Екологія, Православ`я і духовність. Сергій Шумило

Сергій Шумило

Знамення часу

Сьогодні, на початку нового тисячоліття, вже ні для кого не секрет, що наша планета стоїть на порозі однієї з найстрашніших криз - екологічної.

Протягом десятиріч, у тому числі і зараз, індустріальні держави, промислові підприємства, населення злочинно-недбало ставляться до навколишнього природного середовища, необмежено споживають природні ресурси, без урахувань екологічної безпеки будують екологічно-шкідливі промислові об'єкти, використовують небезпечні для життя ядерні технології та зброю, безвідповідально здійснюють викиди різноманітних шкідливих речовин у оточуюче нас природне середовище. Усе це спричинило страшне забруднення та винищення довкілля, виникнення в атмосфері озонових дір, поставило під загрозу не лише існування багатьох різновидів тварин і рослин, а й самої людської цивілізації як такої.

За висновками експертів, прогресуюча у світі екологічна криза, пов'язані з цим стихійне потепління клімату та інші наслідки в недалекому майбутньому можуть виявитись набагато страшнішими за усі кризи політичні та економічні разом узяті. Причому в цьому випадку молох «Екологічного Апокаліпсису» не приглядатиметься, багатий ти чи бідний... Першим таким «проблиском», предтечею і попередженням став Чорнобиль. «І впала з неба велика зірка, палаючи, як смолоскип... на третину річок та на водні джерела. А ймення зірці тій Полин, і третя частина вод перетворилась на полин, і багато людей повмирали від води, бо вона стала гіркою» (Одкров. 8, 10-11).

Це страшне біблейське пророцтво до найменших дрібниць збулося саме на священній Українській землі: «Належить же Суду Божому розпочатись з Дому Божого». За даними деяких експертів, під час аварії на 4-му енергоблоці ЧАЕС викид радіації був рівнозначним вибухові 500 атомних бомб. В результаті трагедії постраждало більше 20 млн. людей, у тому числі й діти.

Чорнобильська катастрофа призвела до небаченого досі забруднення навколишнього природного середовища, й замало не поставила під смертельну загрозу існування людської цивілізації. Чого варті хоча-б висновки спеціалістів, згідно з якими всі діти, що на момент аварії не досягли 10-ти річного віку і зазнали хоча б незначного радіоактивного опромінювання, або народилися в післячорнобильський період на Чернігівщині, Київщині, Житомирщині та інших забруднених регіонах, вважаються «неповноцінними».

Виявляється, їхній організм, імунна система значно послаблені, не мають необхідних сил для спротиву різноманітним вірусам і бактеріям, піддаються таким захворюванням, на які раніше страждали лише люди похилого віку, або хвороби, невідомі сучасній медицині. Так, скажімо, захворюваність раком щитовидної залози у післячорнобильський період зросла по Україні більше ніж в 20 разів. Проведені спеціальні дослідження показали, що на забруднених територіях захворювань раком щитовидної залози у населення втричі більша, ніж в цілому по Україні, причому дітей на цю хворобу за цей час захворіло більше 2000.

Жахливого поширення, особливо серед дітей, набирають захворювання на лейкемію, серцево-судинні та шлунково-кишкові захворювання. Також у 95% мешканців забруднених і прилеглих до них територій виявлено паталогічні зміни в клітинах слизової оболонки сечового міхура, які відповідають передраковим або початковим стадіям раку. «Провокатором» раку виступив цезій-137 - найрозповсюдженіший із чорнобильських радіоізотопів. Саме він у силу фізіологічних особливостей організму багато часу знаходиться у сечовому міхурі, діє на уротелій, викликаючи генетичну мутацію клітин, яка в свою чергу призводить до злоякісних новоутворень. Кількість хворих на рак сечового міхура помітно збільшується, насамперед серед чоловіків. Певною мірою із проникненням в організм цезію пов'язане і катастрофічне збільшення серед чоловіків захворювань на запалення і рак передмiхурової залози (навіть серед підлітків!), що може загрожувати безплідністю значній частині населення чоловічої статі в Україні. Окрім цього, цезій може потрапляти навіть в мозок, залишаючись там практично назавжди...

