках друкованих видань. Щоправда, нещодавно вперше в історії папою Римським став представник Латинської Америки. Так що ж відбувається сьогодні на латиноамериканському релігійному просторі, і чому аналітики, в тому числі і в самій Латинській Америці, кажуть чи не про грядущий крах традиційного християнства в регіоні?

 Культ Марії Ліонси

Католицьке духовенство латиноамериканських держав довгий час ніби не помічало наростання несприятливих тенденцій в духовній сфері. І для цього були причини. Перебуваючи під захистом держави, особливо в період масових правих військових диктатур, церква відчувала свою могутність, засновану на розумінні своєї потрібності й необхідності. Безумовно, в 1950-1970-х роках саме вона виступала ідеологічною основою політичної влади, претендуючи на роль берегині традиційних цінностей, стверджувала універсальність буття на всьому просторі Латинської Америки. У цей період активно формувався міф про Латинську Америку як тотальний християнський простір, в якому немає місця всіляким релігійним відхиленням і відгалуженням. Субконтинент проголошувався «оплотом католицизму», авангардом католицького християнства. В результаті, опинившись у пастці «помилкової переваги», Католицька церква якщо не втратила зв'язок з реальністю, то відчула те, що прийнято у нас називати «запамороченням від успіхів». Ще б пак! У всіх великих країнах регіону католиками в цей період себе називало понад 90% населення ...

Звичайно, були тоді вже й деякі «вади», але загальної благосної картини вони не порушували. Так, в 1960-х роках в Колумбії заявила про себе революційна церква, піднявши прапори «теології визволення». Але якого-небудь серйозного успіху вона так і не змогла добитися (і тільки деякі ідеологізовані автори намагалися представити «теологію визволення» масовим рухом). Революційний бум першої половини 1960-х років пішов на спад, а разом з ним маргіналізувалися і збройні християнські організації. Ісус з автоматом отримав своє закінчене вираження в образі Че Гевари, а його мученицька смерть стала свого роду спокутою за всі «гріхи» проамериканських режимів. Сакральна жертва була принесена. Герої ж «теології визволення» (такі як Каміло Торрес) отримали лише статус «локальних святих», не зумівши досягти рівня всесвітньої популярності. У політичному ж просторі позначився перехід до більш зважених методів боротьби за соціальну справедливість, у тому числі і серед активно налаштованих католиків.

Були й інші прецеденти. Так, в Бразилії досить широкого поширення набули так звані базові церковні громади, з місцевими «вчителями»-священиками на чолі. «Соціальне трактування» Священного Писання приводило їх до ідеї необхідності соціальної активності. Базові християнські громади з'являлися повсюдно, стаючи чимось на зразок шкіл ліквідації неписьменності, в першу чергу політичної, причому з лівим ухилом. Але й вони, незважаючи на активну революційну риторику, ніяк не могли вплинути на загальний стан Католицької церкви, оскільки при всіх своїх особливостях залишалися в її лоні, критикуючи лише соціальну доктрину католицизму.

Протверезіння настало, як це часто і буває, раптово. 1980-ті роки стали періодом повсюдного краху військових диктатур, до влади в країнах регіону почали приходити ліберали демократичної орієнтації, стверджуючи нові цінності «відкритого суспільства», основою якого був плюралізм. При цьому сам плюралізм трактувався не просто як різноманітність, але як соціально-філософська категорія, що припускає зміну всієї попередньої парадигми свідомості населення. Іншими словами, латиноамериканцям було запропоновано відмовитися від догматичних уявлень у найрізноманітніших сферах життя і вибудовувати свій світогляд на зовсім інших засадах (так само, як це було в Росії, Україні... на початку 1990-х років). Нові віяння не могли не торкнутися і релігійної сфери.

