Чи буде Страшний Суд?

Архієпископ Аверкій (Таушев, +1976) Сіракузький і Троїцький  

«Тоді скаже Цар тим, які праворуч від Нього: прийдіть, благословенні Отця Мого, успадкуйте Царство, уготоване вам від створення світу». (Мф. 25, 34).

«…ідіть від Мене, прокляті, у вогонь вічний, уготований дияволу і ангелам його» (Мф. 25, 41). 

…З особливою силою прагнучи налаштувати нас до дієвого покаяння, в євангельському читанні і в живих і яскравих образах богослужбових співів, нагадується нам про майбутнє  Друге Пришестя Христове і про Страшний Суд, який очікує нас - останній і остаточний суд Божий над усім людським родом.

Коротко і стисло, але, разом з тим, велично і грізно говорить про нього євангельське читання словами Самого Господа нашого Ісуса Христа, в істинності яких ми не можемо сумніватися: «Коли ж прийде Син Людський у славі Своїй і всі святі ангели з Ним, тоді сяде на престолі слави Своєї,  і зберуться перед Ним усі народи; і відділить їх одних від одних, як пастир відділяє овець від козлів.  І поставить овець праворуч Себе, а козлів – ліворуч. Тоді скаже Цар тим, які праворуч від Нього: прийдіть, благословенні Отця Мого, успадкуйте Царство, уготоване вам від створення світу»

А ті, що ліворуч почують грізний вирок «Ідіть від Мене, прокляті, у вогонь вічний, уготований дияволу і ангелам його!».. .« І підуть ці на вічні муки, а праведники в життя вічне» (Мф. 25, 31-46).

Чия нечутлива душа не здригнеться при одному тільки уявленні цього воістину страшного видовища! Але те, що відбудеться тоді насправді, як вчити нас св. Церква, перевершить всяке людське уявлення та розуміння.

Який жах охопить серця всіх впертих нерозкаяних грішників! Який відчайдушний крик вивергнеться  з грудей тих, які під час свого земного життя, несамовито зневажали Ім'я Боже, кощунствували, знущалися над св. вірою і Церквою, насміхалися та зневажали словами людей віруючих і навіть цей самий Страшний Суд, в безумній гордості своїй вважаючи себе занадто «розумними», занадто «вченими» та «високоосвіченими», щоб вірувати в усе те, у що навчає вірувати св. Церква!

Жоден людський язик не зможе висловити того безмежного відчаю, який опанує ними тоді, але ... буде вже пізно!.. Бо «бо прийшов великий день гніву Його, і хто може встояти?»  (Одкр. 6, 17).

Це - «день гнiву i об’явлення праведного суду вiд Бога, Який воздасть кожному за вчинками його» (Рим. 2, 5-6),  «бо Вiн визначив день, у який праведно судитиме весь свiт» (Діян. 17, 31 ), «щоб кожному одержати згідно з тим‚ що вiн робив, живучи в тiлi, добре або лихе» (2 Коринф. 5, 10).

Злі чинки всіх, навіть найскровенніші, всі таємні думки і почуття, прагнення і побажання виявляться тоді явно перед усіма, і відкрито здійсняться сказані колись слова Господа: «Немає нічого прихованого, що не відкрилося б, і таємного, про що б не дізналися» (Лк. 12, 2).

Тоді не буде місця жодним виправданням.

Кожен, бачачи самого себе, у своїй потворній моральній наготі, буде відчувати і усвідомлювати, що його усі бачать - такого, як він є насправді, у всіх своїх вчинках, словах і помислах. Власна совість буде болісно вражати кожного. Нестерпне почуття сорому охопить тих, які за життя майстерно вміли приховувати свої гріхи, свої безчесні пристрасті і пороки і намагалися здаватися перед людьми чесними, порядними, благочестивими.

Ця свідомість загальності бачення гріхів, ці докори совісті і засудження з усіх боків так «подавлять» душу своєю вагою, що грішникові легше було б, якби гори упали і покрили його, ніж стояти ось так, представляючи собою таке потворне і ганебне видовище для поглядів небесних і земних.

Багато хто тоді подумають: «Краще було б нам і на світ не народитися, ніж переживати таку ганьбу!»

