Чи може християнин бути лібералом?

Сергій Худієв*

Перше, що необхідно зробити в будь-якій дискусії - це визначити значення термінів. Це може бути нудно, і може навіть дратувати - Сократа змусили випити отрути саме за це - але без такого визначення змістовної дискусії не вийде.

Слово "лібералізм" має багато різних, іноді протилежних значень - у нас з "лібералами" асоціюється ринковий фундаменталізм, "у кого немає мільярда нехай залишить це зібрання", в США "ліберали" - це, навпаки, прихильники більш соціальної держави.

Деякі наші інтелектуали говорять про лібералізм як про ідеологію особистої свободи, в той час як у Західній Європі та США "ліберальна політика" це політика згортання особистих свобод (насамперед, свободи віросповідання) під приводом боротьби з "дискримінацією". Сто років тому ліберал міг бути (і часто бував) гарячим патріотом, навіть націоналістом, зараз це розглядається як щось взаємовиключне. Класичні ліберальні демократії - Великобританія і США - немислимі без біблійного фундаменту, нинішній ліберал щонайменше не -, а то й відверто антирелігійний.

Тому перше, що ми змушені відзначити - не існує якогось єдиного лібералізму, який міг би якось співвідноситися з християнством. "Лібералізмом" можуть називатися різні, навіть конфліктуючі поміж собою ідеології.

Класичний лібералізм, дійсно, говорить про індивідуальну свободу; це християнське за своїм корінням вчення, висхідне до поглядів, які розвивав, наприклад, великий середньовічний мислитель (і святий Католицької Церкви) Фома Аквінський. При цьому християнське розуміння свободи пов'язано з певним поглядом на людину.

Людина створена Богом з певною метою (пізнати Бога і возрадуватися Йому аж навіки) до якої вона йде через ряд проміжних цілей: сповідання віри, моральне життя, служіння ближнім, виконання обов'язків, покладених на неї промислом, улаштування сім'ї і суспільства згідно правди Божої. Права людини, таким чином, випливають з її обов'язків.

Інші люди не повинні перешкоджати їй у виконанні її обов'язку. У Вас є обов'язок служити Богові і ближнім - отже, ніхто не може позбавляти Вас того, що необхідно для виконання цього обов'язку. Життя, майна, за допомогою якого Ви виконуєте Ваш обов’язок утримувати сім'ю і взагалі тих, хто від Вас залежить, і свободи дій, яка необхідна Вам для служіння.

Ваш обов'язок - розкрити дані Вам Богом таланти, а для цього Вам потрібна свобода дій і захищеність від свавільного утиску з боку інших, Ваших ближніх або держави.

Свобода віросповідання випливає з того, що людина покликана віддавати славу, подяку і поклоніння своєму Творцю і Спасителю; навіть негативна свобода - можливість відмовитися від духовного життя взагалі, або впасти в іншу якусь оману - відображає це призначення людини, тому що поклоніння має сенс тільки, коли воно цілком добровільне. Свобода слова випливає з обов'язку викривати беззаконня і стверджувати правду; свобода економічної діяльності - з обов’язку служити потребам ближніх.

Таким чином, свобода означає ієрархію зобов'язань – «Ви куплені [дорогою] ціною, тож не ставайте рабами людей» (1 Кор.7:23). Людина може відкидати вимоги держави, або звичаю тому, що вона вирішила у своєму серці коритися іншим вимогам, незрівнянно більш високим.

Інша система поглядів - соціальний лібералізм - звертає увагу на те, що негативної свободи (держава не лізе у Ваші справи і не заважає Вам жити) може бути недостатньо. Якщо Ви бідні, і позбавлені доступу до освіти, або належите до пригнобленої меншини, на яку дивляться косо, Ви не можете реалізувати Вашу свободу. Тому обов’язок держави - ​​втручатися на боці слабких і пригноблених членів суспільства і приборкувати жадібних капіталістів, латифундистів, расистів і всіх, хто зловживає своєю свободою, щоб гнобити інших. Проти цього теж складно щось заперечити, і закони, які спеціально захищають "бідного, чужинця, сироту і вдову" ми знаходимо вже в Старому Завіті. Здорове суспільство передбачає певний баланс між класичним (ми вільні самі розпізнавати свій обов'язок і виконувати його) і соціальним (держава повинна піклуватися про слабких) лібералізмом.  Але далі відбувається одна важлива підміна.

Сучасне розуміння свободи різко відрізняється від християнського. У Всесвіті без Бога в людини немає ніякого обов’язку і призначення, яке їй належало б виконати. У неї є тільки бажання і вимоги. У цій ситуації втрачається будь-який об'єктивний критерій розрізнення між правами і вимогами. У реальності, що є, а що не є правом людини, визначається виходячи зі ступеня лобістської активності, яку здатна розвинути та чи інша група.

У близькосхідних християн немає ефективного лобі в західних країнах, тому, коли їх ріжуть і виганяють з рідних місць, це привертає дуже мало уваги. У гей-руху, навпаки, є енергійне і добре організоване лобі, тому його домагання дуже легко отримують статус прав.

Але така довільність - хто може розвинути велику громадську активність, того й права - неминуче породжує конфлікти прав. Проголошуючи чиєсь домагання як право, ми неминуче проголошуємо зобов'язання всіх інших це право шанувати. Коли деякі країни проголошують право учасників одностатевого співжиття реєструвати його як шлюб, вони тим самим проголошують обов'язок всіх інших визнавати його шлюбом. Коли аборт проголошується правом жінки, він оголошується обов'язком лікаря.