За офіційними даними медиків, на сьогодні від безпосереднього впливу радіації в Україні вмерло більше 15 тис. людей, хоча деякі джерела називають цифру 400 тис. чол. Якщо ж взяти до уваги катастрофічне підвищення смертності в забруднених і прилеглих до них районах, то про справжні втрати можна лише здогадуватися. Що це означає? В результаті аварії на ЧАЕС та екологічної кризи почалось повільне вимирання генофонду населення України, Білорусі, інших країн. Смертоносна чорнобильська хмара пронеслась над нашою землею, назавжди залишивши свій чорний слід...

Та катастрофа за своїми жахливими наслідками, немов Кара Божа, змусила багатьох, не лише українців, а й людей в усьому світі стати на шлях пробудження, переоцінки цінностей, каяття і навіть повернення до тисячолітніх християнських першоджерел. Людство нарешті усвідомило, що воно не є повновладним хазяїном світу, що не все в його волі, не все підвладне гордовитому людському розумові та його вигаданому «праву» вторгатися в будь-які сфери буття... Саме так протягом двох тисяч років вчить Свята Церква Христова, і доки «гомо сапієнс» прислуховувалися до її благодатного голосу, планета не знала жодного екологічного лиха.

Навряд чи хтось із богословів чи ієрархів минулого виступав з конкретними застереженнями стосовно екологічного майбутнього планети. Тому для віруючих, як і для усіх сучасників, екологічна криза, що здійнялась на очах одного покоління, була «несподіваною новиною». Та коли перші психологічні «здивування» пройшли і християни спробували осмислити реалії сьогодення, звернувшись за допомогою до тисячолітніх духовних першоджерел - Священного Писання та духовної спадщини святих отців, з'ясувалось, що християнська традиція здавна передбачала, розуміла та застерігала насування катастрофи...

Православний підхід

Екологія - наука відносно нова. Сучасних рис спеціалізованої наукової галузі вона набула впродовж двох останніх десятиріч. Вперше цей термін було запропоновано в 1866 році Ернстом Геккелем задля визначення «загальної науки про ставлення організмів до оточуючого середовища». Спираючись на матеріалістичні ідеї він гадав, що екологія має бути одним із підрозділів загальної фізіології. Час показав хибність такого підходу.

Одначе, як справедливо зауважує православний богослов прот. Лев Лебедєв, яким би він не був спрощеним та механістичним, одне тільки звернення до таємниці живого вже надихало чітко ставити питання про зв'язок живих організмів із оточуючим середовищем. А це у свою чергу призводило до підняття питань про єдність і цілісність життя як такого. Виявилось, що без взаємопов'язаності і взаємообумовленості усього живого, без усвідомлення глобальних умов існування життя, без звернення до живого як цілого навіть наблизитись до проблеми життя неможливо (прот. Л.Лебедєв). Усе це певною мірою змушує відмовитись від матеріалістично-фізіологічного «наукового» підходу, яким так захоплювались наприкінці ХІХ - поч. ХХ століть.

За своєю суттю новий екологічний підхід був протилежним стандартному природничо-науковому підходові, що розмежовує живе. Можна сказати, що він життєцентричний. Поставивши на порядок денний питання про життя, в усій його багатовекторності та сукупності, новий підхід не зміг пройти повз усю важкість питання про умови існування життя, оголивши філософські, соціальні, духовні його аспекти (прот. Л.Лебедєв).

Для науково-матеріалістичного світогляду ХІХ століття, що фанатично сповідував ідеї еволюції і прогресу, навіть помислити про таке було майже неможливо. ХХ століття, жахливі наслідки багатьох дій людини все розставили на свої місця. Як вважають Л.Петрушина та В.Шленов: «Екологічний підхід, залишаючись в межах науки, виявив значення гріха в людському житті, підвів розум людський до усвідомлення катастрофи гріхопадіння, першообразу усіх минулих, сучасних і майбутніх катастроф».

