Радянська цивілізація і сучасна РПЦ МП. Священик Георгій Едельштейн

Доповідь на круглому столі ІНІОН РАН і редакції журналу "Посів" («Посев», рос.)

1. Ми живемо в світі політичних шулерів і наперсточників, у світі всіляких видів обману, у світі лжеіменних сутностей, де слова не відповідають іменованій дійсності.

Сімдесят років тому комуністичний агітпроп відродив у Совдепії атрибутику імператорської Росії. Армійські командири і комісари в запорошених шоломах були переодягнені в мундири з золотими погонами. Переодягненими були прокурори, залізничники, пожежники, лісничі, учні середніх шкіл. Наркомати перейменували на міністерства, наркомів в міністрів, а комкорів і комдивів - у генералів.

Природно, що Сталін, Берія, Каганович, Жуков, Вишинський залишилися тими ж комуняками в тих же посадових кріслах, але державники, "патріоти Росії", не тільки в Совдепії, а й в еміграції побачили в перевдяганні і перейменуваннях "справжнє відродження Великої Росії". Таким же декоративним, природно, було і "відродження" Православної Церкви у вересні 1943 р. (щоправда, теж перейменованої). Але й тут зміна декорацій віталася "патріотами" з ентузіазмом.

Трюки фокусників радянського цирку успішно продовжуються і в XXI столітті. Ми добровільно взяли нав'язану нам нинішнім агітпропом мову Нового Чарівного Смарагдового Міста. Тепер у нас є "губернатори", "Державна Дума", "сенат" і "сенатори", "багатопартійна система", а "Церква відокремлена від держави". Неважко зрозуміти, що все це - слова-обманки, які не відповідають іменованій реальності, але "тьмы низких истин нам дороже нас возвышающий обман". І, головне, совість менше турбує: не ми собі брехали, а вони нас обдурили. Значить, і не винні, значить, і каятися не в чому. Ні вчора, ні сьогодні.

2. Таким же лжеіменним терміном є "радянська цивілізація": вона ніколи не була радянською, вона завжди була анти-цивілізацією в загальноприйнятому значенні слова.

Слово "радянський" все ХХ століття було політкоректним еквівалентом слова "комуністичний" ("більшовицький"). "Вся влада Радам!" було точно таким же брехливим гаслом, як "Мир народам!", "Земля селянам!", "Фабрики робітникам!", "Хліб голодним!"

Термін "Радянське інформбюро" завжди позначав "Агентство комуністичної агітації і пропаганди". Те ж саме - "радянська влада", "СРСР", "радгосп" і т.д. Одиницями новомови були "боротьба за мир", "народна демократія", "дружба народів", "газета "Правда" і т.п.

Радянська цивілізація єдиносущна цивілізації націонал-соціалістичній (у просторіччі - фашистській, гітлерівській). Відомо, що російські емігранти-фашисти (А. Вонсяцький, К. Родзіевський) одностайно вітали систему Совдепії, створену Й.Сталіним (Доречі, саме за тією системою, за тією "стабільністю", "мораллю" і "порядком", тужать нині всі наші державники, які іменують себе "християнами", "патріотами" і т.д.): "Сталінізм і є те саме, що ми помилково назвали російським фашизмом. Це наш Російський фашизм, очищений від крайнощів, ілюзій і оман".

Радянська цивілізація (так само як і фашистська) протистоїть християнській цивілізації по всьому фронту.

Радянська цивілізація - це цивілізація вічного і незмінного тріумфалізму. Це величезний оркестр, який складається з одних тільки барабанів, литавр, фанфар (Наш мудрий (великий) Ленін, Сталін, Фюрер, Мао, Партія etc, etc нас від перемоги до перемоги веде. Або "До комунізму, або ще в якийсь рай на землі веде).

Радянська (фашистська) цивілізація не знає сумнівів, бо не робить помилок (визнає догмат партійної непомильності, частіше іменований догматом непогрішності Партії або Фюрера). Як писав А.К. Толстой, "знай прёт вперёд, напролом идёт, давит встречного-поперечного".

У лексиконі радянської (фашистської) цивілізації немає слова "вибач" або будь-яких його еквівалентів, вона не відає ні каяття, ні покаяння. Радянській людині (так само як і його рідній Комуністичній Партії) ніколи не було і ніколи не буде соромно ні за що: ні за Катинь, ні за Голодомор, ні за пакт з Гітлером, ні за сталінську війну на знищення, ні за Північну Корею.

Радянська цивілізація побудована на постулаті: "Якщо ворог не здається - його знищують" (втім, якщо здається, теж бажано знищити трохи згодом: адже - ворог).

Радянська цивілізація вважає себе (правда, іншими словами) "тисячолітнім Рейхом", вінцем багатовікового поступального розвитку всієї людської історії.