У результаті ми бачимо, як католицькі агентства щодо всиновлення в Британії примушують до того, щоб віддавати дітей в одностатеві пари, а на католицькі шпиталі в США вчиняють сильний тиск аби примусити їх до роблення абортів. "Лібералізм" таким чином, починає означати не свободу, а згортання свободи - Ви не маєте права поступати згідно своєї релігійної та громадянської совісті, ліберальна держава бере на себе місію примусу громадян до ідеологічної ортодоксії. Якщо Ви є "гомофобом" і відмовляєтеся (як деякі американські підприємці, за це постраждалі) обслуговувати гомосексуальний захід, або є "противником прав жінок" і відмовляєтеся від участі у вчинені аборту, Ви повинні бути покарані.

Так уже склалося, що "лібералізмом" у наш час називається саме цей рух за згортання особистих прав, і свободи віросповідання перш за все. Тому християнину в наші дні важко назвати себе лібералом; втім, класичному лібералові вписатися в нинішній лібералізм було б теж важко.

У сучасній Росії "лібералізм" - це частково імпорт нинішньої євросоюзної ідеологічної ортодоксії (з обов'язковим навчання дітей по книжках на кшталт "Король і Король"), почасти місцеве явище, яке більш за все характеризується запереченням релігійного і громадського обов'язку.

Я розумію, що по відношенню до багатьох людей, що називають себе "лібералами" це гірка несправедливість; але нічого не поробиш, мова, що відображає історичний досвід народу, розвивається так, як розвивається він. Якщо Ви чуєте, що Вася Пупкін має ліберальні погляди на шлюб, Вам не прийде в голову розуміти це в тому сенсі, що Вася - вірний і турботливий чоловік. Якщо Ви почуєте, що Вася ліберально ставиться до боргів, Ви остережетеся позичати йому.

У Росії лібералізм існує разом зі своїм ідеологічним двійником - тоталітаризмом. Якщо тоталітаризм перекручує поняття патріотичного і громадського обов'язку, стверджуючи в якості вищої цінності державу та її могутність, то лібералізм - це ненависть до держави і до понять обов'язку і патріотизму, на які вона опирається.

Тоталітарист в Росії оголошує ненависним лібералом всякого, хто, з тих чи інших причин, відмовляється впасти ниць і вклонитися товаришу Сталіну; лібералові вуса цього товариша ввижаються скрізь, де тільки мова заходить про державу і про обов’язок людини по відношенню до своєї країни.

Вітчизняний "лібералізм", яким ми його бачимо зараз, це не стільки навіть продумана ідеологія, скільки певне ставлення - відмова від зобов'язань. Ліберал у нас пізнається по кривій усмішці, з якою він вимовляє такі слова як "Батьківщина", "народ", "обов’язок", "історія".

Ліберальні погляди носять антипатріотичний, антидержавний, антисоціальний, антирелігійний і антисімейний відтінок. Як і нинішній західний лібералізм, наш не бачить у світобудові об'єктивного морального світопорядку і вважає "свободою" не свободу виконання обов’язку, а свободу здійснення своїх бажань.

Але в нас на це накладається ще травма тоталітаризму і страх перед його поверненням.

Глибока ворожість до Церкви, яку ми бачимо в ліберальних колах, не випадкова і не є результатом якихось помилок священноначалія. Церква є релігійною, патріотичною, продержавною і просімейною спільнотою; навіть візьмись зараз священноначаліє всіляко фрондувати проти нинішнього режиму, це нічого не змінить.

Церква (якщо не зречеться самої себе, ПО) не згодна - і ніколи не погодиться - з євросоюзною ідеологічною ортодоксією. Для віруючих християн принципово, що дитя в утробі матері - людська істота, на яку поширюється заповідь "не убий" . Для європейських (і американських) лібералів принципово "право жінки розпоряджатися своїм тілом" . Для християн (як і для, до недавніх пір, всіх людей усіх часів і народів), шлюб - це союз між чоловіком і жінкою; для лібералів принципово "шлюбна рівноправність".

Тому ще якийсь час тому християнин міг сповідувати класичний лібералізм з елементами соціального - але те, що нав'язується "лібералізмом" зараз, на жаль, є відвертою та свідомою антихристиянською ідеологічною течією.

Яку позицію міг би зайняти християнин? Ту, про яку ми говорили на початку статті - утвердження свободи, що виходить з визнання наших зобов'язань по відношенню до нашого Творця. Свободи людини, предстоящої перед Богом і Йому безпосередньо підзвітної. Без цього на вищу владу у Всесвіті починають претендувати ті чи інші люди - і лібералізм, початківець з проголошення особистої свободи, закінчується державним примусом до всесильної, і тому «правильної», ліберальної ідеології.

*Про автора.

Худієв Сергій Львович, 1969 р.н., одружений.

Прийняв Святе Хрещення і приєднався до Руської Православної Церкви в 1991 році. Постійний автор і ведучий "Радонежа", автор ряду статей у журналах "Фома", "Альфа і Омега", "Православ'я та сучасність".

Джерело: radonezh.ru

Переклад українською: Православний Оглядач

Що таке європейський вибір?

Людям не подобається, коли їх ріжуть. Сергій Худієв