Ж.Б.Ламарк у результаті своїх наукових дослідів чи не єдиний серед тогочасних вчених іще наприкінці першої чверті ХІХ століття прийшов до висновку, що: «Людина через свій егоїзм та пристрасть до насолод спотворить природу, в якій вона живе, готуючи загибель собі та собі подібним». Великий дослідник іще тоді побачив, що можливість майбутніх екологічних лих, про які широкий загал тоді не міг і навіть не хотів здогадуватись, буде безпосередньо пов'язана з моральним та духовним станом майбутнього суспільства.

Отже, підходячи до екологічної проблематики під таким кутом (а саме так необхідно її розглядати! - авт.), не можна обійти увагою ту першорядну місію і призначення Святої Церкви у вирішенні цих питань, її позицію і вчення. Що ж таке «екологія» з церковної точки зору?

Як наголошує прот. Лев Лебедєв, термін «екологія» складається з двох грецьких слів: oikos та logos - «слово». Перше слово має більш широке значення - «ікос» - це дім (житло), господарство, родина, нарешті, - храм (наприклад в вислові «Феон ікос» - дім Божий). Таким чином, термін «екологія» можна перекласти українською мовою як «домословіє», «господарствословіє», «храмословіє», або вчення про дім, господарство, родину, храм у широкому розумінні лексичного значення. Звідси вже стає зрозумілим суттєва відмінність цього поняття від «економії» - домоуправління, або вчення про управління домом, господарством, храмом. Зрозуміло, що поняття «екологія» ширше і глибше.

Дійсно, перш ніж говорити про мистецтво управління домом, господарством, родиною, храмом, необхідно добре усвідомити, що таке ті самі дім, господарство, родина, храм? Які закони взаємовідносин «дому» з «домовласником», «управителя» (людини) з тим, що підлягає його управлінню (природному середовищу)?

Прот. Лев Лебедєв вважав, що якщо поглянути на це питання з позицій Біблії та логічного зв'язку і послідовності понять і термінів, то ми побачимо, що у земному бутті існує певна ієрархія або послідовність приорітетів: спочатку - екологія, потім теоретична (або загальна) економія, потім - практична (або конкретна) економіка. В нашому ж (людському) житті, зокрема в останні 100 - 50 років відбувається все навпаки. Спочатку стихійний розвиток індустрії стимулював розвиток економічної науки і світогляду, а коли індустрія (економіка), натхненна і керована «економією», створила стільки лиха і поставила під загрозу існування природи і самої людини як такої, лише тоді почали потроху згадувати про «екологію», тобто про те, з чого потрібно було починати з самого початку, аби запобігти усім сучасним лихам і загрозам.

Таким чином, перед екологічною наукою постають два найважливіші об'єкти вивчення: людина з її духовним устроєм і оточуючий її світ. Питання ж взаємодії світу людського і світу матерії (природи) можна вирішувати лише в зв'язку з фундаментальним вивченням людини і космосу як таких. А таке вивчення, як вже згадувалось вище, перебуває у тісному зв'язку з богослов'ям та філософією, що більш глибинно, ніж наука, пояснюють більшість загальних принципів устрою одного й другого. Якщо ж погоджуватись зі словами Христа, що Він «Істина і Шлях», то і розглядати ці питання, зрозуміло, слід саме з позицій християнського віровчення, і ніяк інакше.

Quo vadis...

Згідно вчення Святої Православної Церкви, створена за образом і подобою Божою людина, після гріхопадіння перших людей та порушення заповіту єднання між ними та Творцем, перебуває у стані внутрішнього пошкодження. Символічним є те, що руйнування того гармонійного єднання сталося через порушення закону «неспоживання плодів від древа пізнання добра і зла».

