Яким чином зароджується в душі лицемірство?

Святитель Василій єпископ Кінешемський (Преображенський)

Уривок з книги «Бесіди на Євангеліє від Марка»

Іноді воно (лицемірство) проявляється в результаті того спотворення душевного складу, коли головним центром для людини є не Бог, а земні вигоди та переваги, і коли релігія служить лише засобом для досягнення цих цілей, втрачаючи свій істинний характер чистого служіння Богу.

Безсумнівно, люди такого виду були в середовищі фарисеїв, бо Господь говорить про них, що вони один від одного славу приймають, а славу, яка від Єдиного Бога, не шукають (Ін. 5:44), та і у своїх вимогах від Господа знамення вони надто відверто виявили свою прив’язаність до питання земного благополуччя.

Але таких запеклих лицемірів, які відразу починали б своє релігійне життя і діяльність із свідомого обману, приховуючи в душі свої справжні ниці життєві цілі, порівняно мало.

Набагато частіше лицемірство є плодом духовної ліні. Справа в тому, що щире служіння Богові та звершення свого спасіння вимагає постійної роботи над собою і постійної напруги духу. Це завжди є великою трудністю, і тому недивно, що в людей, духовно недбалих або лінивих, починається поступово підмінюватися чисто зовнішнім виконанням релігійних обов’язків, без внутрішньої душевної участі, що незрівнянно легше.

Людина, як лукавий наймит, починає обманювати Бога, приносячи Йому в дар замість золота душевного настрою та любові показну мішуру тілесних подвигів і ритуального служіння. Обманює він Бога і в молитві, зовсім не співчуваючи душею молитовним словам і часто навіть не думаючи про їх значення. Поступово це зовнішнє обрядове служіння Богу перетворюється на звичку, і тоді легко створюється ґрунт для лицемірства.  

Спочатку виникають докори сумління, бо людина все ж таки внутрішньо відчуває, що її служіння нечисте та нещире. На допомогу поспішає тоді лукаве міркування, яке починає заспокоювати схвильовану душу своїми софізмами, на кшталт того, що не все так вже і погано, що досконала святість для людини неможлива, що Бог милостивий і простить, що, нарешті, і акуратне виконання зовнішніх обов’язків є свого роду типом добродійного життя, який все ж таки може принести спасіння. Людина починає заспокоювати та обманювати себе саму.

Але, оскільки, попри всі софізми, зовнішнє служіння Богу не дає духовного задоволення, то бідному лицеміру попри його бажання все ж доводиться замінити цю відсутність вищої радості, яку Господь посилає лише в нагороду за щиру любов до Нього і добросовісне ходіння перед Ним, чим-небудь іншим; інакше його служіння стає просто безглуздям по своїй безумності.

Цю компенсацію людина і знаходить у мирській славі та житейських вигодах., які вона отримує від людей як данину поваги до своєї уявної святості. З цієї миті у лицеміра на першому плані лише одна турбота: показатися хорошим перед людьми, і навіть зовнішні обов’язки, покладені на нього релігією, він починає виконувати лише тоді, коли на нього дивляться люди. Він починає обманювати людей і перетворюється на гріб побілений.

Таким чином, фарисейство, або релігійне лицемірство, є суцільним обманом, бо людина у цьому випадку бреше і Богові, і собі, і людям. В цьому і криється головна небезпека цього пороку, яка робить його важковиправним. Відкритого, навіть закоренілого, грішника легше навернути на дорогу правди, бо він внутрішньо все-таки усвідомлює, що вчинки його погані. Але переконати звичного лицеміра в том, що він стоїть на хибному шляху, майже неможливо. Він так звик брехати і собі, і людям, настільки очманів від власного обману, так багато в його розпорядженні різних софізмів для свого виправдання, що почуття правди в ньому притупилося, якщо не зникло остаточно, і шлях істинного життя для нього безнадійно втрачений в лабіринті діалектичних хитрувань.

Переклад українською: Православний Оглядач

Моральні цінності: цинізм проти лицемірства

Митр. Ієремія: Християнин не може голосувати за безбожників і лицемірів

Спокуса "рожевого християнства"

Головний ворог християнства