З початку 1990-х років, коли розстановка сил у світі остаточно визначилася, Католицька церква в Латинській Америці побачила себе в різко мінливій ​​реальності, яка несла масу явних і прихованих загроз. Посилення впливу з боку США проявлялося не тільки в утвердженні «американського способу життя», а й у проникненні традиційних американських християнських церков в католицьку «єпархію». Цифри говорять самі за себе: у найбільшій країні регіону Бразилії в 1991 році 83,3% населення називало себе католиками, тоді як протестантами - 9,1%. У 2000 році ця пропорція виглядала вже наступним чином: 73,8% проти 15,5%. Подібна динаміка спостерігалася і в інших державах.

Про вибухове зростання протестантизму в Латинській Америці пишуть сьогодні багато і часто. Так, наприклад, найвідоміший американський дослідник П. Бергер говорить про наявність на сьогоднішній день 50 мільйонів протестантів, пояснюючи зміцнення позиції протестантів північноамериканським впливом в епоху глобалізації.

Безумовно, посилення впливу протестантизму - очевидний факт сьогоднішнього дня. Але, переходячи з католицизму в протестантизм, християни не перестають бути християнами в глобальному сенсі. Тобто домінування даної релігії зберігається, хоча й змінюється співвідношення (у процентному вираженні) чисельності тих чи інших церков. Але 1990-і роки розкрили ще одну проблему, яку Католицька церква фактично випустила з уваги в попередній період: різке, якщо не сказати - вибухове, зростання національних релігійних культів.

 Культ «святої смерті»

Варто нагадати, що Латинська Америка як цивілізаційна спільність складалася в етнічному плані з трьох основних компонентів: білого європейського населення (в першу чергу іспанців і португальців), корінного населення (індіанців) і чорношкірого населення (сотень тисяч ввезених з Африки рабів). Протягом століть біле населення домінувало в усіх сферах життя латиноамериканських товариств, контролюючи і духовну складову. Індіанці і негри-раби були в масовому порядку навернені в християнство і не мали права сповідувати свої релігії.

XX століття внесло свої корективи. Загальносвітовим вектором розвитку західної цивілізації (а Латинська Америка, незважаючи на всі свої особливості, відноситься саме до неї) стала демократизація багатьох процесів. У результаті небіле населення субконтиненту вже з середини минулого століття поступово (багато в чому таємно) стало відроджувати свої культурні традиції. До початку нового тисячоліття, коли релігійний плюралізм (в першу чергу як можливість сповідувати свою релігію, а не як явище в цілому) став фактом латиноамериканської дійсності, нові боги етнічного населення заявили про себе в повний голос.

Виникає закономірне питання: як Католицька церква регіону могла упустити такий важливий момент - існування у неї під боком численних культів?

Відповідаючи на нього, слід взяти до уваги специфіку латиноамериканського католицизму. По-перше, незважаючи на всі свої зусилля, Католицька церква так і не змогла до кінця затвердити християнську доктрину на рівні релігійної свідомості небілого населення. Справа в тому, що перехід у християнство (примусовий) протягом століть носив у Латинській Америці формальний характер: оголошуючи себе християнином, індіанець або негр продовжував таємно поклонятися своїм богам. По-друге, це приховане поклоніння призвело в результаті до формування фактично самостійної різновиду католицизму, яке отримало найменування «народної релігії». При цьому важливо відзначити, що «народна релігія» не є феноменом двовір'я (як це часто прийнято вважати), а являє собою унікальні синкретичні релігійні рухи, яким на сьогоднішній день іманентно притаманні всі вхідні в них компоненти релігійного комплексу. Що ж це за нові синкретичні релігії Латинської Америки?

 Жриця культу сантерії торкається язиком до черепа козла в день святої Варвари

Умовно всі їх можна розділити на дві великі групи: афро-католицькі та індіансько-католицькі. До першої групи належить багатомільйонна спільність африканських релігійних культів, змішаних з католицькою традицією. Вони утвердилися в країнах з великою кількістю чорношкірого населення, хоча їх вплив широко поширений і на мулатів. У першу чергу це Кандомбле і Сантерія, поширені в Бразилії та країнах Карибського басейну. Специфічною рисою їх є поклоніння африканським божествам - Оріша - при дотриманні католицької обрядовості. Послідовники цих релігій однаково визнають наявність африканських богів і християнського Бога з усім пантеоном святих. Більше того, кожен бог-Оріша має свого двійника з католицького пантеону. На вівтарях Сантерія і Кандомбле поруч стоять фігурки католицьких святих і магічні атрибути африканського культу Іфе. У бразильській глибинці (так само, як, наприклад, і на Кубі) важко знайти будинок, в якому не було би подібного вівтаря. Досить сказати, що, за даними американських дослідників, сьогодні до 80% населення Куби консультується з практиками релігійних учень, що мають західно-африканські коріння.