Таким чином, порушивши Закон, людина згрішила не лише перед Творцем, а й перед усією Природою, Всесвітом. В результаті такої страшної зміни первозданне єство, образ Божий все ж таки в нас не зникли, але були суттєво пошкоджені. У тому числі значного «потьмарення» зазнала наша свідомість, розум. У свою чергу пошкодженість, духовна неповноцінність людини, як вінця творіння, потягла за собою пошкодженість і в усьому матеріальному світі. Людина порушила заповіт гармонійного єднання, закони Космосу, осквернилася сама і осквернила дім свій. «Земля осквернена під проживаючими на ній, бо вони порушили закони» (Іс. 24,5), і «Господь... сказав Адамові: проклята земля за тебе» (Бут. 3.17). Як вчить Св. Єфрем Сирін: «Земля, матір наша, витримала наругу разом з нами, підпала під закляття за грішників». Сталося найстрашніше: між Творцем і творінням порушилось гармонійне єднання. Та не дивлячись на це Бог все одно таємничо залишається присутнім в кожному Його творінні. Отже, зв'язок Бога з творінням, у тому числі і матеріальним, непорушно зберігається, хоча він і втратив характер певного благодатного єднання в союзі любові і злагоди.

Саме цим пояснюється інстинктивне, закладене у підсвідомість людини бережливе і навіть обожнювальне впродовж усіх минулих століть ставлення до природи, в якій люди завжди спостерігали присутність Бога, Його Дух. Святі Григорій Палама, блаженний Августин, Паїсій Величковський, Серафим Саровський та інші святі отці Церкви називали природу - живою іконою, душею Землі. А Священне Писання навіть вказує, що «вода» і «земля» є чимось живим і здатним до відносно самостійного витворення живих істот (Бут. 1, 20-21; 24-26). «Як же ж мертве, неживе, нерозумне може породжувати живе і розумне? - запитує православний богослов прот. Лев Лебедєв, і відповідає - такі людські уявлення, як „нежива" матерія, чи „не одухотворена" природа - глибоко помилкові!»

Виявляється, з живою і одухотвореною матерією ми маємо справу, коли безвідповідально і нерозсудливо вторгаємось до її глибин, намагаючись заволодіти необхідними нам енергіями чи речовинами, безжалісно шарпаємо і роздираємо її на частини і шматки, аби скомбінувати з них дійсно мертву, бездушну синтетику! І чого ж ми в такому випадку досягаємо?

«Тернину й осот» (Бут. 3, 18) останнім часом родить нам земля замість очікуваних нами корисних результатів. І це при тому, що, скажімо, наші землі іще нещодавно були найплодючішими в світі.

«Український чорнозем, - писав видатний російський ґрунтознавець В. Докучаєв, - результат надзвичайно щасливого і надто важкого комплексу цілої низки фізичних умов», і ніде на земній планеті навіть за мільйони років не може виникнути «такий благодатний ґрунт, котрий являє собою корінне, ні з чим незрівняне багатство». Але що ми маємо тепер? Плодючі землі занедбані, отруєні різноманітними хімічними «добривами», втратили ознаки життя і плодючості. За влучним висловом прот. Л.Лебедєва, повіривши в свою всемогутність і вседозволеність розум людський насправді так і залишився нікчемним у своїй обмеженості, не здатен ані проникнути як слід у суть речей, ані передбачити наслідки своїх «наукових» вишукувань, постійно порушує невідомі йому закони живої матерії та буття і тим самим створює як раз те, про що ми ведемо мову - глобальну екологічну проблему.

В усіх екологічних лихах, які за останній час сталися і ще будуть відбуватися в світі, в тій загальній екологічній катастрофі, що, за прогнозами вчених, ще тільки-но насувається на світ, головним винуватцем є безбожжя, пошкоджене, неповноцінне матеріалістичне розуміння, ставлення людей до оточуючого їх середовища, матерії як такої. Здійснюється не лише зневага до заповідей, традицій, віри, а цілеспрямоване руйнування «храму Божого» (природи) та будівництво на його місці так званого «раю на Землі», нової «Вавилонської вежі» - заздалегідь приреченої на вимирання цивілізації «антихриста».