І необхідно ясно усвідомити, радянська цивілізація незмінно представляла і представляє смертельну загрозу для християнської цивілізації. Бо комунізм і націонал-соціалізм - рухи сатанинські. У своїй знаменитій "Фултонській промові" в березні 1946 року Уінстон Черчілль застерігав весь цивілізований світ: "Далеко від Росії діє п'ята колона комунізму, що представляє зростаючу загрозу для миру і всієї християнської цивілізації".

Нажаль, навіть Черчілль вільно чи мимоволі сприйняв Совдепію за Росію. Безглуздо доводити, що за всю свою 1000-річну історію Росія ніколи не становила загрози для християнської цивілізації: вона була її невід'ємною частиною, вона прийняла християнство як іудео-еллінське, візантійське, а не іудео-римське, католицьке, насліддя. Але це дві частини єдиного цілого ("І будуть два в плоть єдину", - як свідчить Писання з іншого приводу).

Теорія і практика ленінського комсомолу, китайських хунвейбінів, камбоджійських червоних кхмерів, молодіжних формувань Північної Кореї (так само як і теорія і практика формувань СС і загонів "Гітлерюгенд") служить незаперечним доказом їх антихристиянської сутності.

Одним з кращих символів радянської цивілізації, мені здається, є картина Кустодієва "Більшовик": тупий, злобний пролетар з величезним криваво-червоним прапором у руках, змітаючи і затоптуючи все на своєму шляху, пре, наче танк, на Церкву. У даному конкретному випадку - православну.

3. Всеросійська Смута, яка почалася в 1917 р. і яка породила "радянську цивілізацію", поставила своєю найголовнішою метою погубити справу Христа. Бажано - у всьому світі, але для початку можна в одній окремо взятій країні.

Вже на самому початку 1918 р. отцями Помісного Собору привселюдно було сказано, що Смуту затіяли і здійснюють нелюди роду людського, що завдання їх - сатанинське, що явні і таємні вороги істини Христової здійняли переслідування на цю істину.

Ми не зжили ту большевицьку смуту і сьогодні, в 2013 р. Країна, в якій ми живемо, вже не Радянський Союз, але вона ще далеко і не Росія. І ми всі, люди, що живуть в ній, далеко не християни. Комуняки вбили пострілом у потилицю чи то мільйон, чи то два, чи то три. Але вони вбили своєю агітацією і пропагандою ще сто п'ятдесят, двісті чи триста мільйонів. Всі ми причастилися сього сатанинського агнця, він увійшов в нашу плоть і кров, у наші душі, серця, розум ("І ось, наковтавшись татарщини всмак, ви Руссю її назвете"). 80 років тому Г. Федотов писав у статті "Про національне покаянні": "Відновлення Росії, мислимої як національна і культурна єдність, неможливе без відновлення в ній християнства, без повернення її до християнства як основи її душевно-духовного світу ... Без релігії - це не нація, а людське місиво, глина, з якої можна ліпити все, що завгодно. Чому Росія - християнська Росія - забула про покаяння? Я кажу про покаяння національне, звичайно. Чи були коли-небудь християнське покоління, християнський народ, які б перед обличчям історичних катастроф не бачили в них караючої руки, не зводили рахунки зі своєю совістю? На другий день після татарського погрому руські проповідники і книжники, оплакуючи загиблу Русь, викривали її гріхи ... Жозеф де Местр бачив у революції суд Божий. А в православній Росії не знайшлося пророчого картаючого голосу, який показав би нашу вину в нашій загибелі. Ця нечутливість національної совісті саме по собі є найсильнішим симптомом хвороби ".

Радянська (тобто комуністична) цивілізація і християнська цивілізація діаметрально протилежні одна одній. Про це недвозначно було сказано ще в 1927 році в "Соловецькому посланні": "При такому глибокому розходженні у самих основах світогляду між Церквою і державою не може бути ніякого внутрішнього зближення або примирення, як неможливо примирення між положенням і запереченням, між так і ні, бо душею Церкви, умовою її буття і сенсом її існування є те саме, що категорично заперечує комунізм ".

Митрополит Сергій (Страгородський) і його прихильники свідомо пішли по шляху зближення протилежностей, так і ні, світла і темряви, положення та заперечення. "Декларація про радощі" була неправдою, що не відповідає достоїнству Церкви і при тому безцільною і ні для кого не переконливою. Як, втім, і все інше, що сказав, написав (або тільки підписав) митрополит Сергій у наступні роки свого життя.

Приклад митрополита Сергія, здавалося, підтверджував доктрину комуністів, що кадри вирішують все. Крок за кроком сатаністи домагалися можливості призначати в Російській Православній Церкві всіх - від Верховного (на їх думку) Головнокомандувача (Святішого Патріарха) до будь-якого старшини і навіть єфрейтора. Останній акт про беззастережну капітуляцію РПЦ МП одноголосно і одностайно підписаний усіма нашими єпископами - учасниками Архієрейського наради, іменованого навіть Собором, в день пам'яті ігумена всієї Русі преподобного Сергія в липні 1961 року.

