Кого вважав русинами Маркіян Шашкевич

Отець Маркіян Шашкевич про РУСИНІВ

Від редакції «Православ’я в Галичині»: Запропонована нами незакінчена праця отця Маркіяна Шашкевича здається сьогодні є дуже актуальною і влучно дає відповідь на запитання: "Хто ж такі русини?". Вона повністю заперечує сьогоднішні новітні спекулятивно-політичні, сепаратистські рухи на Закарпатті, пов’язані з твердженнями про те, що нібито русини це якийсь окремий етнос, який немає нічого спільного з українцями. У тексті виділено одне речення, яке доказово стверджує, що русини - це ті ж самі українці. 

«Русини - головний народ Східної Галичини. Ближче знати цей народ нам, очевидно, було б не байдуже. Ми живемо серед нього, взаємно спілкуємось, отже, мусимо тут його пізнати, щоб справедливо за заслугами оцінити. Русини є слов'янського походження, і з-поміж усіх слов'ян цей народ, мабуть, єдиний зберіг в чистоті, повноті і молодечій силі первісну подобу.

Від середини Галичини геть за Дон аж до Кавказу, від Тиси, Карпат і Чорного моря до Литви знайдеш ту саму мову, ті самі народні вірування, ті самі звичаї і обряди, те саме життя і серце, ту саму душу, отже, один і той самий народ, лише під різними іменами (русинів, червонорусів, малоросів, козаків). У своїй народній мові свою батьківщину вони називають Руссю, а себе русинами. За даними статистики їх налічується до 14 мільйонів (воістину благословенна дочка величної матері Слов'янщини!), з яких близько 3 мільйонів обабіч Карпат під богоугодним правлінням Австрії піднесені до високої людської гідності.

Несправедливо русинів у Галичині під назвою поляків, а тих, що живуть над Дніпром, під назвою великоросів або, як їх називають по-руськи, московитів зараховують (до цих націй). Бо, незважаючи на належність до загальнослов'янського головного типу, ця нація має свої безсумнівні особливі прикмети в мові і характері, які відрізняють її як від поляків, так і від великоросів настільки, що вважаю своїм обов'язком поділити думку тих, що за подібністю мови поляків і великоросів вважають ближчими, ніж котру-небудь із цих націй до русинів.

Якщо відкриємо велику книгу народного буття, то хоч і не знайдемо в ній, як у випадку з іншими націями, особливо західними, численних сторінок, присвячених пам'яткам великих мужів і чину русинів, все ж пам'ятки, на які там натрапляємо, з одного боку, величаві, гідні подиву, з іншого, привабливі і повчальні, ще з іншого погляду викликають сум, сльози і навіть серцевий біль. Але коли зіставимо ці окремі пам'ятки з духом часу і відчуттям доброго смаку, то перед нашим зором постає образ, окремі фрагменти якого, гармонійно поєднані, творять гарну довершеність, що надає національній славі привабливості. Поодинокі темні місця і прогалини щодо окремих подій та культурно-історичних постатей є наслідком дивного збігу обставин або недоліків людської натури, наслідком духу часу або, врешті, браку історичної традиції. Але це зустрічаємо у кожної нації. Через ці поодинокі недосконалості ціла нація ще не заслуговує на те, щоб на неї падала тінь. Щоб це підтвердити, я міг би навести як приклад цілу історію цього народу, але не ставлю перед собою такої мети, не призначені для цього й ці аркуші.

Усе життя згаданого народу за трьома основними прикметами можна поділити на три головні епохи: епоху повної сили і діяльного життя під владою своїх князів, епоху присмерку нації або її страдницької історії і, на кінець, рожевий світанок відродження русинів, який почався у 1772 році. Так само, як Німеччина має свого Карла Великого, Греція Пісістрата, Рим Цезаря, Антонія, Тіта, прекрасна країна русинів може показати своїх великих мужів. Ця нація також мала своїх героїв, мудрих державних діячів, розумних законодавців, лагідних, спокійних та енергійних державців. Згадайте Володимира Великого, дух якого прагнув вищого світла і переконався в необхідності шукати його в християнстві, якого руські літописи називають великим і рівноапостольним князем, душа якого породила велику ідею заснування слов'янської універсальної монархії і цю ідею реалізувала, але цей витвір не набув міцності, оскільки йому перешкодила в цьому батьківська любов. Пригляньтеся до діловитого героя Олега та його походів на південь, до спокійного і такого, що любить справедливість, але хороброго на війні, Ярослава Законодавця, який приніс із Греції в наші краї вищу культуру, засновував школи, учив у величальних піснях хвалити Бога, заохочував писемність, сам цілими днями і ночами читав і писав, збирав народні закони, які під назвою "Правда руська" кидають на ті часи велике світло [...]".

Маркіян ШАШКЕВИЧ

Шашкевичіана. Збірник наукових праць. Bun. 5-6. - Львів; Вінніпег, 2004. - С. 569-571.

Джерело: Православ’я в Галичині