Чи не є професія судді гріхом, якщо в Писанні забороняється судити ближнього

Запитання: У Святому Писанні сказано: «Не судіть, то і вас не судитимуть…». Чи ж не є гріховним фах судді?

Відповідає викладач Волинської православної богословської академії протоієрей Володимир ДРОЗД

Усі слова зі Святого Письма треба розглядати в контексті, тобто не вириваючи із загального тексту. І за згаданими словами слід прочитати далі: «Не судіть, то і вас не судитимуть; не осуджуйте, то й вас не осудять…» (Лк. 5:37). Тут ужито поширений у Біблії літературний засіб – паралелізм: одна й та ж думка висловлюється поруч двічі близькими чи тотожними за значеннями словами. «Судити» й «осуджувати» це саме такі слова-синоніми.

Отже, тут ідеться про осуд, а не заборону суду, правничих дій. У Священному Писанні є й Книга суддів, у якій розповідається про історію юдейського народу тих часів, коли його очолювали т. зв. судді – воєначальники з функціями юриспрудентів. Християнська Церква навчає коритися владі, віддавати «кесареві кесареве», а суд є обов’язковим елементом держави.

Отож, мова тут про осудження.

Гріх осуду – один з найбільш душегубних і небезпечних. Про його неприпустимість писали святі отці Церкви, її подвижники і вчителі з самого початку християнської історії, оскільки Євангеліє ясно і багаторазово попереджає нас про це. Саме осудження починається з пустослів’я: «Кажу ж вам, що за всяке пусте слово, яке скажуть люди, вони дадуть відповідь у день судний: бо за словами своїми будеш виправданий і за словами своїми будеш осуджений» (Мф. 12:36–37). Справді, вчасно й до діла сказане слово, з милістю і любов’ю, може творити чудеса, надихнути людину, втішити її в скорботі, надати їй сили, відродити її до нового життя. Але слово може бути і руйнівним, що калічить, убиває і роз’ятрює людські рани. Євангеліє навчає нас не гніватися зовсім, не пустословити і, отже, не засуджувати.

Але як же це можливо взагалі – не осуджувати? Чи це було доступно тільки великим святим, серця яких сповнювалися нескінченною любов’ю до всякого грішника, і разом з тим вони бачили передусім свою недосконалість, на тлі якої гріхи інших людей здавалися їм сущими дрібницями?

Читаємо далі контекст біблійних слів: «…бо яким судом судите, таким судитимуть і вас, і якою мірою міряєте, такою відміряється й вам» (Мф. 7:2). Кожен із нас повинен боятись гніву і суду Божого. З повчань преподобного Дорофія, ніщо настільки не гнівить Творця, ніщо так не оголяє людину і не приводить в залишення (від Бога), як лихослів’я, або засудження, або приниження ближнього. Чому ми не засуджуємо краще самих себе і свої гріхи, які достовірно знаємо і за які повинні будемо дати відповідь перед Усевишнім?

Найсправедливіший вирок дасть нам кожному окремо Син Божий. Біймося гріха сердечно й витривало молімось і благаймо: «Ісусе, не будь мені Суддею, а Спасителем на Твоїм суді».

Джерело: pravoslavia.volyn.ua