Сатаністи тріумфували. Перемога здавалася їм зовсім близькою, варто лише руку простягнути. Поразка ворога, чого безуспішно домагалися багато століть - неминучим. Їхній тодішній ватажок урочисто оголосив urbi et orbi, що ось-ось покаже по телевізору останнього попа. Ватажок був людиною неосвіченою, він, гадаю, ніколи не читав Ю. Самаріна, який писав, що Церква є Тіло Христове, а не тіло духовенства чи Росії. Винищити всіх попів, допускаю, можна, але здолати Христа і Його Церква - руки закороткі.

4. Існуюча сьогодні в РПЦ МП ситуація на перший погляд здається парадоксальною. Усі без винятку нині живі єпископи - беззавітні сергіанці. Вони, мабуть, вірні заповітам Батька-Засновника твердіше, ніж сам митрополит Сергій. "Ми з нашим народом і нашим Урядом". Яким би цей народ і цей уряд не були.

Радянський народ - народ-переможець, народ-тріумфатор, йому немає в чому каятися. І радянському уряду - нема в чому. І радянським священнослужителям-сергіанцям абсолютно нема в чому.

Завдяки мудрому керівництву Й.Сталіна радянський народ 68 років тому здобув історичну Перемогу у Великій Вітчизняній війні.

Урочистості, паради і салюти в день Перемоги 9 травня з року в рік стають все грандіозніше, всі помпезніше.

Завдяки мудрому керівництву Великого Керманича митрополита Сергія корабель РПЦ МП благополучно минув і Сциллу, і Харибду "70-річного вавилонського полону". У чому накажете каятися?

Фотографії Його Святості в щорічних календарях Московської патріархії все чисельніші, все вишуканіші, все урочистіші. Але з дня закінчення горезвісного "вавилонського полону" пройшло не менше 25 років (1988-2013), чверть століття, та жоден єпископ РПЦ МП не сказав за всі роки жодного живого слова ні на одному Помісному або Архієрейському соборі. Як бідні семінаристи будуть здавати іспити з історії цих безликих "соборів"? Сесії Верховної Ради і пленуми Комуністичної Партії були, мабуть, жвавіше.

Юридично Церква у нас відділена від держави. Тому у Богослужінні навіть червоних попів -обновленців не було молінь за цивільну владу. Але митрополит Сергій, природно, був червоніше всіх червоних. З дня опублікування "Декларації про радощі" і донині, по травень 2013 р., ми ігноруємо "Соловецьке послання", ми ігноруємо вимогу всіх новомучеників і сповідників Російських антисергіанців - "скасувати розпорядження про приношення за Богослужінням молінь за цивільну владу". Ніхто сьогодні не заїкнеться.

Навіть питання про назву нашої Церкви, навіть питання про титул першоієрарха ніколи ніде не обговорювався. Святитель Тихон був Патріархом всієї Росії, а Сергій став "всієї Русі". Ми не тихоновці, ми всі - сергіани.

Багаторічний опонент Георгія Федотова І.А. Ільїн ще більш однозначно і наполегливо вимагав відмовитися від будь-якої форми співучасті в диявольській цивілізації: "Отже, російський народ потребує покаяння і очищення. Десятки років суще-диавольского більшовизму - вже очистили одних і затоптали в бруд інших. І ось, ті, які очистилися повинні допомогти неочистившимся відновити в собі живу християнську совість, віру в силу добра, вірне чуття до зла, почуття честі і здатність до вірності. Без цього Росію не відродити і величі її не відтворити. Без цього російська держава, після неминучого падіння більшовизму, розповзеться в сльоту і в бруд. І дарма хтось став би стверджувати, що цей процес став можливим і навіть вже почався після зрадницького конкордату між більшовиками і так званою "патріаршою церквою". Цей конкордат міг тільки замкнути ті священні двері, які ведуть в глибину душі до слізного покаяння і вольового очищення. Дивовижно пропонувати руській людині довіру до чекістів і напівчекістів! розтлінням є думати і говорити про те, що таїнство покаяння може відбуватися перед антихристом. Безглуздо тішити себе ілюзіями морального очищення перед "майбутнім" і переможним дияволом. Покаяння є встановлення священного і чистого зв'язку з Господом, а не з сатаною і його (байдуже вірними або невірними) слугами ".

Без покаяння ні Церкву, ні Росію не відродити. Барабани, паради і салюти тільки посилюють духовне розтління.

Джерело: Портал – Credo.ru

Переклад українською: Православний Оглядач