Нинішній світ, цивілізація, як і допотопна (або т.з. «атлантівська»), власними вчинками сама себе ставить на межу приреченості, зникнення. «Земля й усі справи на ній згорять», - застерігає Священне Писання, адже «Хто спустошить храм Божий (тобто природу - авт.), того покарає Бог» (1 Кор. 3,17). На жаль, своїми безглуздими діями, зокрема в царині екології і духовності, ми лише прискорюємо цей процес. «Тоді небеса не дадуть дощу, - застерігає щодо апокаліптичних часів преподобний Єфрем Сирін (+373 р.), - земля не буде приносити плодів, джерела вичерпаються, річки всохнуть. Трава не буде рости, не проростуть на землі рослини; дерева повимерзнуть в корінні і не дадуть нових; риби і кити в морі повимруть. І море перетвориться в гнійник і розпочне заразливо смердіти та страшенно штормити, що люди будуть падати від запаморочення і вмирати». Таким за більш ніж півтори тисячі років до появи навіть натяків на можливість екологічних катастроф через Божественне Одкровення бачив майбутнє планети і людства святий старець.

Духовний сенс Чорнобильської катастрофи

Чорнобильську катастрофу слід розуміти, перш за все, як своєрідне попередження людству, символічний прообраз «Екологічного Апокаліпсису», який наближається і який людство готує собі в результаті духовної деградації та неконтрольованого «прогресу». Тривалий час ми жили під гаслами: «Ми не можемо чекати милостині від природи, відібрати їх від неї - наша мета». От і дожилися... Події 1986 року - це той гнів з Неба, що покарав і водночас застеріг, похитнувши певною мірою атеїстичний світогляд «совєтського народу» (homo sovietikys), ставши відправною точкою падіння богоборчого режиму та Совєтської імперії зла. Чорнобильська катастрофа та інші екологічні лиха - то Кара Божа за численні гріхи і злочини проти людства і Бога, за те семидесятилітнє «антихристове царство пітьми та крові», що було збудовано на нашій священній землі. Водночас Чорнобильська катастрофа була і тим єдиним «лікувальним засобом», завдяки якому наше суспільство відкрило власні очі на те, що відбувалося навколо, усвідомило свою беззахисність і нікчемність перед волею Господа: «Кого Я люблю, тих викриваю й караю» (Откр. 3,19).

Богоборницький комуністичний режим протягом усього свого існування в Україні з неймовірною люттю провадив цілеспрямовану політику геноциду проти православних слов'янських народів, зокрема проти українського народу-хрестоносця, розкриваючи тим самим своє звіряче антихристове обличчя, свої закулісні плани. І це тому саме в Україні, більше ніж по СССР в цілому, вони наставили Атомних Електростанцій та інших екологічно шкідливих промислових об'єктів, причому в найбільш густозаселених регіонах. На крові православних християн вони сподівались забезпечити своє вічне існування. Але саме таке їхнє дітище - Чорнобильська АЕС ім. В.Леніна, та страшна трагедія і тисячі людських жертв, яких вона поклала на вівтар богоборчої системи, змусили нарешті багатьох наших співвітчизників повернутись на шлях пробудження і каяття, шлях повернення до Бога і Святої Церкви. І вперше це навернення сталося саме в священній і багатостраждальній Українській землі, поширившись згодом, як і тисячу років тому, благодатним полум'ям віри Христової в усі околиці колишнього Радянського Союзу.

Нове навернення, хрещення Русі сталося між двома ювілеями: 70-річчям комуністичної тиранії та 1000 років Хрещення Київської Русі. І це було досить символічним, адже перший ювілей був останнім, а другий розпочав нову еру в історії українського народу Східної Європи чи й усього світу.

Екологічний рух і Православна Церква

Не дивлячись на падіння в країнах колишнього східно-європейського «табору» богоборчого режиму, більшості проблем так і не було вирішено. У першу чергу, у духовно-моральній та екологічній царині. Причина останньої проблеми полягає в тому, що, як і за комуністичної, в основі ринково-капіталістичної системи по відношенню до навколишнього природного середовища лежить все той же безрелігійний і бездуховний принцип раціоналізму, за якого знову ж таки «мета (зокрема нажива) виправдовує засоби».