Отже, це буде воістину Страшний Суд: страшний своєю невідворотністю, страшний своєю безповоротністю і безумовністю своїх визначень, страшний за своїми наслідками для нерозкаяних грішників, бо більше не буде для них ніяких вибачень, жодних виправдань, ніяких пом'якшувальних обставин, і ні спорідненість, ні дружба, ні зв'язки, ні багатство, ні слава - ніщо не допоможе тоді.

«А диявол, що спокушав їх (обманював приманкою гріха), ввергнутий буде в озеро вогненне і сірчане, де звір (Антихрист) і лжепророк, і будуть мучитися день і ніч на віки віків». (Одкр. 20, 10)

Туди ж, в це ж озеро вогняне, разом з дияволом і служителями його, будуть ввергнуті й всі нерозкаяні грішники, імена яких не були записані в книзі життя (Одкр. 20, 15): «Боязких же і невірних, мерзотних і убивць і любодіїв, і чародіїв та ідолослужителів, і всіх неправдомовців – доля в озері, що горить вогнем і сіркою. Це смерть друга» (Одкр. 21, 8).

І це - цілком природно і зрозуміло, бо Господь не тільки безконечно милосердний, але й безконечно справедливий. У Ньому, як вчить нас Слово Боже, таємничим і незбагненним для людського розуму чином, «Милість і істина зустрілися, правда і мир поцілувалися» (Пс. 84, 11).

Всіх грішників, які щиро каються, Він прощає і милує, а впертих, запеклих і нерозкаяних, як Праведний Суддя і Винагороджувач засуджує і карає.

Але хто з нас без гріха?

І що ж нам робити, щоб уникнути цього праведного засудження Божого на Його останньому Страшному Суді?

Відповідь, здається, всім відома, всім ясна і зрозуміла: Каятися треба!

Така сила істинного покаяння, що воно стирає собою всі наші гріхи і неправди, наскільки б вони тяжкі не були, і, убіляє ризу людської душі, найбільшого грішника може представити на суді безгрішним праведником.

Для того якраз св. Церква і приводити нам на пам'ять, перед настанням Великого посту, Страшний Суд, щоб ми прокинулися від легковажної безпечності та гріховного приспання, в яких звичайно живемо, і зважувалися по-справжньому покаятися.

«Якщо ж не покається», ніби говорить вона нам Словами Самого Господа Ісуса Христа, « то всі так загинете» (Лк. 13, 3).

Таке, в найзагальніших та основних рисах вчення нашої св. Православно-Християнської Церкви про Страшний Суд і про необхідність покаяння, яке вона завжди сповідувала!

На жаль! Зовсім не до душі це вчення сучасній, «модерній» людині, «яка зотлiває в спокусливих похотях» (Еф. 4, 22), якій хотілося б грішити безкарно, не каючись і не думаючи про наслідки. А ще більш, звичайно, неприємно це вчення ворогові Бoжому і ворогу людського спасіння - дияволу та всім тим, хто встигли продати йому свою душy, і за різного роду земні блага визначили себе на вірну службу йому.

І ось, тому, у наш лукавий час ми зробилися свідками появи абсолютно нового, нечуваного досі в нашій Церкві вчення про те, що і Друге Пришестя Христове і Страшний Суд треба розуміти якось «алегорично», «символічно», а не буквально, і що Страшний Суд, по суті, зовсім не буде страшним. Ті, хто пропагує таке «вчення» стверджують з великим апломбом і авторитетом, що все вище викладене нами «вигадали темні фанатики-ченці», а сучасні «освічені xpистияне» не можуть і не повинні всьому цьому вірити. (А як же, питається, чи не вірити тому; що ясно і виразно сказано в Свящ. Писанні, якщо вже не вірити великим Отцям Церкви і прославленим св. Церквою славним духоносним подвижникам?!), бо Христос Сам, мовляв, сказав, що «Він прийшов не судити світ, але спасти його» (робиться при цьому наголос на Іоан. 12, 47; Матф. 18, 11 і Лук. 9; 56).

Вже давно ми попереджені, що лукавство сатани і його служителів, особливо останнім часом, буде проявлятися й у тому, що вони, для погублення людей, стануть майстерно користуватися навіть текстами священного Писання, криво їх пояснюючи. (На такому кривовиясненні і засновані всі багаточисельні сучасні секти!).

