Митр. Антоній: І Рим, і Москва шукають в Україні відповіді - як не розчинитися у світі іновірців

Чому Київський Патріархат скликає Помісний Собор саме тепер і чи відбудеться на ньому зміна курсу УПЦ КП? Чому Київський Патріархат проігнорували  під час приїзду до України кардинала Курта Коха? Чим викликана зацікавленість «першого» і «третього Риму» Україною? І чому Хмельницький митрополит вирішив видати українською мовою книгу Миколи Гоголя про божественну літургію? На ці та інші запитання Православному Оглядачу в ексклюзивному інтерв’ю розповідає митрополит Хмельницький і Кам'янець - Подільський УПЦ КП Антоній (Махота).

-        Владико, 27 червня 2013 року, розпочне свою роботу Помісний Собор УПЦ Київського Патріархату.  Які повноваження він має, і чому його вирішили зібрати саме тепер?

-          Так, дійсно, найвищий орган управління Церкви – Помісний Собор збереться 27 червня в м. Києві. Згідно Статуту про управління нашою Церквою в Українській Православній Церкві Київського Патріархату вища влада в галузях віровчення, церковного управління і церковного суду – законодавча, виконавча і судова – належить Помісному Собору.

Собор скликається Патріархом Київським і всієї Руси-України … разом зі Священним  Синодом мірою необхідності, але не рідше як один раз на п’ять років. Помісний Собор складається із єпархіальних та вікарних архієреїв, представників кліру, чернецтва, духовних навчальних закладів і мирян, а також Вищої Церковної Ради. Останній раз Помісний Собор збирався 11 липня 2008 року в Золотоверхій обителі Архистратига Михаїла в м. Києві з нагоди ювілею 900-ліття цього монастиря та 1020-ліття Хрещення  Київської Руси-України. З того часу пройшло п’ять років і тому Святійший Патріарх Філарет і оголосив про проведення чергового за Статутом Помісного Собору. 

-          Які найважливіші питання будуть розглядатися на цьому Соборі? Чи існує ймовірність зміни курсу УПЦ КП в якихось стратегічних питаннях?

-          Про питання, які будуть підніматись на Соборі було чітко оголошено на засіданні Священного Синоду нашої Церкви - насамперед це  відзначення на державному рівні 1025-ліття Хрещення Київської Руси-України. Думаю це буде базове питання.

Також на виконання Статуту про управління УПЦ Київського Патріархату, яким визначено, що до компетенції Архієрейського Собору належить «внесення пропозицій напередодні Помісного Собору стосовно порядку денного, програми, регламенту засідань» (розділ ІІІ, п. 6-к) – 26 червня 2013 р. у м. Києві буде скликано Архієрейський Собор Української Православної Церкви Київського Патріархату, який і визначить парадигму робочої складової найвищого органу нашої Церкви.

Що стосується імовірності змін курсу УПЦ КП в якихось стратегічних питаннях то на мою думку все те, що прописано в  «Історико-канонічній Декларації Архієрейського Собору Української Православної Церкви Київського Патріархату» буде незмінно. А саме:

·         Незалежна Церква у незалежній державі є канонічно виправданою та історично неминучою.

·         «Київський Патріархат – Помісна Українська Православна Церква».

·         За всіма ознаками Київський Патріархат належить до Єдиної Святої Соборної і Апостольської Церкви.

·         Київський Патріархат визнає всі канонічні правила, авторитет яких визнаний Повнотою Православної Церкви, та застосовує їх у практичній розбудові церковного життя.

·         Кожна помісна община володіє тією ж повнотою благодатних дарів, що і вся Церква в цілому, бо в ній у тій же повноті присутній Той самий Христос.

Що ж стосується розбудови нашої Церкви то звичайно і Архієрейський, і Помісний Собори на чолі зі Святійшим Патріархом Філаретом будуть працювати над вдосконаленням  та унормуванням якості нашого внутрішнього життя, духовного розвитку і дисципліни.

-          Нещодавно в Україну завітав кардинал Курт Кох. Київський Патріархат за «круглий стіл» не запросили. Чим викликане таке ставлення? Чому УПЦ МП більше любить дальніх, аніж ближніх?

-          Я думаю що це питання краще поставити очільникам УПЦ (МП). Кудись не запросили нас, а кудись і не запрошують їх. Це філософське питання. Можливо для УПЦ (МП) ми ще не стали повнокровними «ближніми». Може ще не пройшли з ними всього євангельського шляху: не поклали на віслюка, не донесли до міста, не віднайшли готелю, не нагодували.  Принаймні ми намагаємося завжди відповідати  любов’ю.

-          Чи можемо ми вважати, що надмірна зацікавленість Україною «першим» і «третім Римом» – Ватиканом і Москвою, є наслідком втрати християнами своїх позицій в Росії та Європі?

-          Україна завжди була цікава для іноземців. Своєю духовністю, ментальністю, культурою, вмінням виживати в складних ситуаціях, адаптуватись під будь - які зміни устрою і влади. Ми завжди розглядались для багатьох сильних світу цього таким собі випробувальним полігоном. 

У сучасній Україні дуже багато запозичень із західної культури в різних  сферах життя. Але поряд із західними в нашій країні продовжують зберігатися українські традиції. Вони культивуються  традиційними релігійними громадами і присутні в різних сферах суспільства через вірян. Причому саме українська релігійність як сукупність  віруючих є основним живим носієм ідентифікаційного коду української нації.

Вважаю, що всі шукають в Україні модельної відповіді, як попри всі негаразди - і Риму, і Москві - зберегти власну самоідентифікацію, як в майбутньому не розчинитись в світі іновірців.