І знову другорядні інтереси політики, економіки, бізнесу переважають над інтересами власної душі, людської цивілізації, природного середовища - «храму Божого» - нашого «дому». У цьому відношенні позитивним зрушенням слід вважати зародження і активізацію найрізноманітніших екологічних рухів, товариств захисту тварин, охорони довкілля і т.п., які намагаються в свідомості людства відновити вищезгадану ієрархічну послідовність приорітетів, відстоюють первинність екологічної проблематики над політикою, економікою, бізнесом сприяють формуванню екологічного мислення та вихованню екологічної етики і культури населення планети, окремих держав.

Як пише православний священик прот. Гліб Каледа: «Доки ми не навчимо дітей і народ наш любити природу - храм Божий, до тих пір ніяких принципових змін не досягнемо. Необхідні засоби і програми виховання сердечної любові до природи, до свого рідного краю. Це одне з головних завдань наших недільних шкіл, православних гімназій та ліцеїв... Християнство - це релігія любові. Головні засади християнсько-морального ставлення до природи, а, отже, до проблем екології - це любов до Бога, людини і творіння Божого - природи; аскетичне ставлення до себе безпосередньо і оточуючого нас природного середовища як такого... Отже, виховання любові до людей та природи - це завдання кожного з нас. В екологічному русі мають прийняти участь усі, хто любить Бога, природу. Це обов'язок кожного справжнього християнина».

Що ж стосується начебто «нецерковних» завдань, - як це може здатись на перший погляд, - громадських організацій екологічного спрямування, то, як пише з цього приводу прот. Лев Лебедєв: «Основною практичною метою екологічного всесвітнього руху, хоче воно того чи ні, буде боротьба за екологію духа проти будь-яких проявів дияволопоклонства і утвердження серед людства релігійного сприйняття світу, життя і власної праці».

Апостол Павло пише: «Ми знаємо, що все творіння сукупно стогне й мучиться донині, і не тільки воно, але й ми самі, маючи початок Духа, і ми в собі стогнемо, чекаючи усиновлення, відкуплення тіла нашого» (Рим. 8, 22-23). «Ці стогін та муки творіння Божого («землі») і людини, - продовжує отець Лев, - надзвичайно посилюються нині через безбожне господарювання людини на землі. Ці стогін і муки починають чути і бачити усі духовно чутливі люди, і серце їх наповнюється щирим жалем. А такий жаль - форма любові! Любов же - від Бога, вона ірраціональна. Вона діє навіть тоді, коли з раціональної точки зору будь-які дії здаються марними. Насправді ж вони аж ніяк не марні, бо мають цінність і силу не лише в часі, а й у вічності. Будь-які, продиктовані любов'ю засоби політичного, адміністративного, правового, технічного характеру, спрямовані на покращення екології (полегшення мук «землі») не залишаться поза стократною винагородою від Бога і... від «землі», котра навіть зараз на любов обов'язково відповідає любов'ю».

Християнство і природа

Глибоко помиляються ті, хто вважає гуманізм по відношенню до природно-тваринного світу сентиментальністю та екзальтованістю. Перш за все, як вже відзначалось, такі переживання продиктовані глибоким почуттям любові та справедливості до всього живого. Святий Григорій Ниський вчить, що любов є «саме життя Божественної природи».

Енергетична, жива любов Логоса проливається на увесь світ, у тому числі і людину як образ і подобу Божу. І людина в силу цієї подоби спрямована любити, милувати і оберігати Його творіння. «Що таке серце милуюче? - пише святий Ісаак Сирін. - Загорання серця у людини за все творіння, за людей, за птахів, за тварин, за будь-яку тварь. Згадуючи про них та дивлячись на них, очі у людини наповнюються сльозами від великого і сильного жалю, що охоплює серце. Та від великого терпіння радіє, милується серце її, і не може воно перенести, або чути чи бачити яку-небудь шкоду, ані найменшої туги, що переносять тварі. А тому і за безмовних... щогодинно зі сльозами приносить молитву, аби збереглися та очистилися; а також за єство плазунів молиться з великим жалем, який безмежно збуджується в серці за уподобленням в цьому Богові».

