Казочка про образку

Образка - маленька тваринка, на вигляд зовсім нешкідлива. При правильному поводженні ніякої шкоди не приносить. Якщо не намагатися її одомашнити, образа прекрасно живе на волі і нікого не чіпає.

Але всі спроби привласнити її закінчуються плачевно... Звірятко це маленьке і спритне, може випадково потрапити в душу будь-якої людини. Людина це одразу відчуває. Їй стає прикро.

Звірятко починає кричати людині: «Я випадково попалось! Випусти мене! Мені тут темно і страшно! Відпусти!..» Але люди давно розучилися розуміти мову тварин. Є такі, які відразу відпускають образку, поки вона маленька - це найкращий спосіб розпрощатися з нею.

Але є такі, хто ні за що не хоче її відпускати. Вони відразу називають її своєю і носяться з нею, як з писаною торбою. Постійно думають про неї, опікуються нею... А їй все-рівно не подобається жити в людині.

Вона крутиться, шукає вихід, але оскільки зір у неї зір поганий, сама вихід знайти не може. Така ось недолуга тваринка. Та й людина теж... стиснеться вся, і ні за що не випускає образу.

А звірок-то голодний, їсти хочеться - от і починає потихеньку їсти, що знайде. І людина відчуває це. То там заболить, то тут... Але не випускає людина з себе образку. Тому що звикла до неї. А вона їсть і росте... Знаходить всередині людини що-небудь смачненьке, присмоктується і гризе. Так і кажуть: «Образа гризе».

І врешті-решт приростає до чого-небудь в тілі людини і проти своєї волі стає її частиною. Слабшає людина, хворіти починає, а образа всередині продовжує рости... І невтямки людині, що тільки й треба - взяти і відпустити образку! І їй без людини краще, і людині без неї легше живеться...

Мораль: Образа - це стан душі. По суті, ми самі приймаємо рішення бути ображеними чи ні. І коли в черговий раз ви захочете образитися, подумайте: чице справді приємно - безконечно жаліти себе? Хижак завжди відчуває слабкого і нападає саме на нього. Не дарма в народі кажуть: «На ображених воду возять». Відпустіть образку, нехай собі біжить!

Ілюстрація: Брайан Фрауд