-          Як розрішити цей парадокс: більшість українців виступають за євроінтеграцію, але в той самий час ми бачимо духовний занепад - «захід» Європи, легалізацію гріховних та огидних речей, які викликають відразу також у більшості українців? Як сказав молдовський єпископ Маркел: замість червоних комісарів до нас тепер їздять комісари голубі.

-          Загальні зміни в суспільному житті на Заході, змушують нас знову осмислити роль православ’я в побудові єдиної  Європи.  Протягом багатьох століть православна віра і православний спосіб життя формували національно-культурний світогляд України. Православ'я було тією системою координат, по якій відмірювалося життя нашого народу. Головною відмітною рисою православного  співтовариства є переконаність у необхідності релігійного способу життя, тобто такого способу життя, що припускає опору на релігійну мотивацію в  будь-якій діяльності, наявність духовних основ соціального порядку і духовних цілей суспільного розвитку.

Незважаючи на очевидні успіхи в економічному, технологічному і соціальному розвитку, країни Західної Європи останнім часом також зіштовхнулися з поруч викликів, від відповідей на які буде залежати їхня доля. Багато в чому ці виклики  носять духовний і світоглядний характер. Глибоко переконаний, що сучасне суспільство повинне будуватися так, аби надавати можливість своїм членам жити і надходити відповідно до норм своєї віри.

-          Скоро розпочнуться святкування 1025-ліття Хрещення Русі. Яке ваше ставлення до   відзначення не дуже круглих дат в церковній історії на такому високому рівні?

-          Якщо від святкування є користь, то не обов’язково щоб дата була, як ви кажете, круглою…

-     Чи не буде ганьбою для України те, що нащадки тих, кого хрестив Володимир 1025 років тому, святкують річницю цієї події розрізнено? Як довго політика, а не заповіді Христові та церковні канони будуть визначальними у між-церковних стосунках в Україні?                                                     

    - Я б не сказав що зовсім розрізнено. Святкувати будемо разом в Києві. Є президентський указ про загальне святкування. Є напрацювання спільних дій. Я думаю що не політика є винною в  між-церковних стосунках, а гріх гордині…

-          Ходять чутки, що Ви, Владико, переклали українською мовою відомий твір Миколи Гоголя  "Размышления о Божественной литургии". Якщо це так, то коли планується вихід цієї книги, і чому Ви вирішили перекласти та видати саме її?

-          Це моя давня мрія, ще з того часу, коли стали з’являтись перші переклади богослужбової літератури українською мовою. Свого часу ця книжка дала колись мені, молодому священику, велику допомогу в осмисленні духовного змісту послідовності Божественної літургії. А також як не парадоксально вона стала для мене практичним посібником, свого роду Букварем юного пастиря, дороговказом від початкового входу до храму зранку   і відпустом на амвоні.

Ось декілька фраз з передмови, яку написав від імені редакційної комісії прот. Сергій Горбик:

Наша Свята літургія - це велике Таїнство любові Бога до людини було встановлено Самим Ісусом Христом на Тайній Вечері (Мф. 26, 26-29; Мк. 14, 22-25; Лк. 22, 19-21; 1 Кор. 11, 23-26). Господь повелів творити це Таїнство в спогад Його (Лк. 22, 19).

У IV столітті святитель Василь Великий виклав письмово чин літургії, який є скороченою літургією апостола Якова. Святитель Іоанн Златоуст через те, що жителі Константинополя вважали тягарем тривалі молитви літургії святителя Василія Великого, ввів у вживання інший, більш скорочений чин літургії.

Вже від давнини й до сьогодні, Божественна Літургія є одним з найпоширеніших і доступних широким верствам населення богослужінь. Тому не дивно, що великий український письменник Миколай Васильович Гоголь, будучи глибоко віруючим православним християнином, написав глибоко поетичний та інформативний текст її пояснення – «Роздуми про Божественну Літургію», і хоча цей твір не був виданий при житті автора, він набув широку популярність та витримав багато перевидань на протязі кінця XIX – початку XXI століття.

Український переклад, які ми виносимо на ваш суд, є досить цікавим та унікальним, бо він … з’являється спробою подивитися на геніальний твір М. Гоголя очима досвідченого пастиря та священнослужителя. Цей погляд відкриває нам ще одну грань цього тексту, яка довгий час залишалася небаченою, а саме Служебника з докладними тлумаченнями дій ієрея, диякона, хору та вірних… Для розкриття цього, невідомого до сьогодні внутрішнього змісту твору, взята і особлива верстка, яка нагадує верстку Православних Служебників.

Ще одною цікавою особливістю цього перекладу … є використання у своїм перекладі певних слів старовинного українського ізводу церковнослов’янської мови, що було характерно не тільки для рукопису М. Гоголя, а й для багатьох перших перекладів богослужебних текстів на українську мову в першої половині ХХ ст. Такий підхід до перекладу створює у читача відчуття атмосфери традиційних українських храмів Київського Православ’я….

На нашу думку, ця книга стане у нагоді доброю допомогою не тільки мирянам, а і молодим українським православним священикам у їх нелегким та жертовним служінні.

Сигнальний варіант цієї книги буде представлений на розгляд і затвердження Святійшому Патріарху Філарету та видавничому відділу Київського Патріархату і після цього читачі можуть побачити  та оцінити її.

-          Дякуємо, владико, за інтерв’ю.

Розмовляв о. Андрій Толстой

Митрополит: Будувати треба не ``русский`` чи український світи, а берегти християнський

Митрополит УПЦ КП Антоній (Махота) «Людина року» на Поділлі

Митрополит Антоній привіз в Арізону духовну весну