За вченням святого Максима Сповідника, перша людина була закликана воз'єднати у собі всю сукупність тварного буття; вона мала одночасно досягти досконалого єднання з Богом і таким чином повідомити стан обожіння усій тварі. Вона закликана була поєднати рай з усією землею. «І взяв Господь Бог людину, яку сотворив, і оселив її в Раю Едемському, аби обробляти його і берегти його» (Бут. 2,15).

Людина повинна була берегти величне царство природи, господарем якого вона була поставлена, але не оскверняти та знищувати його. Адже воно - справа рук Великого Художника, де в кожній найменшій рослині і тварині відображені риси божественної мудрості. За висловом Першоієрарха РПЦЗ Митрополита Віталія (Устінова) «в досконалості природи відображена досконалість самого Творця в усіх Його безмежних любові та житті. Творця, який створив живий храм Своєї слави і зробив його нашою домівкою».

 Це справжній «храм Божий», в якому кожна рослинка, кущик, деревце, пташка, тваринка оспівують славу і велич свого Творця. «Небеса сповіщають славу Божу, творіння ж рук Його сповіщає твердь» (Пс. 18,1). Як писав святитель Лука (Войно-Ясенецький): «Благоухання квітів - це фіміам Богові. Квіти-кадильниці». «Подивіться на польові лілеї, - каже Господь, - як зростають вони, - не працюють вони, ані прядуть. А Я вам кажу, що й сам Соломон у всій славі своїй не вдягався отак, як усяка з них» (Мф. 6,28-29). Краса, цілісність і велич Божого творіння, про яке сказав пророк-псалмоспівець Давид «Вся премудрістю сотворив єси» (Пс. 103,24), одне з найцінніших доказів буття Бога. Про це каже й апостол Павло: «Бо невидиме Його, вічна сила Його і Божество, від сотворення світу крізь розглядання творінь побачити можливо» (Рим. 1,18).

Людина і природа

Гармонійність світу, як вже зазначалось вище, була пошкоджена через порушення «вінцем творіння» - людиною передумов її єдності з Богом. Гріхопадіння було, по суті, нічим іншим, як підпорядкуванням людини тлінним засадам світу. Замість того, аби слідувати природній схильності до Вищого, до Бога, людський розум звернувся до нижчого, до творіння; замість того, аби одухотворювати тіло, він сам віддався течії тваринного, інстинктивного життя, підкорився матеріальному.

Гріхопадіння позбавило людину причастя від Древа Життя, через яке забезпечувалось гармонійне єднання творіння з Творцем, позбавило її Життя вічного, зробило недосконалою, матеріолізованою, смертною. Як пише академік Російської Екологічної академії ігумен Іоан (Економцев): «Порушено було боговстановлену єдність людини і оточуючого її світу. Моральне зло розповсюдилось через людей і на тваринний світ і усю тварь... Таке розуміння проблеми зла зобов'язує не стільки рятуватись від світу, скільки рятувати сам світ. Екологи, що стоять на позиціях агностицизму, допомагають, звичайно, усвідомити нашу провину перед тварним світом у сучасних умовах, прикро лише, що гріх розуміється ними не як відступлення людини від Бога, а як прогріх перед природою.

 

Сенс і призначення світу, людини і тварі, коріння світового зла можна зрозуміти лише ґрунтуючись на Боговтіленні, тобто виходячи від Боголюдини - Христа. Його страждань на хрестному древі... Спасительна жертва Христа відкупила гріх першої людини і вказала шлях духовного спасіння людства і тварі. У притчі Господь порівнює смерть і воскресіння людини зі смертю і новим життям зернятка, що падає і потрапляє у землю, підкреслюючи тим самим прямий зв'язок людини з природою. Саме земне життя Господа мало не лише рятівне значення, але й було освяченням світу...».