Так і в даному випадку: у перший раз Христос приходив на землю дійсно для того, щоб спасти світ, але другий раз Він прийде вже не спасати, а судити світ, при чому мірилом цього Суду, як Він Сам сказав, буде слово, яке Він сповістив : «Слово, яке Я сказав, – воно судитиме його в останній день» (Ін. 12, 48), тобто: хто не буде дотримуватися вчення, яке приніс Христос-Спаситель на землю, той піддасться осуду на Страшному Суді.

Кому ж це може бути не ясно? - Хіба тільки зловмисно налаштованому розуму!

Але як же можна перекручувати те, що в Свящ. Писанні так ясно сказано? «Ось іде з хмарами, і побачить Його всяке око і ті, що прокололи Його; і заридають перед Ним усі племена земні. Так, амінь». (Апок. 1, 7 – порівн. це з Діян. 1, 11),

«Ось, прийду скоро, відомщення Моє зі Мною, щоб воздати кожному за ділами його» (Об., 22, 12), говорить Сам Господь.

Що може бути ще ясніше і зрозуміліше цих слів? Отже, і Суд Страшний безсумнівно буде, і відплата кожному за вчинками його буде, і пекло з вічними муками для нерозкаяних грішників буде.

Адже цього вимагає Вища Божественна Справедливість, яку так ясно відчуває і безумовну необхідність визнає кожне незіпсоване, не отруєне брехливими мудруваннями, людське серце.

Але представникам новоявленої єресі сучасності, званої нами «неохіліазмом», які вірять в «прогрес людства» і в «улаштування Царства Божого на землі», ніяк не хочеться думати про кончину Світу, про Друге Пришестя Христове, про Страшний Суд і про майбутні їхні, якщо вони залишаться при такому своєму настрої, вічні пекельні муки. Вони хвалять самі себе і пускають пил в очі іншим криво-проповідуваною ідеєю «любові», яка нібито скасовує Божественну Істину і Правocyддя, і більш ніж наївно стверджують, ніби Страшний Суд весь зведеться лише до того, що «ми жахнемося нашої жорстокосердості і наскільки ми бідні в любові», що «нам страшно буде побачити яка в нас мала любов» (?!!).

Питається: чому ж ми не жахаємося цього ще тепер, живучи на землі? Чому злісним кровожерливим катам, які мільйонами знищували так жорстоко, і безжально ні в чому неповинних людей на нашій нещасній Батьківщині, що опинилася під владою сатаністів (комуністів, - ПО), анітрохи не страшно було бачити в собі «малість любові»?

- Чи всі люті лиходії, які втратили людську подобу, на Страшному Суді раптово змінять свою закостенілу в кривавих злочинах природу і миттєво перетворяться на лагідних і незлобивих ягнят? Але такого вчення ми ніде не знаходимо в Свящ. Писанні. Не знала його ніколи протягом століть і наша Св. Церква! Вона завжди вчила і вчить лише про праведну відплату кожному за ділами його.

Ох, вже ця показна, солодкувата, лицемірна фарисейська любов, про яку так люблять постійно твердити ці сучасні фарисеї, що тримають, насправді, «камінь за пазухою» проти своїх братів, і  в якій хочуть перевершити Самого Бога, Чоловіколюбивого і Правосудного!

Ми ж знаємо, що всі істинні християни, всіх століть, завжди спонукали себе до доброчесного життя, саме жахаючись думки про майбутній Суд Божий: «Згадую день страшний і плачу від діянь моїх лукавих: як відповім безсмертному Цареві? З якою відвагою сміливо подивлюся на Суддю блудний я? Милостиво Отче, Сину Єдинородний, Душе Святий, помилуй мене! - Так молитовно взивали вони до Бога з усією Церквою (Сідальний Нед. Мясопустна).

А святі отці-подвижники наставляли християн словами Премудрого Сираха: «У всіх ділах твоїх пам’ятай про кінець твій, і повік не згрішиш» (Сирах 7, 39).

Ці ж сучасні єретики чомусь наполегливо навіюють людям, що на Страшному Суді нічого страшного не буде і тому боятися Страшнаго Суду не потрібно.

