Чого послідовникам Гарафіни Маковій не вистачає у Православній Церкві?

Нещодавно довелося завітати на книжкову виставку, що проходила в Українському домі. У ній брали участь представники Гарафіни Маковій з книгами та газетами «Факелу». До речі, сама газета має досить дивну (як для релігійної організації) назву – «Економічно-благочестивий вісник», проте побачити там щось пов’язане з економікою, ще жодного разу так і не довелося. Оглядаючи розкладку з книгами, які пропонуються до продажу, помічаю під стіною дорожню сумку, в якій напевно і привезено «безцінний скарб» книжок. Проте дивна річ – на сумці виразно видно невеличку емблему у вигляді слона. Але ж як можна перевозити «надДари» (саме так у «Факелі» іменують книги Маковій) під «егідою» емблеми слона, якщо сама Гарафіна стверджує: «Для нас, християн, це знак подарунку від нечистої сили»!? Бо начебто, коли людині загрожує смерть, «провидиці» з’являється ця тварина, причому з гробом на спині. Прокоментувати таке явище представниці «Факелу» не змогли.

Насправді коментувати тут немає чого, забобонів, заборон і «одкровень» у Гарафіни Петрівни така велика кількість, що вона й сама навряд чи їх усі пам’ятає. Скажімо, в газеті за липень 2011 року на с. 10, Маковій, передаючи нібито слова Божі, стверджує, що її «бесід» (особистих групових зустрічей) не буде більше НІКОЛИ (стилістика збережена). Та вже укінці статті, на с. 13, Гарафіна знову ж таки, нібито від імені Господа, говорить, що «бесіди» будуть і то в найближчому часі. Звісно, якщо всі будуть в достоїнстві перед Богом. Що ж це за «бог» такий у Маковій, який так часто говорить їй суперечливі між собою речі? В кращому разі – це її фантазія, адже ще на с. 9 цієї ж статті Гарафіна Петрівна сама говорить, що пише її «потрішки вже два тижня». Тому, швидше за все, подібні неспівпадіння пов’язані з перемінами настрою самої «провидиці». Зрештою, за два-три тижні можна й призабути власні слова, проте навіщо видавати їх за повеління Божі, зрозуміти важко.

Власне аналізу і критиці цього релігійного руху і його текстів було присвячено достатньо часу, і Священний Синод виніс своє однозначне рішення. Однак деякі члени «Факелу» все ж таки продовжують живити ілюзії щодо відповідності їхнього віровчення християнству. На разі жодна з християнських деномінацій не схвалює вчення Гарафіни Маковій.

Хотілося б зазначити, що метою усіх критичних публікацій є не образа почуттів «Факельців», а намагання показати всю необґрунтованість та безглуздість пропонованих постулатів.

Єдине, що оскверняє людину, – це гріх. Слони ж, як і інші тварини (зображення яких Маковій також забороняє мати на одязі чи в оселі), створені Богом і самі по собі не несуть духовної небезпеки для людини. Зрештою, зображення тварин є практично у кожному храмі. Лев – символ святого апостола і євангелиста Марка, телець – святого апостола і євангелиста Луки, а орел – святого апостола і євангелиста Іоана Богослова.

Головним завданням Синодальної заборони щодо вчення Маковій було застереження від хибного і шкідливого духовного шляху – відходу в марновірство. Тому виникає ключове запитання – чого саме послідовникам Маковій не вистачає у Православній Церкві?

Якщо у жінок є бажання виявляти своє смирення через носіння скромного, довгого одягу та хусток – будь ласка. Церква тільки вітатиме таке прагнення. Але для чого в такому разі прив’язувати до цього якісь забобони та окультні ідеї про «астральні сили». Подібний маленький «подвиг» не може насильно нав’язуватися під страхом покарань від «космічного негативу».

Є бажання проповідувати про духовну та моральну чистоту? Це ще краще, саме про це Церква вчить нас щодня. Та подібна проповідь має робитися на підставі Священного Писання й досвіду святих отців, а не на язичницьких жаханнях колишньої вчительки народознавства. Цитувати ж потрібно Ісуса Христа – втіленого Бога, а не ритуали, сповнені непристойностей і гордовите звеличення Маковій. Бо бач: «Осуд Гарафіни не проститься нікому», – пише вона сама про себе. Але у Священному Писанні такі слова стосуються лише хули на Св. Духа: «…а хто Святого Духа хулитиме, тому не проститься» (Лк. 12: 10)

Хіба не відомо послідовникам Гарафіни Петрівни, що Церква ще задовго до неї мала принципи духовного життя людини, які встановлені Самим Творцем, і нічого нового до цих принципів, окрім язичницьких елементів та «магічних» забобонів буковинська «провидиця» не внесла? Суміш істини з неправдою, як відомо, є найгіршим видом обману. Проте, на жаль, найдієвішим!