У зв'язку з останнім в Церкві символічно заведено практику «залучення» людини до природи, а останньої до благодаті: на день зішестя Святого Духа (П'ятидесятниці) церкви й житла людей прикрашаються рослинами - символом оновлення життя, а на свято Преображення - освячуються плоди земні, здійснюється храмова молитва о благорастворінні воздухів, на все оточуюче людину закликається благодать, любов і милість Господа.

Але найважливіше - це те, що під час Євхаристії в Церкві Христовій звершується головне таїнство: хліб та виноградне вино - дари природи, Божественною силою благодаті перевтілюються в Тіло і Кров Спасителя. Приймаючи їх, людина за посередництва Духа Святого освячується і поєднується з Христом, а через нього - з Творцем. Таким чином відбувається відновлення втраченого гармонійного зв'язку між творінням - природою, вінцем творіння - людиною та Творцем.

«Така в дійсності дивовижна єдність людини і творіння в Бозі», - підсумовує ігумен Іоан (Економцев). До цього слід додати, що досить символічним було те, що розторгнення завіту гармонійного єднання між людиною і Богом сталось через порушення закону «неспоживання плодів від древа пізнання добра і зла». Але символічним було також і те, що це єднання було відновлене на тому ж таки хресному древі. Образ «Древа», «Лози» проходить крізь усе Священне Писання як заповіт гармонійного єднання людини з Природою і Богом.

Святий Максим Сповідник пише, що «Той, хто пізнає таємницю хреста, пізнає також істинний сенс усіх речей. Нарешті, той, хто проникне ще глибше і буде посвячений у таємницю Воскресіння, пізнає кінцеву мету, заради якої Бог створив усе...» В Євангелії Господь каже: «Я є Лоза, а ви гілля; хто перебуває в Мені, і Я в ньому, той приносить багато плодів; бо без Мене не можете робити нічого» (Ін. 15,5).

******

З вищенаведеної церковно-богословської оцінки екологічної проблематики наша Свята Церква, посилаючись на її Божественне покликання, мають не лише благословляти розвиток екологічного руху, а й перебувати в його авангарді, активно залучати до нього найвідданіших своїх чад, бути дійсно «Ноєвим Ковчегом», в якому зможе знайти захист і спасіння не лише людство, а й увесь одухотворений Божий світ.

 «Наш християнський обов'язок, - зауважував іще в 1974 році Талінський митрополит Олексій, - захищати природу, надавати підтримку громадським, державним та міжнародним зусиллям, спрямованим до цієї ж мети, і безперервно роз'яснювати суспільству моральні засади панування людини над природою, що зобов'язують кожного християнина на шляху свого поєднання з Богом не відгороджувати себе від тварного, але збирати у своїй любові увесь роздроблений гріхом космос, щоби був він в кінці преображенний благодаттю».       

Про автора: 

Шумило Сергій Вікторович (1976 р.н.) – журналіст, релігієзнавець та дослідник церковної історії. Голова правління ГО "Міжнародний центр гуманітарних ініціатив", заступник голови "Товариства пам'яті князя Оскольда" (м. Київ) та співголова Центру історії релігії і Церкви (м. Чернігів).

Автор книг "Князь Оскольд и христианизация Руси", "В катакомбах. Православное подполье в СССР", "Советский режим и церковь", а також багатьох статей з питань історії, релігії, культури, політики і економіки.

Співорганізатор низки міжнародних наукових конференцій, у т.ч. за підтримки ЮНЕСКО і Кестонского інституту в Оксфорді (Великобританія).

Член Національної спілки журналістів України (НСЖУ) та Міжнародної федерації журналістів (IFJ). З 2001 по 2005 рр. був депутатом Чернігівської міської ради, обирався секретарем Комісії міськради з питань земельних ресурсів, підприємництва і приватизації.

Україна потребує повернення Хреста

Релігійні чинники народження Козацької України

Глава УГКЦ: Святкування Хрещення Русі 28 липня – московська традиція (коментарі)

Київський князь Оскольд – святий!