Здається, всім розсудливим людям повинно бути ясно, звідки веде свій початок таке вчення, хто надихає його і таких «проповідників!» Це вчення знаходиться в повному контакті з тим характерним напрямком сучасності, який прагне примирити людей з дияволом, навіявши їм, що диявол зовсім не страшний. Почавши з ідеалізації диявола, тепер цей напрямок намагається представити диявола, як безневинну істоту, з якою можна мати найкращі стосунки; або - істоту міфічну, над якою можна потішатися, жартувати, але боятися якої не слід: його іменем називають ресторани, торгові фірми і навіть учнів у школах, всюди притому зображуючи його мефістофельським образом, щоб всіх привчити до його вигляду.

Коротше кажучи, ця нова, «модерна» ідеологія «неохристиянства», або ж «неохіліазма», зводиться до гасел (звичайно, їх так прямо і відверто не висловлюють): «Живіть собі на втіху! Грішіть собі відчайдушно, скільки хочете і як хочете, і нічого не бійтеся! Бог є любов, і Він усім все і так простить! А якогось страшного диявола і Страшний Суд вигадали фанатики-ченці, на бредні яких не варто звертати уваги!»

Звідси ж, звичайно, все з того ж  джерела (свідомо чи це чи несвідомо) йде і посилена пропаганда… «балів-маскарадів», які приурочуються «Масляниці», тобто саме до днів спогаду Страшнаго Суду і Вигнання Адамова з раю (Тиждень Сиропусний). Це - нібито «святкова традиція царської Росії», яку ми «особливо повинні берегти».

Але ж як боролися в царській Росії наші прославлені святістю життя архіпастирі і пастирі з цією антихристянською традицією, успадкованою від похмурих часів язичництва!..

А щодо пекла з його вічними муками, то сумніватися в його існуванні нам не доводиться: адже ми бачили справжній переддень його у нас на нашій нещасній батьківщині - особливо ті з нас, які посиділи в більшовицьких тюрмах і концтаборах. «Там буде плач і скрегіт зубів» (Мф. 8, 12) - так неодноразово, образно представляючи пекло, говорив про нього Сам Христос-Спаситель.

Тому, єдино вірний шлях порятунку для нас - це, не мудруючи лукаво, слідувати у всьому споконвічному, незмінному вченню нашої св. Церкви, вірувати так, як вірували всі, завжди і скрізь (св. Вікентій Ліринський), і гнати від себе геть усіх новоявлених лжеучителів, які зухвало проголошують якусь «нову» епоху в християнстві, хоча б і облаченні вони були в священний одяг. Адже ми знаємо з Слова Божого, що й «сам сатана перетворюється на ангела світла,», «Отож, не велика річ, якщо й слуги його прикидаються слугами правди але кінець їх буде по справах їх» (2 Коріне. 11, 14 -15).

І сучасні «модерністи» - «неохіліасти», і явні богоборці-сатаністи - це, загалом, одного духу, «одного табору» люди. Ось чому вони так легко, у разі потреби, знаходять спільну мову і навіть примиряються один з одним: звідси ж й інстинктивне прихильність у них і якесь тяжіння до церков і релігійних організацій, які співпрацюють з богоборцями. Їхня душа - там, а не в Істинній Церкві Христовій!

А повинна бути повна визначеність: або-або!

У наш час ще більш, ніж коли б то не було раніше, неприпустима якась подвійність, двозначність, якесь хитання «туди і сюди», «кульгання на обидва коліна» і «сидіння між двома стільцями» ... У світі  так явно відбувається «відсіювання».

З ким ми? - Чи боїмося ми Страшного Суду, диявола і вічних мук - або віримо в наступ якоїсь "нової", "світлої" пост-християнської епохи?

Від цього залежатиме і наша доля у вічності. «Господи визволи нас всякого невідання, і забуття, і малодушності, і закам’янілої нечутливості!» (З 24 молитов св. Іоана Златоуста).

«Чоловіколюбче Спасе, Царю віків, перш ніж кончина настане, покаянням навернувши, помилуй мене!» (Стихира в Нед. Мясопустная). 

Архієпископ Аверкій (Таушев, +1976) Сіракузький і Троїцький

Переклад: Православний Оглядач