Чи може гомосексуаліст стати православним християнином?

Рубрика: «Православний Оглядач» запитують.

Церква, як спільнота любові, за прикладом Христа з радістю приймає у своє життя віри всіх, хто щиро шукає її - з їхніми дарами,  індивідуальностями, особливостями і, навіть, гріхами.

Так само, як Христос прийняв людство, щоб вилікувати і звільнити людей, створених за Його образом і подобою, так і Церква відкриває свої обійми всім, щоб усіх включити в повноту благодаті та правди, євангельської проповіді, хрещення, й настанов щодо всього, що наказав Христос (Мф. 28:19-20).

Ключове питання в роздумах про вступ будь-кого в Православну церкву: чи хоче така людина прийняти Церкву з її поняттями, у світлі її місії, або бажає жити в ній лише згідно власних понять. Подумайте, чим Вас приваблює Православна церква? Це, можливо, її стародавність, барвисте богослужіння або історичний характер Церкви? Але чи готові Ви прийняти виклик її свідоцтва у всій повноті, включаючи її догматику (віровчення), морально-етичне вчення і духовність (в тому числі аскетику)?

Якщо людина вважає себе геєм і задається питанням, чи можливо їй долучитися до Православної Церкви, то, можливо, вона знає, що, відповідно до традиційного православного вчення, гомосексуальна діяльність – це гріх, подібний до блуду, позашлюбного статевого зв'язку, та інших дій сексуальної нечистоти.

У той час як ми не можемо обирати наші спокуси, ми можемо вибрати нашу відповідь на спокусу. Дійсна Сповідь і прощення гріхів можливі лише для тих, хто з усіх сил намагається противитися гріху. Тому намір продовжувати практику гомосексуалізму перешкоджав би членству в Православній Церкві (як боголюдській установі). Крім того, захист цього гріховного способу життя, як прийнятного, в межах церкви став би руйнівним для спільноти, яка цінує успадковану історичну моральну практику.

Розкаюваний гомосексуаліст, що бореться із спокусою та утримується від гомосексуальних дій, може бути прийнятий до Церкви після звичайного курсу навчання, але він, або вона має докласти всіх зусиль, щоб сповідувати цей гріх на Сповіді, так само, як зазвичай це робиться з кожним іншим гріхом.

Варто додати кілька зауважень. Мова йде не тільки про гомосексуалізм; Православна Церква взагалі виступає проти сучасної культурної вседозволеності в області сексуальності, особливо щодо співжиття (поза церковним шлюбом), безладних статевих зв'язків і різних форм еротизму (порнографія, стриптиз шоу, еротика…), що інколи, на жаль, вважають прийнятним навіть ті, хто категорично осуджує гомосексуалізм.

Православний підхід завжди стояв на твердій основі шанування святості тіла як храму Святого Духа і на недоторканності шлюбу, в якому дар сексуальності знаходить справжнє вираження. Гомосексуалізм розцінюється Церквою як спротив вираженій меті Бога в Його створені чоловічої та жіночої статі і шлюбу (Буття 1-2), що прямо підтверджено Христом (Мк. 10:6-9).

Однак, гомосексуалізм не повинен бути ізольований у свідомості християн та невіруючих, нібито це єдиний гріх. Він повинен розглядатися в контексті людської гріховності, яка включає такі гріхи, як позашлюбний сексуальний зв'язок, ідолопоклонство, перелюб, злодійство, жадібність, пияцтво,  чарівництво, єретицтво, лихослів’я тощо, кожен з яких згідно слів апостола Павла  є перешкодою  для входу в Царство Боже (1 Коринфян 6:9-10; Галатм 5:19-21).

Безумовно, Церква - історична спільнота святих і грішних. Її члени відчувають різні злі нахили, спокуси і падіння. Церква повинна бути співчутливою і вибачливою до всіх видів грішників всередині і поза нею. Проте її суспільне свідоцтво і слово, щоб залишатися істинними, повинні бути сумісними із богомданою природою та спасительною місією Церкви, навіть ризикуючи виглядати різкими і жорстокими щодо культури вседозволеності.

Щоб бути собою і дієво служити, Церква повинна прагнути втілити те своє бачення, яке вона хоче передати всьому світу - бути «родом обраним, царственим священством, народом святим, людьми вiдновлення, що поставленi для того, щоб сповi­щати чесноти Того, Хто покликав їх iз темряви у чудове Своє свiт­ло» ( 1Петра. 2:9).

За статтею прот. Теда Стіліанопуло