Ідол: рукотворна видимість або ідейка

Юрій Пущаєв* 

Друга заповідь Мойсея говорить: «Не сотвори собі кумира і ніякого зображення того, що на небі вгорі, і що на землі долі, і що в воді під землею. Не вклоняйся їм і не служи їм» (Вих. 20.4-5).

У давньогрецькому перекладі Старого Завіту для позначення рукотворних кумирів (знаменита Септуагінта, переклад сімдесяти тлумачів) вживається слово τό εἴδωλον (eidōlon), від якого походить нашою мовою слово «ідол». Таким чином, друга заповідь Мойсея забороняє творити собі ідолів, служити і поклонятися їм.

З давньогрецької τό εἴδωλον перекладається як «видіння», «видимість», «відображення», «уявний образ». Воно утворене від іншого, дуже поважного давньогрецького слова - τό εἶδος (eidos), що означає «вид», «зовнішність», «образ», «вигляд». Слово це поважне тому, що саме його знаменитий філософ Платон обрав для позначення найважливішого терміна у своїй філософії. Так він назвав ідею.

Ідея у Платона - це ейдос, якась видима «розумним зором» структура або вигляд речі, який робить її тим, чим вона є. Скажімо, коня конем робить ідея або ж ейдос «конячості». У всіх коней (або столів, або листя, загалом, у будь-яких речей) за Платоном є свій власний прообраз або зразок - ейдос або ідея. Він вважав, що згідно ейдосів і утворюються всі незліченні звичайні речі. До речі, є такий анекдот з історії давньогрецької філософії. Їдкий і дотепний кінік Діоген, той самий, що жив у бочці, почувши про теорію ідей Платона, сказав: «Коня-то я бачу, а от конячості - ні». На що Платон, як кажуть, йому відповів: «Це тому, що в тебе для цього немає очей», маючи на увазі, що у Діогена не розвинений «розумний зір».

Тим часом слово τό εἴδωλον - зменшувальна форма від слова τό εἶδος. І тому, з відомою часткою умовності, τό εἴδωλον можна перекласти як - «ідейка» (до речі, на латинську мову τό εἶδος і τό εἴδωλον переводяться відповідно як forma і formula). Тобто, ідол або рукотворний кумир - це свого роду ідейка, жалюгідна подоба справжньої ідеї, яку людина не зрить «розумним» зором, а творить сама, керуючись своїми пристрастями і схильностями. Проте в очах такої облещеної людини ця його саморобна ідейка виглядає найвищою цінністю.

«Не сотвори собі кумира» серед Мойсеєвих заповідей стоїть на другому місці, що говорить про її надзвичайну важливість. Людині властиво поклонятися і служити чомусь, що вона вважає вищим за себе. Людина - істота віруюча, вона не може не вірити. І, якщо вона не буде вірити в Бога, то Його місце в нашій душі негайно займає який-небудь ерзац, замінник. Це можуть бути язичницькі «рукотворні» кумири, але не тільки. Ідоли взагалі багатоликі, «ім'я їм легіон» (Лк. 8 , 30).

Таким ідолом може стати соціально - політична ідеологія, наприклад, соціалізм або лібералізм… Безоглядна віра в їх істинність призводить до того, що на вівтар ідеологічних ідолів неминуче починають приносити людські життя. Сьогодні всесвітнім або глобальним ідолом є прагнення до життєвого успіху, до грошей і до максимального споживання всіляких благ, які можна знайти за їх допомогою. Ідолом може бути ідея («ідейка») світового панування.

Острів Пасхи. Малюнок з «Атласу Лаперуза».

Ідолами в людському житті можуть бути і «звичайні» пристрасті - обжерливість, пияцтво, користолюбство - коли людина стає їх іграшкою і приносить їм в жертву все своє життя. Наприклад, апостол Павло називав ідолослужінням пристрасть до багатства (Кол. 3, 5), обжерливість («їхній бог – живіт (черево)» - Фил. 3, 19).

Минулого разу ми розглядали слово ікона - ἡ εἰκόνα (ikona). Відомо, що протестанти люблять звинувачувати православних в ідолопоклонстві за їхнє поклоніння іконам, і виступають тим самим в якомусь сенсі спадкоємцями іконоборців…

Чим же іконошанування відрізняється від ідолослужіння? Якщо коротко, то поклоняючись іконі, православні звертаються не власне до неї, а до Особистості Того, Хто на ній зображений. За допомогою образу ікони ті, хто поклоняються, розумом сходять до Первообразу. Ікона - не самоцінний ідол, а провідник у світ інший. Так, наприклад, любляча мати, цілуючи фотокартку сина, звертається не до цього клаптика фотопаперу, а до своєї дитини. При цьому, що дуже важливо, той, хто молиться перед іконою повинен уникати всілякої мрійливості, уява в жодному разі не повинна брати участь в молитві.

Про це говорив святитель Ігнатій Брянчанінов: «У того, хто молиться розум повинен перебувати в стані цілком істинному. Мрійливість, якою б не була привабливою та слушною, будучи власним, довільним творінням розуму, виводить розум із стану Божественної істини, вводить у стан самообману і обману, а тому вона і відкидається в молитві. Розум під час молитви необхідно утримувати і з усією ретельністю зберігати безвидним, відкидаючи всі образи, які малюються в здатності уяви: тому, що розум в молитві належить невидимому Богові, Якого неможливо уявити ніяким речовим чином. Образи, якщо їх допустити в розум у молитві, зробляться непроникною завісою, стіною між розумом і Богом ...

Святі ікони прийняті Святою Церквою для благочестивих спогадів та аж ніяк не для збудження мрійливості. Стоячи перед іконою Спасителя, стій ніби перед Самим Господом Ісусом Христом, невидимо всюдисущим та іконою Своєю присутнім в тому місці, де вона знаходиться. Стоячи перед іконою Божої Матері, стій ніби перед Самою Пресвятою Дівою, але розум твій зберігай безвидним. Дуже велика різниця  - бути в присутності Господа і перед Ним чи уявляти Господа. Відчуття присутності Господньої на душу наводить спасительний страх, вводить в неї спасительне почуття благоговіння, а уявлення собі Господа і святих Його передає уму ніби якусь речовинність, приводить його до фальшивої, гордої думки про себе, душу призводить в стан заблудження - стан самообману» (Творіння святителя Ігнатія. Аскетичний досвід. Том I, стор 147-148).

Джерело: foma.ru

Переклад українською: Православний Оглядач

Про автора.

*Юрій Пущаєв. Оглядач журналу «Фома». Народився в 1970 році в місті Фрунзе (тепер Бішкек) в Киргизії. Закінчив філософський та філологічний факультети МДУ (МГУ) ім. Ломоносова. Одружений, має троє дітей.

Іконошанування та зображення Бога Отця

Про сучасне ідолопоклонство. Патріарх Філарет

Чи може християнин бути лібералом?