Іншими широко поширеними культами є умбанда, кімбанда і макумба, що мають свої регіональні особливості, домішки спіритизму (кардецізм) і так далі.

Афро-католицькі релігії сьогодні мають найширше розповсюдження, особливо в середовищі малоосвіченого населення, для якого вже давно стало нормою суміщення католицьких мес з магічними ритуалами. При цьому даний синтез сприймається як само собою зрозумілий, як нормальний порядок речей.

У Мексиці набирає обертів індіанське релігійне відродження, яке також демонструє не чисте відновлення традиції, але появу абсолютно нових релігійних феноменів. Тут вже нікого не дивують індіанці, які використовують у своїх ритуалах католицькі хрести та американські газовані напої. Сьогодні в Мексиці широко поширений культ Діви Марії Гваделупської. Мексиканський дослідник М. Сапата Меса називає його «ще одним явним прикладом релігійного синкретизму, якими живе Мексика», вказуючи, що тільки через нього можна «глибоко зрозуміти і осягнути релігійність мексиканського народу всіх рівнів і соціально-економічних верств». Не можна не згадати і про культ Святої Смерті (Santa Muerte), який знаходить все більше і більше послідовників.

Непроста для традиційного католицизму ситуація склалася у Венесуелі, де, як зазначає американський дослідник Р. Хаггерті, «культурна всевключаємість природи венесуельського католицизму символізувалася в образі національної покровительки метиски Марії Ліонси, популярної фігури серед венесуельців всіх соціальних класів». Культ Марії Ліонси вже давно вийшов за межі штату Яракуй, де він колись зародився, а пам'ятник богині стоїть у столиці країни - Каракасі.

 Послідовник культу Марії Ліонса. Венесуела

Вкрай важливо відзначити, що нові синкретичні релігії Латинської Америки знаходяться в стадії активного розвитку і становлення. Так, культ Марії Ліонси постійно поповнюється новими пантеонами, аж до пантеону вікінгів! Це говорить про системну відкритість цих релігій, що є базовим параметром для розвитку будь-якого релігійного руху. Саме з цієї причини грубою помилкою є ототожнення їх з сектами (що можна зустріти у вітчизняній літературі), які являють собою саме закриті релігійні системи.

Не варто помилятися і щодо локальності перерахованих вище релігій. Яскравий приклад: після недавньої трагічної смерті президента Венесуели стало відомо, що наприкінці лютого 2013 президент Товариства Йоруба Венесуели (Сантерія), кубинський бабалао (священик у Сантерія) Гонсало Баез, провів релігійну церемонію з метою зцілення У. Чавеса. Більше того, бабалао повідомив, що ще в кінці 2012 року уряд сам звернувся до нього за допомогою.

Таким чином, нові синкретичні релігії Латинської Америки сьогодні знаходять все більше послідовників серед населення країн субконтиненту. Їх адепти на рівні релігійної свідомості сприймають еклектичні релігійні норми, які все більше набувають форму догматів. Популярне сьогодні поняття «постсекулярного суспільства» в додатку до латиноамериканського релігійного простору може трактуватися як суспільство синкретичного типу, чий світогляд все далі дрейфує від традиційних уявлень про християнську віру.

Навряд чи варто ставити якийсь діагноз і говорити про швидкий крах християнства як світової релігії в даному регіоні (що є свого роду публіцистичним трендом), але фактом залишається те, що християнство в Латинській Америці змінює своє обличчя, трансформуючись і перетворюючись в не до кінця поки ще зрозумілому напрямку.

Джерело: Православие.ru

Переклад українською: Православний Оглядач