Хіба не говорить нам Священне Писання про те, що не можна вбивати, грабувати, чинити блуд, перелюб, зневажати ближніх, і т. д.? Говорить і неодноразово, а марновірства й забубони для виконання заповідей абсолютно непотрібні!

Усі так звані «таємниці гріха», розкриттям яких так хвалиться Маковій, насправді не є таємницями. Шлях розвитку гріховних пристрастей в душі людини, наслідки гріховного життя та навіть принципи боротьби зі спокусами давно викладені і розтлумачені для нас святими отцями Церкви. Для чого ж тоді ламатися у відчинені двері і вигадувати нові пояснення на підставі абсолютно чужих християнству речей – духовної самоомани та окультно-язичницьких уявлень?

У чому ж, врешті, особливість «Факельного» вчення – у сотнях забобонів і безглуздих заборон, у безсоромних ритуалах і видіннях?! Але навіщо це християнам, якщо у нас є Бог, Церква, Священне Писання і Передання?

Ось чим, наприклад, завинили жолуді, бо Маковій цілком серйозно стверджує, що вони вміщують «велике вселенське зло»? Але про таку «жахливу небезпеку» у Священному Писанні немає ні слова, нічого не говорять про це й отці Церкви. То що ж виходить, людство віками жило в невіданні, і навіть Сам Господь, живучи на землі, не вказав на це? Насправді, річ у тому, що головне у всіх марновірних заборонах і «одкровеннях» Маковій – це страх, який є одним з найсильніших стимулів. Саме цим страхом Гарафіна постійно тримає в напрузі своїх послідовників, винаходячи нові табу.

Але ж справа в тому, що якби «сповіщення» Маковій насправді були б прямим повелінням Божим, то вони б не суперечили одне одному, Священному Писанню та, зрештою, здоровому глузду, адже Господь є Всевідаючим і ніколи не помиляється. «Хіба з одного джерела тече солодка і гірка вода? Не може, браття мої, смоковниця родити маслини або виноградна лоза – смокви. Також і з одного джерела не може виливатися солона і солодка вода» (Як. 3: 11 – 12)

Після перших критичних публікацій прийшло чимало листів – відгуків. Особливо запам’ятався і вразив лист бабусі, якій понад вісімдесят років. У ньому літня жінка пише, що начебто вчення Гарафіни Маковій відповідає церковному, але викладене воно іншими словами, без філософського змісту. На превеликий жаль, це зовсім не так, і справа тут не у богословських термінах, а у язичницько-магічному наповненні, яке «провидиця» марно намагається одягнути в християнські одежі. Думається, що нерозуміння цієї прірви ґрунтується на недостатньому знанні Священного Писання, основ православної віри, та, як це не парадоксально, вчення самої Гарафіни Петрівни, бо інакше кричущі розбіжності не помітити неможливо.

Конституція України гарантує усім громадянам свободу віросповідання, і послідовники Маковій мають право вірити у що завгодно, хоч і в неземне походження самої Гарафіни Петрівни. Та коли певне вчення подається під виглядом кришталево чистого християнства, то треба чітко і обґрунтовано визначити, чи так це насправді. І як виявляється, що не так – то залишається лише два варіанти: або відверто визнати, що це нове, не згідне з християнством вчення, і, відповідно, вже не прикриватися вірою в Ісуса Христа, а відкрито сповідувати культ Гарафіни Маковій, або відкинути надумані й непотрібні забобони й марновірства і залишатися справжніми християнами вірними Церкві.

Адже якщо людина насправді шукає Бога, а не «чудес», видінь, ритуалів і псевдодуховних лідерів, то їй місце саме на церковному човні спасіння, який повсякчас готовий прийняти заблукалих на духовній ниві мандрівників. Позаяк Господь завжди чекає нашого навернення, і потрібно для цього зовсім небагато, лише обрати: або забобонний страх, або Христос.

Костянтин Москалюк, кандидат богословських наук,

секретар апологетичного товариства св. Іустина Філософа